Веселка тяжіння - Томас Пінчон
— Ха! — вигукує Марві, пирхає шампанським, вирячує баньки. — То ти непогано собі надумав, старий! Запродаси діток Сесілові Б. Де Міллю, і вже в нього вони точно не співатимуть. Він тих жовторотих на галери посадить, рабами! Яах-ха-ха — побачиш, прикує їх до весел, і ґаруватимуть вони, тягтимуть якогось Генрі Вілкоксона битися під вечір з греками або із персами.
— Галери? — реве Чикліц. — Та ніколи, хай Бог милує. Сараки, у Де Мілля-франта ці не можуть давати маху[536]!
На краю містечка — залишки батареї А-4, бовваніють, де й були, коли війська тікали на південь, намагаючись уникнути британсько-російських обценьків. Марві з Чикліцом хочуть подивитися, запрошують і Слотропа. Але спершу — Атомний Чилі Двейна Марві, перевірка на вошивість. Недалечко пляшка шампанського, навіть руки не треба простягати, бери та й пий, але це — ознака слабкості. Колись Слотроп скоренько б її видудлив, але зараз про це навіть не думає. Тим часом обидва американці — осліплі, носи розчервонілися, стікають рясними шмарклями — зазнають того, що авторитетний «Путівник жаднюги по Зоні» дуже доречно визначає як «Götterdämmerung для слизистої оболонки», Слотроп сидить і сьорбає шампанське, як газовану воду, киває головою, усміхається і для більшої переконливості час від часу муркає «да, да».
На об’єкт вони виїжджають у зеленому вишкіреному штабному «форді». Ледь пропхавшись за кермо, Марві перетворюється на ікластого алкоголіка: іііііррррр — і ґуми на дорозі залишається стільки, що презервативів можна наробити на дивізію, від нуля до 70, допіру вляглося відлуння, намагається збити велосипедистів ліворуч і праворуч, худоба в паніці розбігається, а Чорт Чикліц радісно погейкує, у кожній руці по пляшці шампанського, підганяє Марві, а той горлає «Розу Сан-Антоньо», свою улюблену пісню. Чикліц у вікно репетує різноманітні застереження, як от: «Не вийобуйся з Хлопчаком, бо не ти виїбеш, а тебе», — і це займає якийсь час, спонукаючи здивованих літніх дам та малечу при дорозі віддавати фашистські салюти.
Об’єкт — це обвуглений, хоча вже й зелений від нових бур’янів клапоть землі посеред букового і подекуди вільхового гаю. У примарному юрмищі запізнілих кульбаб безмовно чатує закамуфльований метал, кивають сиві голівки, разом чекають на світлий вітер, що понесе їх до моря, аж до Данії, розвіє понад всенькою Зоною. Все обдерте. Автомашини виглядають кістяками з найперших ескізів, хоча довкола досі пахтить бензином і мастилами. У клубках кабелів і шлангів ростуть несамовито блакитні й нестямно жовті незабудки. У вагоні керування пуском звили гніздо ластівки, павук уже почав обплітати павутину стріли Meillerwagen своєю власною.
— Курва, — це майор Марві. — Таж блядські москалі геть усе попиздили, без образ, товаришу. — Вони йдуть, кóпаючи ногами зелені та багряні бур’яни, поїдені іржею консервні бляшанки, влежану тирсу і дерев’яні тріски. Геодезичні віхи — кожна з білим клаптем на верхівці — як і раніше, ланцюжком, ведуть до передавача променя наведення за 12 кілометрів. На схід. Видно, хотіли зупинити росіян…
У вагоні керування червоним, білим і блакитним блимає запорошена панель приладів. Слотроп припадає на коліно. Мандала Шварцкомандо — KEZVH. Підводить погляд і бачить хитру тлусту посмішку Марві.
— Та ну ясно, мав би зразу дотумкати. У тебе ж нема знаків розрізнення. Куррррва… таж ти, ви — совіцька розвідка! Так? — Слотроп мовчки дивиться. — Так. Так, а кого це ви тут хочете злапати? Ну? — Усмішка зникає. — Сподіваюся, що не полковника Чичеріна, га? Він путній москаль.
— Запевняю вас, — підносячи мандалу, хрест для вампіра, — мене цікавлять лише ці чорні дияволи.
Усмішка повертається разом із гладкою рукою на Слотроповім плечі.
— Гратиметеся з ними у котика і мишку, когди підійдуть ваші товариші?
— Котика і мишку? Я щось не дуже…
— Та все ти розумієш, не прикидайся. Чого ті мумби-юмби стали табором за містом? Йой, Іване, бляха-муха, забава буде. Цілий день сьодні чистив «кольта», — погладжує зброю у кобурі. — Я т’ку субі єнотову шапку з тої чорнобурки зроблю, і не мені вам казати, що теліпатиметься у неї ззаду, ясно? — Це так звеселяє Чорта Чикліца, що він аж душиться реготом.
— Річ у тому, — Слотроп вигадує на ходу, — що я координую розвідку, — хай би що це означало, — у таких операціях. Я тут, щоб провести рекогносцирування ворожих позицій.
— Ворога — це точно, — киває Чикліц. — Там у них зброя є, і все інше. А чорногузому довірити можна хіба мітлу!
Марві насупився.
— Але ж ви не думаєте, що ми підемо туди з вами. Можемо підказати, як тудой дістатися, товаришу, але то дурня — пхатися самому. Почекали б до вечора. Вихід же заплановано на північ? То могли б і дочекатися.
— Для мене важливо зібрати необхідну інформацію завчасно, — байдуже обличчя, байдуже обличчя, добре, добре… — Не мені вам розповідати, наскільки це важливо… — багатозначна пауза Луґоші, — …для всіх нас.
Так він отримав вказівки, як знайти Шварцкомандо, а тоді його ще й підкинули до міста, де підприємці підчепили парочку Хтивих Фройляйн і рушили забавлятися аж до рання. Слотроп стоїть у струмені вихлопу і бурчить: «Наступного разу тортом не відбудешся, потолоч засрана».
Упродовж години він пішки добирається до табору — широким лугом, його колір поступово глибшає, наче зелена барва потекла і просочилися глибоко у ворс… Слотроп помічає тінь кожної травинки, що тягнеться на схід… чисте, молочного кольору світло дзвіновидною кривою підноситься над сонцем, воно вже майже сіло, прозора біла плоть міниться через численні відтінки блакитного, від зеленуватого аж до темно-сталевого у зеніті… навіщо він тут, навіщо це робить? Невже він, як та полярна Урсула, втручається в чужу колотнечу, хоч має бути… а де він має бути… ну…
Аякже! А що там з «Imipolex G», із Джемфом, та-а ще із «S-Gerät», він же крутий розслідувач, піде сам-самісінький, наперекір усьому, помститься за друга, якого Вони вбили, поверне собі документи і знайде таємничу залізяку, ну, тепер це ТОЧНО-ЯК
ШУК-АААТИ-ГОЛКУВ-КОПИЦІ-СІІІІ-НА!
Шшшш — шукатищось зіткане з місячних променів,
(Десь) маєш бути тииии!
Кроки шепочуть у бур’яні та луговій траві, він здушено мугикає, високо піднята голова, як у Фреда Астера, розмірковує над тим, чи великі шанси коли-небудь знайти Джинджер Роджерс ще по цей бік такої приємної смерті…
Аж тут відскок — ні ні, постривай, тепер ти мусиш усе планувати тверезо, розглядати варіанти, зважувати цілі, визначатися з метою у критичній поворотній точці свого…
Йа — та-та, ШУКАТИ ГОЛКУ В…
Нініні годі,
