Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Анатолій Григорович Михайленко

підвезення до них харчів. Кажуть, що лише з голоду померло їх близько сорока тисяч. Затим козаки й татари з усіх боків ринули на них, зім’яли їх полчища і діяли мечем доти, доки не втомились і не набридло їм. Величезна здобич дісталась обом союзникам, а татари понад те захопили незліченну кількість у полон живими. Ніхто з ляхів не врятувався, крім тих, кому судилося довго жити, і ці разом зі своїм кралем, тобто государем, тікали у свою столицю, названу Краків, збудовану з каменю і оточену сімома мурами, де й укріпились. Хміль із ханом переслідував і обложив їх. Розповідають, що король і польські вельможі, бачачи, що становище їхнє безнадійне і що вони, вісім років воюючи з Хмелем, не мають сил і засобів його перемогти, наважились послати до хана й обіцяли йому і татарам 200 тисяч динарів, аби тільки він залишив Хмеля і, замість того, щоби бути з ним заодно, став проти нього. Хан, діставши таку пропозицію, згодився, і татари, відділившись від Хмеля, пішли в свою землю, забравши з собою в полон із землі козаків до 10 000 чоловік. Коли Хміль пересвідчився в тому, що сталося, то страшенно обурився і, не знаючи іншого притулку, крім московського царя, послав до нього декого із своїх вельмож, прохаючи і благаючи його, з любові до православної віри, прийняти його під свою руку і не дати ворогам знущатися над ними. Від самого початку своєї діяльності гетьман виявляв хоробрість і розум, мав чин сотника і у спадок від предків користувався для свого утримання доходами одного міста. Колишній польський король ставився до нього з великою любов’ю і, крім власного його імені Зіновій, назвав його ще Хмелем, що їхньою мовою означає завзятий{9}.

Уся ця країна, названа Малою Руссю, з давніх-давен і до нинішнього часу управлялась своїми царями. За свідченням історії, жителі її за правління грецького імператора Василія Македонянина були навернені через нього у християнство.

Царем їхнім у той час був Володимир, а столицею місто Київ, і вони складали незалежну державу. Та що жодному народові неможливо вічно зберігати свою незалежність, всеславний творець віддавав один свій народ у владу іншому для його викорінення, як це трапляється з древніх часів і донині.

Розповідають, що цей народ, тобто ляхи, вийшов із земель франкських і завоював усі ці країни; доказ цього ясний: лях латиною означає лев (а ім’я країни ляхів латинською мовою Полонія). З цієї причини печатка їхнього короля, а також і печатки їхньої країни мають зображення лева і, крім того, орла. Отож вони карбують монету “гріш собачий” із зображенням лева відповідно до свого ймення і свій злотий із зображенням двокрилого орла. Вони вихваляються цим, кажучи: “ми сини Александра і його нащадків”, і ще понині оздоблюють себе і своїх коней крилами великих птахів{10}. Усе це йде від їхньої бундючності, зарозумілості й гордості, бо немає на всій землі народу, рівного їм з гордості, пихи й зверхності, як у подальшому це стане ясно з того, що ми розповімо з їхньої історії, коли богові буде завгодно.

Завоювавши ці країни, ляхи з надмірної гордості не захотіли поставити їм царя, котрий би володарював над ними, але кожен з них, завоювавши і підкоривши ту чи іншу землю, ставав її правителем, і так ішло від батьків і дідів до цього часу. Над собою вони поставили чужоземця і назвали його кралем, тобто великим беєм, призначивши йому землі для прожиття. Становище його таке, що він не може вершити ніяких справ, ні важливих, ні малих, окрім як за їхньою радою і наказом. Коли захочуть, зміщують його і ставлять іншого своєю волею, але не зі свого народу, а чужоземця, щоб він не міг утвердити у них свій рід. Таке становище триває з того часу досі.

Потім ляхи оволоділи безліччю міст, збільшивши ними свою державу, бо всі околиці її відвойовані ними від чужих держав. Сталося це тому, що внаслідок своєї надмірної зарозумілості і своєї хоробрості вони перемогли усіх довколишніх правителів, настрахали їх і з їхньою допомогою заволоділи частиною земель германського імператора — він же государ Австрії, названий Цісарем, — з великим числом міст і фортець, оволоділи, як кажуть, п’ятнадцятьма містами держави шведської, що поблизу держав французької і німецької, частиною землі угорської і напали на володіння молдавські. Тридцять років тому вони захопили велике місто у володіннях московського царя на ім’я Смоленськ, околиці якого славляться своєю неприступністю, і підкорили його не мечем, а хитрістю. Сталося так: дід царя, котрого ієрусалимський патріарх Феофан свого часу посвятив патріархом над Москвою і котрий називався Федором і був перейменований Філаретом{11}, ще раніше поїхав до ляхів послом для укладення дружби від свого сина, царя Михайла; та що ляхи завжди були зрадниками і клятва для них нічого не означає, то вони тримали його у себе заложником доти, доки обидві сторони не дійшли згоди між собою, щоб місто це віддати їм, ляхам, і таким чином його звільнили від їхніх рук. Словом сказати, вони були ворогами всім довколишнім царям, з котрих жоден ніколи не нападав на них і не воював з ними.

Підкоривши всю країну козаків, вони не задовольнилися хараджем і десятиною з них, але почали віддавати їх у власність євреям і вірменам і врешті дійшли до насильства над їхніми дружинами і доньками, так що козаки, які були государями і володарями, зробились рабами клятих євреїв. Це перше. Другим було те, що здавна у ляхів існувала поведенція обертати 40 000 козаків у військо, аби вони стерегли їх від татар. Проте справа кінчилася тим, що ляхи геть відмінили цю поведенцію, щоб не лишати у козаків сили. Відтак вони дедалі збільшували своє тиранство, і нарешті козаки мусили слухати звернені до них промови священиків — єзуїтів, чи то пак єзидів{12}, котрі прагнули всіх православних винищити й зробити подібно їм, франкам, послідовниками папи. Сорок років тому вони дійшли до того, що зруйнували всі їхні церкви і припинили у них священство і довели своє безбожжя і тиранство до такого ступеню, що спалили митрополита землі козаків разом з одинадцятьма його єпископами і священиками, засмаживши їх у вогні на залізних прутах{13}, думаючи цим застрахати козаків, — безчестя і жахи, яких не творили свого часу ідолопоклонники.

О цій порі наші брати козаки терпіли великі страждання, і сміливці з них тікали з-під влади ляхів на острів