Кінець Вічності - Айзек Азімов

Жагуче полум’я охопило його. Він незграбно простягнув до неї руки, так, ніби шукав її із зав’язаними очима, навпомацки. Вона не опиралася. Тільки враз обм’якла й покірно віддалася йому.

Усе сталося немовби уві сні, наче не з ним, а з кимось іншим. Це зовсім не було таким відразливим, як досі уявлялося йому, а швидше з’явилося потрясінням, якимсь радісним відкриттям.

А потім вона пригорнулася до Харлана й дивилася на нього ніжними, ледь усміхненими очима, а він невміло пестив її вогкувате волосся й аж тремтів і задихався від щастя.

Вона геть перемінилася в його очах. Вона вже не була для нього колишньою Нойс Ламбент, жінкою зі своїм окремішнім незрозумілим йому життям. Якось дивно й зовсім несподівано вона стала часточкою його самого.

Нічого такого не передбачала просторово-часова інструкція, але Харлан не відчував докорів сумління. Тільки думка про Фінджі пробудила в його грудях нестримне почуття. Але то не було почуття вини.

То було задоволення й навіть тріумф!

Харлан довго не міг заснути. Запаморочення минулося, але відчуття незвичності того, що відбувається, все ще не покидало його. Вперше за все своє доросле життя він лежав із жінкою в одному ліжку.

Він чув її тихе дихання, а в тьмяному відсвіті стін на стелі бачив невиразні обриси її тіла. Досить лише простягти руку й він відчує його тепло, але він не смів навіть поворухнутися, аби не розбудити її. Йому враз подумалось, ніби вона спить за них обох, за себе і за нього й тільки-но вона прокинеться, все, що сталося між ними, зникне.

Що за дивна гадка — вона немов відбилася від того чудернацького фантастичного вихору, що ще зовсім недавно проносився в його мозку…

Ці дивні думки межували з божевіллям. Він намагався пригадати їх — марна річ! І от для нього раптом стало дуже важливим — повернути ці думки. Хоча він не пам’ятав усіх подробиць, однак був певний, що на якусь мить йому відкрилось щось дуже важливе.

Він не пам’ятав, у чому саме полягало це відкриття, але його охопило те відчуття полегкості, яке буває в напівсні, коли в мозку перед внутрішнім зором відкриваються неприступні наяву обрії.

Бажання щось пригадати дедалі посилювалося. Чому він не пам’ятає такої важливої здогадки?

В цю мить навіть думки про дівчину, що спала поруч, відійшли на задній план.

«Якби мені тільки вхопитися за ниточку… — міркував Харлан, — я думав про Реальність та Вічність… так, і ще про Малансона та Учня Купера!»

Харлан ураз завмер. Чому він згадав про Учня? До чого тут Купер? Він же тоді не думав про нього?

Тоді чому ім’я Брінзлі Шерідана Купера спало йому на думку тепер?

Харлан насупив брови. Яка істина зв’язує все це в один вузол? Що він силкується зрозуміти? Звідки в нього з’явилося непереборне бажання щось пригадати?

Харлан аж похолов увесь — ці запитання враз осяяли все довкола далеким одсвітом недавнього спалаху в його мозку, й він майже пригадав.

Він лежав, затамувавши подих, аби не сполохати думки, що вже зароджувалася в голові. Хай вона сама прийде.

Хай прийде сама! І в тиші цієї ночі, яка вже й так стала найважливішою, найвизначнішою в його житті, йому з’явилася та думка, котру за інших, нормальних обставин він відкинув би без усяких вагань.

Він дав їй розбрунькуватися, розцвісти й дозріти, аж поки вона пояснила йому сотні дивних і незрозумілих речей, які інакше залишалися б просто дивними й незрозумілими.

Після повернення до Вічності він ще мусить дослідити все це, перевірити, але в глибині душі він уже був цілком переконаний, що розгадав страшну таємницю, яку не повинен був знати.

Таємницю, від якої залежало існування Вічності.

Минув місяць біологічного часу від тієї ночі в 482-му, коли Харлан пізнав багато нових для себе речей. Тепер, якщо брати звичайний вимір часу, його відділяли від тієї ночі майже дві тисячі Сторіч. Зараз, перебуваючи від Нойс Ламбент у далекому Майбутньому, він намагався вивідати з допомогою лестощів, підкупу й шантажу, — яку роль приготували для неї в новій Реальності?

Його поведінка була чимось гіршим, ніж просто порушенням професійної етики. Але це його не хвилювало. За цей біомісяць він уже став злочинцем у власних очах. Просто безглуздо приховувати від себе цей факт. Новий злочин уже нічого не змінював, зате, коли йому поталанить, він багато виграє. І ось, унаслідок усіх цих злочинних маніпуляцій (йому й на думку не спадало добирати м’якших виразів), він стояв перед входом у 2456-е. Вхід у Час був набагато складнішою процедурою, ніж просто перехід між Вічністю й шахтою капсули. Для того щоб увійти в Час, слід з надзвичайною точністю встановити на шкалах приладів координати потрібної точки земної поверхні й відповідної миті Часу даного Сторіччя. Незважаючи на величезну внутрішню напругу, Харлан настроював прилади легко й упевнено -свідчення його великого досвіду та неабиякого таланту. І ось він опинився в машинному відсіку космічного корабля, що його вперше колись побачив на екрані у Вічності. Мабуть, цієї біомиті Соціолог Вой у цілковитій безпеці сидить перед тим самим екраном і спостерігає, як Технік здійснює свій Акт Впливу.

Харлан не поспішав. Відсік буде порожній ще 156 хвилин. Щоправда, просторово-часова інструкція дозволяла йому використати тільки 110 хвилин, а решта — 46 хвилин — була звичайним сорокапроцентним «запасом». «Запас» давався на випадок крайньої потреби, і Технікам не рекомендувалося використовувати його. «Пожирачі запасів» недовго залишалися Спеціалістами.

А втім, Харлан мав намір використати не більше двох хвилин із ста десяти дозволених інструкцією.

Насаджений на зап’ясток генератор Поля окутував Харлана невидимим серпанком біочасу (це була своєрідна еманація Вічності) і в такий спосіб захищав його від будь-яких наслідків Зміни Реальності. Харлан ступив крок