Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

любить з чимось возитись… Одного разу приходжу сюди — і аж очі вирячив: на великих підставках переді мною вся область, з річками, лісами й містами. Надія сидить на підлозі, тикає пальцем у якісь креслення. Хлопчаки й дівчатка повзають під макетом з паяльниками з руках… Того дня уперше засяяли оці вогні, — показав Зайцев на рельєфну карту. — Що ви на це скажете? Чи не фантазер наш оцей маленький Перун? — він засміявся і знову глянув на дівчину. — Але звіритись на неї можна, це я повинен визнати. Під час її чергування ніколи не буває перебоїв у подачі енергії.

Северсон з цікавістю поглядав то на дівчину в прозорій кабінці, то на модель. Невже це й справді зробили хлоп'ята?

— А яку деталь виготував ти? — звернувся він до Митька.

— Отой он автомат, де щойно спалахнув червоний вогник… Дивіться, Надія помітила сигнал і ввімкнула сильніший струм.

— Висловлюйся зрозуміліше, Митю! — засміялась Наташа. — Ця крихітна будова означає собою великий автоматичний завод «Серп і молот». Такі заводи ми називаємо скорочено «автомат».

— А червоний вогник доповідає, що «автомату» потрібно більше електроенергії, — поспішив додати Митько. — Тату, чи не підемо вже далі?

— Кому я служу провідником — тобі чи гостям? — удавано розгнівався Зайцев. — Знаєте, його, як і кожного хлопчака, насамперед цікавлять машини, а тому, що до виробничої частини його рідко коли пускають, він і хоче використати цю нагоду… Ну, гаразд. Але перш ніж ми зайдемо до машинного залу, вам необхідно пояснити деякі речі. Електростанція, де ви, товаришу Северсон, зараз перебуваєте шановним гостем, виробляє електрику із звільненої атомної енергії… Як я чув, ви за фахом льотчик, — отже, технік.

— Про атом я знаю небагато, — сказав Северсон. — Пам'ятаю тільки, що він складається з позитивних та негативних часток і що протони утворюють основу ядра атома, навколо якого обертаються стільки електронів, скільки міститься протонів у ядрі. Чи, можливо, я все переплутав?

— Чудесно! Видно, що у вас добра пам'ять! — кивнув головою Зайцев. — Так от учені виявили ще одну частинку — нейтрон — і встановили, що атомне ядро таїть в собі величезну енергію, яку можна звільнити або розбиванням ядра, або синтезом ядра з його складових частин… Було витрачено дуже багато коштів, енергії, творчих зусиль, але атом, кінець кінцем, вдалося розбити. Результат був надзвичайний: з грама розщеплених атомів урану одержали в два з половиною мільйони разів більше енергії, ніж з грама бензину. Але це відбулось тоді, коли на Землі ще лютували війни. Надзвичайний винахід було використано американськими імперіалістами для виготовлення атомної бомби. У тисяча дев'ятсот сорок п'ятому році американські атомні бомби вщент зруйнували два японських міста і знищили сотні тисяч людей… — Зайцев махнув рукою, немов хотів прогнати важкий сон. — Та облишмо сумні спогади, друзі. Людство порівняно швидко зрозуміло, якою небезпечною є атомна енергія в руках паліїв війни. Ця небезпека, зрештою, таки й допомогла йому усвідомити, де корінь зла; збагнути, що щастя і саме існування всіх народів світу ставить під загрозу жменька користолюбних імперіалістів… Ось уже тридцять років, як на Землі запанував мир. Людство використовує атомну енергію виключно для підкорення природи та для підвищення добробуту…

Тільки тепер Зайцев помітив, що гість поринув у думки і, здається, нічого не бачить і не чує.

— Даруйте, товаришу Северсон, я захопився своєю лекцією, а вас, мабуть, більше цікавить кухня, де створюється атомна енергія, чи не так?

— Ні, ні… — схаменувся Северсон. — Я тепер часто замислююсь над долею людства… Я багато чого проспав, я це бачу. Так само й у наукових знаннях я лишився позаду. Що мені відомо про атомну енергію? Нічого!.. Що я знаю про ваше гідне подиву телебачення? Нічого!.. — він гірко посміхнувся. — Мені тепер треба дуже багато надолужити, щоб хоч розуміти вас взагалі. І, признаюсь, я боюсь…

— Чого ж вам боятись? — запитала Наташа з погано прихованою тривогою. — Ані тут, на електростанції, ні десь у іншому місці вам не загрожує ніяка небезпека. Люди вже досконало володіють атомною енергією, повністю підкорили її.

— Я розумію це, Наташо. А тому й боюсь. Я нікого не хочу обтяжувати, а скажіть мені, як я тепер проживу зі своїми жалюгідними знаннями?

— Так от воно що! — зітхнула вона з полегкістю. — Цього не бійтесь аж ніяк! Все наздоженете. Можете сміливо продовжувати навчання і обрати фах за бажанням або лишайтесь льотчиком.

— Я б хотів цього… Але де взяти гроші? Мій батько був дрібним чиновником, отже, спадщини мені не лишив… Звісно, я роботи не боюсь, навіть найважчої. Можу хоча б копати землю заступом…

— Його ви знайдете хіба що в музеї, товаришу Северсон! — встряв у розмову Митько. — Навіщо ж тоді існують машини?

— А за навчання платити не треба, — додала Наташа. — Воно в нас безкоштовне.

— Отож і почнемо негайно, — засміявся Зайцев і показав на великий настінний плакат. — Перед вами — вся таємниця виробництва електрики з атомної енергії… Ліворуч — схема найстарішої атомної електростанції. Отой сірий куб — атомний котел, реактор, де при розпаді атомів виділяється величезна кількість тепла. Це тепло використовується для перетворення води в пару, а пара рухає турбогенератор… Складний, невигідний спосіб. Тепер ми одержуємо електрику значно простіше. А втім, краще оглянути все на місці.

Довгим коридором і ескалатором гості разом з Зайцевим спустилися ще нижче і опинились у просторому залі. На його блискучій підлозі тьмяно віддзеркалювались кімнатні рослини й силуети турбогенераторів.

— Ось такий вигляд має атомна електростанція старішого типу, — пояснював Зайцев. — При розщепленні атома виникає небезпечне випромінювання, тому реактори сховано за товстою захисною стіною. Якщо бажаєте, — зазирніть! — показав він на одне з крихітних віконець.

Северсон був розчарований, зазирнувши туди. Він сподівався побачити щось схоже на нутрощі розжареної домни, а побачив тільки ряд великих сірих споруд, обплутаних товстими кольоровими трубами.

— Ніякого чуда, тільки людська кмітливість! — відповів