Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

Бібліотекар замахав руками:

— Та помовч, шибенику! Чи мало ще ти накоїв?.. Які ще там «стерео»?! — звернувся він до Северсона, а потім з німим запитанням подивився на Наташу.

— Дайте, Василю Володимировичу… — зітхнула дівчина. — Може, так буде краще.

З дивним навіть для самого себе спокоєм Северсон стежив за рухами літнього бібліотекаря. Той сів до великого овального столу; як на телефоні, набрав якийсь номер. На екранчику спалахнула літера «С». Під нею тричі блимнула зелена лампочка; на лівому крилі стола відкрилась засувка. Бібліотекар простяг до неї руку й витяг кілька металевих коробок.

— Почнемо з першої частини?

— Звичайно… — тихо відповіла Наташа.

Бібліотекар засунув коробочку в нішу проектора і натиснув на одну з кнопок. На протилежній стінці з'явився портрет Северсона.

— «Син Півночі», стереофільм Олексія Черепанова та Наталії Орлової… — пролунав незнайомий басовитий голос.

— Це було року тисяча дев'ятсот двадцять восьмого… — продовжував диктор в той час, як крізь портрет почали проступати обриси портового міста.

— Тромсе!.. — прошепотів Северсон.

— Не хвилюйтесь, друже. Це лише документальні кадри вашого вильоту, — сказала тихо Наташа, яка не зводила очей з свого супутника.

Потім ішли фотографії Амундсена та «Латама», а за ними — маленька карта з рухомим літачком, який просувався в напрямку Шпіцбергену. За групою островів він несподівано зник, а замість нього з'явився червоний кружечок.

— Десь у цьому районі «Латам» зазнав аварії… — пояснював диктор. — Спостерігач літака Северсон невідомо як потрапив на берег безіменного острівця, де й замерз. Збігали роки, минали десятиріччя. Надійшли величні дні визволення всього людства. Здійснились передбачення Маркса та Леніна: капіталізм та імперіалізм зійшли зі сцени історії. Назавжди зникла небезпека війни. Велетенські творчі сили, які гайнувалися раніше на створення засобів знищення, звільнились тепер для найпрекраснішо-го: для боротьби за щасливе сьогоднішнє і ще прекрасніше майбутнє людей. Настав небачений розвиток техніки й науки. Вже через двадцять п'ять років після усунення небезпеки війни людство мало таку силу, що могло стати на бій з Сахарою і Арктикою. На протязі наступних п'яти років ми витіснили льодовики аж до Північного полюса. І ось на цьому славетному переможному шляху і було знайдено Северсона…

Перед широко розкритими очима Северсона розгорталися захоплюючі події.

Бергер доповідає Всесвітній Академії, що в одному з льодовиків на крижаному острівці знайдено невідому людину в одязі пілота двадцятих років двадцятого століття. Він лежить скоцюрблений у прозорій кризі, наче спить. Голова його — на лівій руці, а правою він притримує шкіряне пальто.

На острів приземляється вертоліт. З нього виходить група лікарів-тарабкінців. Спеціальним інструментом вони вирізають великий крижаний куб з тілом людини і з допомогою кранів навантажують на літак.

На екрані з'являється Москва, а потім велика лабораторія.

— У кишені невідомого було знайдено військовий білет… — звучить голос диктора, і на екрані з'являється знімок розгорненої книжечки. Мабуть, вона побувала в воді: літери тексту розмазані і перетворились на брудні смуги. В графі: «Прізвище» — видно тільки «…е…сон».

Фотографію книжки змінює кадр у лабораторії. Усміхнена чорнява дівчина (Северсон одразу ж упізнає в ній Наташу) каже:

— «Е…сон» — це мені не зовсім подобається. Знайшли ми його на півночі, то й будемо поки що називати Северсоном.

— Рік важкої і відповідальної наукової праці, рік упертої боротьби з невблаганною природою… — продовжує диктор. — І нарешті все ж перемагає наука й життя!.. Северсон починає дихати… Северсон вимовляє перше слово… Наука святкує одну з найбільших перемог… Смерть поступилась!.. — Стереофільм закінчився. В залі лунає музика, яка підносить людину, дає їй крила. Могутня кантата життя!

Северсон зворушений.

— Наташо! Василю Володимировичу! Митю!.. — йому перехопило дух.

У Наташі очі сяють щастям. З радості вона б розцілувала Северсона!

Криза минула. Тепер можна сміливо стати перед Та-рабкіним і сказати: наш любий Северсон уже живе в теперішньому часі!

Северсон підійшов до широкого вікна. Зупинився, вражений.

Перед його очима розляглась чудесна картина. До яскраво-синього неба зводились велетенські палаци, прикрашені статуями та барельєфами. На вершині одного з них стояла велична бронзова постать з простягненою вперед правою рукою. Фундамент цієї багатоповерхової будови губився в зелені великого парку; бічні крила палацу мали плоский дах, де стояли кільканадцять дивних безкрилих літаків.

Скільки сягало око, скрізь проти неба височіли такі ж палаци. Вони були різні за обрисами, оздобленням і кольором, але всі стояли серед дерев. На обрії виблискувала водяна гладінь, якою снували кораблі. Голубінь кеба прокреслювали білі смуги од літаків.

Северсон довго дивився у вікно й мовчав. Зачарований краєвидом, він забув про все на світі.

Так он яка Москва!.. Куди до неї Нью-Йоркові! Там хмарочоси убогі, як коробки для черевиків, та ще й тісно приліплені один до одного… А може, й Нью-Йорк уже змінився?

Він запитливо глянув на Наташу.

— Як, подобається наше місто? — запитала вона лукаво.

— Це — втілена казка, Наташо!.. Але я й досі не вірю, що це — Москва. Мені здається, що я потрапив на якийсь зачарований острів, про який світ навіть не знає.

— А це?.. — Наташа підняла штори на протилежній стінці, і перед Северсоном з'явились залиті сонцем будови старовинної архітектури.

— Так, це московський Кремль… — задумливо сказав Северсон. — Я бачив його тільки