Автостопом — по Галактиці - Дуглас Адамс

Зафод не спав. Він також віддав би половину життя, щоб дізнатися, про що це він так старанно не думає. Відчуття того, що в будь-яку мить часу в певному місці він ніколи не буває цілком, не полишала його з самого дитинства. Раніше йому легко вдавалося абстрагуватися від цього відчуття, але незбагненна й загадкова з’ява на борту Форда Префекта й Артура Дента розбурхала забуті переживання. У нього була така підозра, що ці хлопці з’явилися тут зовсім не випадково.

Форд також не спав. Яке це щастя знову подорожувати в просторі. П’ятнадцять років заслання і раптовий рятунок саме в ту мить, коли утратив будь-яку надію. Подорож із Зафодом обіцяла бути цікавою, хоча щось у поведінці його напівдвоюрідного брата насторожувало. Форд ніяк не міг зрозуміти, що саме. Те, що він став Президентом Галактики, факт сам по собі дивовижний. Але добровільно відмовитись від такої посади? Ні, тут щось не так. Розпитувати Зафода не має сенсу, він і сам не знає, що йому спаде на думку через хвилину. У непередбаченості вчинків йому вдалося досягти досконалості. Він хапався за будь-яку справу й виконував її блискуче, суміщаючи геніальність з наївністю й некомпетентністю. Розібратися, чого в нього більше — генія чи ідіотизму — часто було неможливо.

Артур спав. Він був смертельно втомлений.

У двері постукали.

— Зафоде..?

— Га.

— Мені здається, ми знайшли те, чого шукали, — тендітна постать Тріліан вимальовувалась на тлі відчинених дверей.

— Справді?

Фордові набридло боротися з безсонням. Він засів за дисплей, що стояв у кутку його каюти. Спробував придумати додаток до статті про вогонів для «Путівника», але нічого не вийшло. Думки розбігалися. Він вимкнув дисплей і, одягнувши халат з емблемою «Золотого Серця», попрямував на прогулянку.

У капітанській рубці Форд побачив світло. Над приладами схилились дві невиразні постаті.

— Дивись! Корабель виходить на орбіту, — сказала Тріліан. — Планета під нами. Саме в тих координатах, які ти вказав. Зафод почув шурхотіння й озирнувся.

— А, це ти Форд! Заходь, — махнув він рукою. — Зараз я тобі дещо покажу. Форд підійшов. На екрані спалахували й гасли стовпчики цифр.

— Впізнаєш координати? — запитав Зафод.

— Ні.

— Я тобі підкажу. Комп’ютер!

— Хелло, хлопці, — зрадів комп’ютер. — Чудова компашка у нас, чи не так?

— Заткнися, — гаркнув Зафод, — і ввімкни зовнішні екрани.

На вигнутих стінах застрибали якісь тіні. Замерехтіли вогники. Чотири пари очей, не відриваючись, дивились на екрани. На екранах не було нічого.

— Упізнаєш? — прошепотів Зафод.

— Н-ні, — Форд зморщив чоло.

— Що ти бачиш?

— Нічого.

— Упізнаєш?

— Що?

— Туманність Коняча Голова. Ми в самому її центрі.

— Що я можу побачити на порожніх екранах?

— Це єдине місце в усій Галактиці, де екрани не показують нічого.

— Я дуже радий.

Зафод розсміявся. Він вважав ситуацію, що виникла, смішною.

— Я також, — сказав він.

— Не бачу нічого цікавого в цій хмарі куряви, — сказав Форд, утрачаючи терпець.

— А що, на твою думку, тут можна знайти?

— Нічого.

— Комп’ютере! — гукнув Зафод. — Повернути монітори на 180 градусів! І не базікай!

Спочатку здавалося, що нічого не змінилось. Тоді спалахнув нижній край центрального екрана. Червона зірка розмірами з блюдце повільно поповзла по ньому. За нею — ще одна. Бінарна зоряна система! По тому на екрані з’явився величезний червоний півмісяць, що видавався чорним з тіньового боку планети.

— Я знайшов її! — вигукнув Зафод, радісно стукнувши кулаком по пульту. — Я знайшов її!

— Що? — Форд усе ще губився в здогадках.

— Найнеймовірнішу планету серед усіх існуючих.

РОЗДІЛ 15

Витяг із «Путівника по Галактиці для космотуристів» (стор. 534784, абзац 5-а, стаття «Магратея»).

«БУЛО ЦЕ В ДАВНЮ ДАВНИНУ, У ТІ ДАЛЕКІ ЧАСИ РАННЬОЇ ГАЛАКТИЧНОЇ ІМПЕРІЇ, КОЛИ ЖИТТЯ БУЛО МЕНШ КОМФОРТАБЕЛЬНИМ, БАГАТИМ НА ПОДІЇ Й ВІЛЬНИМ ВІД ПОДАТКІВ.

МОГУТНІ КОРАБЛІ В ПОШУКАХ СЛАВИ І ПРИГОД ПЕРЕТИНАЛИ НЕОСЯЖНІ ПРОСТОРИ ГАЛАКТИКИ.

І ДУХ БУВ МІЦНИЙ, А СТАВКИ ВИСОКИМИ, МУЖЧИНИ БУЛИ СПРАВЖНІМИ МУЖЧИНАМИ, ЖІНКИ — СПРАВЖНІМИ ЖІНКАМИ, А МАЛЕНЬКІ ВОЛОХАНІ З АЛЬФИ ЦЕНТАВРА БУЛИ СПРАВЖНІМИ МАЛЕНЬКИМИ ВОЛОХАНЯМИ З АЛЬФИ ЦЕНТАВРА. ІМПЕРІЯ ПРОЦВІТАЛА, БО ЇЇ ПІДДАНІ СМІЛИВО ГОВОРИЛИ ПРАВДУ В ОБЛИЧЧЯ, ЗДІЙСНЮВАЛИ ГЕРОЇЧНІ ВЧИНКИ І ЗУХВАЛО КИДАЛИСЬ НАЗУСТРІЧ НЕЗВІДАНОМУ.

ІМПЕРІЯ ПРОЦВІТАЛА, БО ЇЇ ПІДДАНІ БАГАТІЛИ, БАГАТСТВА НІХТО НЕ СОРОМИВСЯ — ЦЕ БУЛО ПРИРОДНЬО. БІДНИХ НЕ БУЛО. ПРИНАЙМНІ АЖ ТАКИХ БІДНИХ, ЩО ЇХ ВАРТО БУЛО Б ЗГАДАТИ. АЛЕ РАПТОМ СТАЛОСЯ ТЕ, ЩО НЕМИНУЧЕ ПОВИННО БУЛО СТАТИСЬ — НАЙБАГАТШІ Й НАЙВЕЗУЧІШІ ЗАСУМУВАЛИ. ЖИТТЯ ВТРАТИЛО ДЛЯ НИХ ПРИЄМНІСТЬ І ПРИВАБЛИВІСТЬ. ПРИЧИНУ СВОЇХ РОЗЧАРУВАНЬ ВОНИ БАЧИЛИ В НЕДОСКОНАЛОСТІ ТИХ СВІТІВ, ЯКІ ВОНИ ВІДКРИВАЛИ — ЧИ ТО ВЕЧОРИ БУЛИ ТАМ НАДТО СПЕКОТНИМИ, ЧИ-ТО ДЕНЬ НА ПІВГОДИНИ ДОВШИЙ, ЧИ ТО МОРЕ НАДТО РОЖЕВИМ.

ОСЬ ТОДІ САМЕ Й З’ЯВИЛАСЬ НОВА ІНДУСТРІЯ — СТВОРЕННЯ ПЛАНЕТ ЗА ІНДИВІДУАЛЬНИМ ЗАМОВЛЕННЯМ. МАГРАТЕЯ СТАЛА БАЗОЮ НОВОЇ ГАЛУЗІ. ПРОЦІДЖУЮЧИ МАТЕРІЮ КРІЗЬ БІЛІ ДІРКИ, ІНЖЕНЕРИ СТВОРЮВАЛИ ПЛАНЕТИ-МРЇЇ — ЗОЛОТІ, ПЛАТИНОВІ Й НАВІТЬ ГУМОВІ З ЧАСТИМИ ЗЕМЛЕТРУСАМИ. БУДІВЕЛЬНИКИ ДБАЛИ ПРО ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ, НА МАГРАТЕЮ НЕ НАДІЙШЛО ЖОДНОЇ РЕКЛАМАЦІЇ.

ПОЧИНАННЯ ВИЯВИЛОСЬ НАСТІЛЬКИ ПРИБУТКОВИМ, ЩО НЕВДОВЗІ МАГРАТЕЯ СТАЛА НАЙБАГАТШОЮ ПЛАНЕТОЮ, В ТОЙ ЧАС ЯК РЕШТУ ГАЛАКТИКИ ОБСІЛИ ЗЛИДНІ. У ЧІТКО НАЛАГОДЖЕНОМУ МЕХАНІЗМІ СИСТЕМИ СТАВСЯ ЗБІЙ, ІМПЕРІЯ РОЗПАЛАСЯ, ГНІТЮЧА ТИША ЗАПАНУВАЛА В МІЛЬЯРДАХ СВІТІВ, ЩО СТРАЖДАЛИ ВІД НЕДОЇДАННЯ. ТІЛЬКИ ПЕРА ПОРИПУВАЛИ В ТИШІ. ЦЕ ЕКОНОМІСТИ ДЕНЬ І НІЧ СКНІЛИ НАД СТВОРЕННЯМ ПРАЦІ ПРО ПЕРЕВАГУ ПЛАНОВОГО ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА.

МАГРАТЕЯ ПОСТУПОВО ПЕРЕТВОРИЛАСЬ НА ЛЕГЕНДУ, ЗНИКНУВШИ В ГЛИБИНІ ЧАСУ.

У НАШ ОСВІЧЕНИЙ ЧАС НІХТО БІЛЬШЕ НЕ ВІРИТЬ КАЗКАМ ПРО МАГРАТЕЮ».

РОЗДІЛ 16

Артура розбудила суперечка. Він скочив з ліжка і пішов на місток. Форд вимахував руками.

— Та ти здурів, Зафоде, — кричав він. — Магратея — це не більше, ніж красива казка, міф, який батьки розповідають на ніч своїм дітям, коли ті зненацька заявляють, що хочуть стати економістами, це…

— А я кажу, що ми перебуваємо на її орбіті, — відстоював своє Зафод.

— Не знаю, на якій орбіті перебуваєш особисто ти, — заперечив Форд, — але цей корабель…

— Комп’ютере! — перебив його Зафод.

— О, ні…

— Хелло! Говорить Едді — ваш бортовий комп’ютер. Настрій у мене чудовий, хлопці. Дайте мені програму, і я впораюся з нею за іграшки.

Артур запитально поглянув на Тріліан. Вона жестом запросила його зайти.

— Комп’ютере, — озвався Зафод, — повтори нам іще раз, де ми перебуваємо.

— З превеликим задоволенням, друже, — вигукнув комп’ютер. — У цю мить ми перебуваємо на висоті трьохсот миль