Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85 - Петро Федорович Кравчук

— Давай докопаємо до кінця стовпа, — запропонував Владимиров.

О 15-й годині Ігор пішов на сеанс радіозв’язку. Надів навушники. Вщухли голоси птахів, зник дзвін вітру в антені, лишився тільки любий серцю радіолюбителя голос ефіру. І раптом крізь ефір — зойк. Хрипкий, жахливий крик. Бігти на допомогу! Ведмідь! Ігор відкинув радіостанцію, схопив рушницю і вискочив з намету. Біля насипаної гірки чорної вологої землі стояв Владимиров і вигукував: “Знайшов склад Толля!” Марков побіг. Владимиров кинувся йому назустріч. Він обхопив Ігоря і підняв над землею.

— Он там.

Серед шматків землі й криги виблискувала рівна поверхня металевого ящика.

— Зажди, — гукнув Володя й побіг до намету.

Діставши з рюкзака виписки із щоденників Толля, він прочитав: “Коли копали яму, виявилося, що земля тане лише на 0,4 м. Під верхнім відталим шаром глини на глибині до 1,4 м був торф, перемежований із кригою”.

— Ігоре, вони викопали яму на 140 сантиметрів. Ми; заглибилися на метр. Отже, висота цього ящика 40 сантиметрів.

Стан справ вимагав негайних дій. У ямі скупчилася вода. Вона прибувала щохвилини. Це танула крига й відтавала на сонці вічна мерзлота. Якщо у ящику, окрім, сухарів, лежать якісь папери, то вода, просочившись у нього, може завдати їм непоправної шкоди, та й сухарям не минеться. Загадковий куб вирішили розкрити.

Ніж легко різав тонкий метал — оцинковану жерсть, і Надули човен. У кокпит шовкового суденця склали всі сухарі. Зважили, їх було 16 кілограмів. Більше нічого у ящику не виявилося. Кожен розумів, що порожню скриньку необхідно витягти. Тоді стане, напевне, зрозуміло, чи є ще що-небудь у складі. Але як? Знову копати всліпу — велика ймовірність пошкодити й інші ящики. То як же його витягти? Ігор пропонував залити в ящик бензин і запалити, щоб його стінки й дно нагрілись і розтопили кригу. “Бензину у бочках, — казав Ігор, — скільки завгодно, ось вони”. І він показав на десяток бочок, які, на думку хлопців, залишили тут гідрографи 1961 року. Таня категорично заперечувала. Вона вважала, що не витримає, втратить свій первісний вигляд сам ящик, а він же теж історична цінність. Потрібне якесь інше технічне розв’язання…

Вечеряючи, скуштували сухарів 1900 року. Вони чудово збереглися. Вісім сухарів акуратно загорнули, зав’язали й сховали у спеціальну коробку, щоб доставити у Москву. Всі інші пересипали у великий поліетиленовий пакет і вирішили залишити.

На ранок пішов дощ. Поснідали у наметі. Домовилися не поспішати. Коли дощ ущух, Марков подався відтавати ящик. Владимиров вибивав на жерстяній пластині пам’ятний напис.

Ігор зробив так. Поставив на дно ящика запалений примус, на нього каструлю з водою. Гарячу воду лили на стінки ящика, і він у прямому розумінні слова відтанув. Його витягли.

Знову зібралися всі разом і побачили торці двох нових ящиків — дерев’яного та металевого. На кожному з них лежало каміння. Зрозуміли, що передбачливий Толль навмисне звелів покласти плитки, аби при розкопці не пошкодити ящики. А крига, що підвела Володимира, — це замерзла вода. Вона, звичайно, скупчувалася в ямі 9 вересня 1900 року так само, як і 28 липня 1973 року, проникала у всі щілини, а потім замерзла.

Металевий ящик виявився маленьким, площа торця була 20 на 20 сантиметрів. А що як витягти його, привезти до Москви? Оце буде подарунок редакції “Комсомольской правды”!..

Всіх здивували білі, нібито щойно витесані дошки дерев’яного ящика. Побачили стінку й четвертого ящика. На відміну від інших його прикрашала барвиста етикетка, на якій були намальовані леви, русалки, виноградна лоза й написані назви міст: Париж, Відень.

…Добутий куб важив 65 кілограмів. Вирішили, що в ньому вівсянка. Владимиров взявся нести цінний вантаж до місця зустрічі з іншими групами.

Земля відтанула і спресувалася, крига зникла, гірка біля ями помггно зменшилась і, щоб закидати яму, довелося брати землю з кількох купин. Ту частину стовпа “Зорі”, що впала, акуратно приставили до їшсинка, який стирчав із землі, поряд вкопали міцний стовбур плавника і до нього капроновими мотузками прив’язали пам’ятний знак. Урочисто прибили табличку: “Історична пам’ятка. Виявлено і відновлено експедицією газети “Комсомольская правда” 1973 року”. Біля підніжжя склали кам’яний гурій. Хмелевський виголосив промову. Пролунав залп із ракетниць та рушниць… На узбережжі Курського моря з’явився новий пам’ятник першопрохідцям Арктики. Він лаконічний, виразний, строгий. Пам’ятник ніби зливається з довколишньою природою…

18 жовтня 1973 року в Голубому залі “Комсомольской правды” на звіт полярної експедиції газети зібралися полярники і вчені.

Ящик розкрили. На аркуш ватману висипали його вміст — вівсянку, точніше, вівсяні пластівці “Геркулес”…

Купуючи в магазині голубу пачку “Геркулесу”, господиня обов’язково подивиться на дату випуску. Адже ніжні пластівці зберігаються лише протягом п’яти місяців. А тут — 73 роки! Вчені, спеціалісти в галузі тривалого збереження продуктів, були безмежно вдячні за подарунок з Таймиру. Їхнє захоплення подвоїлося, коли внаслідок тонких лабораторних аналізів з’ясувалося, що вівсянка не тільки придатна для харчування, а й зберегла вітаміни, жировий склад, калорійність…

У Воркуті було +27°. Місцеві жителі казали, що спека тримається близько місяця, що 70 років у тутешніх краях такої по-сочинськи спекотної погоди не було. Чекаємо літака на Діксон, граємо у футбол і купаємося у річці Воркуті.

Кілька годин польоту, і під нами острів Діксон. Довкруг туман. На трапі літака хтось сказав: “Обережно, не посковзніться: трап узявся льодом”. Діксонська гавань була біла, як узимку.

Вертоліт, який доставить нас на берег затоки Міддендорфа, має прийти з Норільська. Його немає сім днів. На третій день вранці, коли, як і раніше, морозить і йде то дощ, то сніг, коли стає зрозуміло, що ще кілька діб триватиме наше бездіяльне, надокучливе чекання, в десятиденний піший маршрут на схід вирушив перший маленький загін експедиції: Анатолій Мельников, Вадим Давидов та Олександр Шумилов.

Начальник і радист групи Мельников — старий учасник, він був серед п’яти членів експедиції “Комсомольской правдьі”, які 1972 року пройшли на лижах протоку Лонга. Хірург Давидов — новачок. Крім лікарських, йому доручено обов’язки завгоспа, кінооператора, мисливця. Оригінальний принцип — чим гірше, тим краще — у нашому кочовому житті звучить цілком логічно: чим важчі умови, чим складніші обов’язки, тим краще перевіряється людина.

До рюкзака Давидова прив’язано дворучкову пилку. Мельников, Давидов і Шумилов повинні зробити зрізи торців колод, які лежать в основі старовинних забудов. Дендрохронологічний аналіз цих зрізів дозволить визначити вік забудов. Деякі хатини на західному узбережжі Таймиру зведені у