Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

— Ви переконані, що це не провокація з боку ворогів Гайдука?

— Ні, Ваша Святосте. Не переконаний, — сказав кардинал якомога розсудливіше. Це був би чудовий вихід — злегковажити цей лист, відкинути його, сховати у ватиканському архіві, ніяк не відреагувати — а тим часом жорстокий кріт історії прориє свій підземний хід й вигулькне на поверхню там, де його ніхто не чекає.

Папа недовірливо поглянув на свого начальника розвідки: адже саме кардинал напередодні візиту Ізидора і Гайдука передав понтифіку кілька агентурних повідомлень із Києва про кризову ситуацію у верхньому ешелоні влади; там містилися глухі натяки на конфлікт Палія з Гайдуком із невідомих особистих причин. Тому Папа вирішив показати розшифрований лист Багрова кардиналу Монті, у відданості якого не мав щонайменшого сумніву.

Документу, підписаному псевдонімом «Багров», слід приділити найвищу державну увагу Ватикану. Бо лист цей — оголошення смертного вироку особисто Клименту XV та дітищу його життя — Акту Возз’єднання християн.

— Можете йти, — ворухнувся Папа. — Лист залиште, я ще подумаю.

Кардинал Саймс не поспішав залишити папські покої.

— Ще одна новина. Затримано перевізника цього документа Джорджа Безпалого. Тепер він перебуває у спецізоляторі AISI. Преса може рознюхати. Треба підготувати версію.

— Версія одна, — тоном, що не терпить заперечень, мовив Папа. — Флешку не вдалося розшифрувати, вона заражена злоякісним вірусом, її довелося знищити. Організуйте відповідний витік інформації. Справами Фонду Крюгера та перевізника нехай займеться AISI. Я особисто попрошу про це директора Агентства.

Побачивши невдоволену міну Саймса, додав:

— З вашою участю, звичайно.

Тепер ніщо вже не затримувало кардинала в бібліотеці понтифіка.

Климент XV знову підійшов до вікна, що виходило на площу святого Петра. Не побачив ні жовтого трактора, ні самотньої постаті посеред майдану. Сніговий циклон перетворив Вічне Місто на сіру паралізовану примару, перервавши автомобільний і автобусний зв’язок, заблокувавши рух приміських електричок, перегородивши кучугурами снігу вузькі мости через Тибр.

Зітхнувши, Папа подумав, що у Вашингтоні зараз ніч; вирішив потелефонувати Президенту Конфедерації північноамериканських держав Полу Андерсену пізніше, о 4:00 РМ.

Камера, до якої агенти AISI вштовхнули Джорджа Безпалого, була набагато комфортніша за підвальне приміщення Фонду Крюгера: суха, тепла, навіть комп’ютер стояв у цій камері — тільки без виходу в зовнішній світ. Одразу ж накинувся на новини з України. Нічого цікавого. Країна готувалася до святкування Різдва. Програми з Назарету, конкурс ясел, в якому всіх вразила Полтава — і Діва Марія, і її чоловік Йосип, і малий Ісус, і овечки в яслах, і волхви — всі обсідалися галушками, тлустими і смачними, від одного вигляду яких у глядачів щедро текла слина. У зв’язку із закінченням посту багато давалося фармацевтичної реклами — проти діареї, печії, відрижки, гикавки, блювання, рефлюкса, гастриту, повітряної тампонади кишківника та запору — так, наче народження Христа супроводжувалося геть всуціль загальнонародними диспепсичними явищами. В історико-документальному телефільмі студії ім. О. Довженка цар Ірод нагадав Джорджу генерала Гайдука: коротко стрижений чорнявий розбійник, який разом зі своїм військом тероризував Єрусалим та прилеглі провінції. Прогноз погоди для України-Руси, трансльований щогодини, передбачав спеку (+30 °C) у районі Черкас. Дикторка із захопленням повідомляла про визрівання багатого врожаю фінікових пальм у Чернігові та їх експорт до Африки. Ніяких політичних новин і взагалі новин, що могли б негативно вплинути на спокій громадян та їх підготовку до святкування Різдва, не було.

Джордж почав подумки знову повторювати завчену легенду, вигадану Стригуном: їде до матері й сестри, флешку, змісту якої він не знає (це було правдою), попросив передати до Римського клубу знайомий по роботі в фірмі МАРС на прізвисько Магда. Він сказав лише, що передає якісь бухгалтерські рахунки до римського відділення фірми. Людей із Римського клубу також не знає, зайшов на хвилинку сказати, що загубив флешку, а вони скрутили його… Полковник Стригун, особистий дорученець, помічник і права рука генерала армії Палія, працював із Джорджем за індивідуальною програмою підготовки агентів стратегічної розвідки. Джордж згодом зрозумів, що так зване Управління охорони при міністрі оборони є нічим іншим, як прихованою мініатюрною копією Національного розвідувального агентства (НРА), тобто повністю підпорядкованої Гайдуку колишньої ВІРУ (Військової розвідки України). Різниця полягала лише в тому, що УОМО складалося повністю з особисто відданих Палієві та Стригуну людей. Працюючи в Управлінні, Джордж пройшов курс диверсійної підготовки, отримавши звання «снайпер першого класу», й рік тренувався в елітному десантному підрозділі «Кобра», розташованому у Вишгороді.

За зовнішністю наївного, кучерявого, трохи вайлуватого юнака з довірливим поглядом зеленкуватих очей і веснянками на носі ховався досвідчений і рішучий боєць, навчений вбивати, якому Стригун восени 2083 року доручив охороняти дружину міністра оборони Леду Рогнедівну Палій, кодова кличка Леді. Це був знак великої довіри до молодого лейтенанта.

О 10:00 AM Джорджа повели на допит. Він зрозумів, що потрапив до якоїсь поважної контори: конвоїри були у цивільному, але в масках із прорізами на очах; мовчки надягли гумові, так звані гуманітарні наручники й повели довгим білим із червоною смутою на стінах коридором. Всі, хто йшли назустріч, зупинялися, ставали обличчям до стіни, і лише потім, коли конвой проминав їх, продовжували свій нечутний рух. Як летючі миші, подумав Джордж.

У просторому погано освітленому кабінеті, куди ввели Джорджа, на стіні, під якою стояв важкий темний стіл, висіло розп’яття — сталевий Христос на дерев’яному хресті. На правій стіні — портрет Джузеппе Гарібальді, такий само похмурий, як і цей кабінет; ліворуч — на всю стіну вицвілий гобелен сіро-зеленкуватих кольорів із зображенням суворих лицарів з піднятими мечами. Напис на гобелені — «La Patria non sinega, sicon quista» («Вітчизну не заперечують, її завойовують»).

За великим столом під розп’яттям сидів лисий чоловік невизначеного віку з виглядом знервованої людини, про що свідчило періодичне часте кліпання очей, наче слідчому до очей потрапив