Хойті-Тойті - Олександр Романович Бєляєв

ніяк не подобались. Особливо дивне й неприємне враження справляв Бакала. На ньому був брудний рваний костюм найкращого крою і з добротного матеріалу. Цей костюм міг належати якому-небудь дуже багатому туристові. І мені здавалося, що костюм і палатка дістались Бакалі злочинним шляхом. Мабуть, він убив якогось знатного англійця-мандрівника і пограбував його. Чудова рушниця теж могла належати цьому англійцеві. На широкому поясі Бакала носив великий револьвер і страхітливих розмірів ніж. Бакала був чи то португалець, чи іспанець, людина без батьківщини, сім’ї і певних занять.

Сизий Кокс був англієць, який не помирився з законами своєї країни. Всі троє були браконьєри. Вони полювали на слонів заради слонової кістки, незважаючи ні на які закони і кордони.

Мпепо був їхнім провідником і інструктором. Він, хоч був ще молодий, прекрасно знав слонів і способи полювання на них. Щоправда, його способи полювання були грубі, варварські. Але інших він не знав, а користувався тими способами, яких навчився від батьків. Та браконьєрам було байдужісінько, як саме знищувати слонів. Вони оточували їх кільцем багать і добивали обпечених тварин, які задихалися від диму, ловили в ями з гострими кілками на дні, стріляли, підрізували жили на задній нозі, оглушували згори колодою, а потім добивали. Мпепо був їм дуже потрібен.

ХIII. ТРУЕНТ ПУСТУЄ

Одного разу, коли Броун уже почав одужувати, але був ще надто кволий, щоб брати участь у полюванні, Кокс і Бакала вирушили на моїй спині за кілька десятків кілометрів по бивні слона, забитого напередодні. їх ніхто не чув, а я був усього лише в’ючною твариною, і тому вони відверто розмовляли між собою.

— Цій шоколадній мавпі — як там її звуть? — доведеться відвалити, за домовленістю, п’яту частину здобичі, - сказав Бакала.

— Жирно буде, — зауважив Кокс.

— А решту доведеться розділити на три частини: тобі, мені й Броуну. Якщо вважати, що кілограм кістки дасть нам сімдесят п’ять-сто марок…

— Ні в якому разі стільки не дадуть. Ти в цьому, ділі нічого не розумієш. Є так звана м’яка, або мертва кістка, і тверда, або жива. Перша тільки називається м’якою, а насправді вона дуже тверда, біла й ніжна. З неї роблять більярдні кулі, клавіші, гребінці. Така кістка дорого ціниться. Але в тутешніх слонів кістка не така. По м’яку кістку треба їхати в Східну Африку. Щоправда, там із твоїх твердих кісток зроблять м’які, перш ніж дозволять убити хоч одного слона. А кістка тутешніх слонів — тверда, жива, прозора. З неї можна робити тільки які-небудь ручки для палиць і парасольок та дешеві гребінці.

- І що ж виходить? — спитав похмуро Бакала. — Що ми працювали на вітер?

— Чому ж на вітер? Дещо залишиться. Якщо вчотирьох полювати, а здобич поділити тільки на двох, то й зовсім непогано буде…

— Нехай мене слони розтопчуть, коли й я не думав про це саме.

— Треба не думати, а діяти. Броун не сьогодні-завтра остаточно стане на ноги, і тоді з ним не впоратись. Бичача сила у цього рудого чорта. А Мпепо верткий, як мавпа. їх треба разом знищити. Краще вночі. І для певності напоїти. У нас ще лишилось трохи спирту. З них вистачить.

— Коли?

— Приїхали…

У великій ямі боком лежав слон. Бідолашний напоровся черевом на гострий кілок ще три дні тому, але й досі був живий. Бакала пристрілив його, спустився в яму разом з Коксом і заходився вирубувати бивні. Вони працювали мало не цілий день. Сонце вже хилилось до заходу. Прив’язавши бивні вірьовками до моєї спини, вони повертались назад.

Уже було видно палатку, коли Кокс сказав, ніби продовжуючи припинену розмову:

- І нема чого відкладати. Сьогодні вночі.

Та їх спіткало розчарування. На превеликий подив, Броуна вони не застали в таборі. Мпепо пояснив: “бана” почував себе настільки добре, що пішов на полювання і, можливо, на ніч не повернеться. Бакала тихо вилаявся. Довелось відкласти вбивство до іншого разу.

Броун повернувся тільки на світанку, коли Бакала і Кокс іще спали. Він підійшов до Мпепо, торкнув його за плече. Тубілець, що стояв на варті, весело засміявся, вискаливши зуби. Броун махнув рукою і підвів юнака до слона, наказуючи сідати. Мпепо зробив мені знак рукою, я зігнув коліна, вони сіли на спину, і я повіз їх вздовж узлісся.

— Я хочу зробити їм подарунок. Вони думають, що я хворий, а я зовсім здоровий. Сьогодні вночі мені пощастило вбити слона — великого, з прекрасними бивнями. Ти мені допоможеш обрубати їх. Ото здивуються Бакала і Кокс!

Сходило сонце. При його світлі я побачив серед заростей кофейних кущів на березі річки величезну роздуту тушу слона, що лежав на боці.

Покінчивши з бивнями, ми вирушили назад — назустріч нашій загибелі. Броун і Мпепо були приречені на смерть, яка станеться скоріше, ніж моя, бо я мав поділити їх долю трохи пізніше. Зрештою, я завжди міг утекти від людей. Але я цього не робив, бо мені безпосередньо ніщо не загрожувало, і я хотів, якщо вдасться, врятувати від смерті Броуна і Мпепо. Особливо мені шкода було Мпепо — цього життєрадісного юнака з тілом Аполлона. Але як їх попередити? Леле! Я ж не міг розповісти про небезпеку, яка їм загрожувала… А що коли я відмовлюсь нести їх у табір?

Я раптом круто повернув з дороги і попрямував у той бік, де протікала Конго. Мені здавалося, що на річці вони зустрінуть людей і Броун зможе повернутись у культурні країни. Та він не міг зрозуміти моєї затятості і почав дуже боляче бити мене по шиї гострою залізною паличкою. Вістря проколювало мені шкіру. А в мене шкіра дуже вразлива і легко загноюється. Я пам’ятаю, як довго не гоїлася ранка від кулі англійця, що полював на мене з човна. Я чув, як Мпепо просив Броуна не колоти мене