Хранителі - Дін Кунц

Шлях назад до Санта-Барбари зайняв три з половиною години, оскільки у порівнянні з ранком на трасах побільшало машин. Під час подорожі Трейвіс дивився на свого супутника і розмовляв з ним, очікуючи прояву того самого незвичайного розуму, що його побачив раніше. Але ці очікування не справдилися. Ретривер поводився, як будь-який пес під час подібної мандрівки. Іноді він сідав прямо, дивлячись крізь вітрове або бічне скло. Хоча Трейвісу здавалося, що він робить це із дещо більшою як для пса цікавістю й уважністю. Але здебільшого пес спав, згорнувшись на сидінні й посапуючи уві сні, або ж із сонним виглядом на морді скімлив і позіхав.

Коли сморід від брудної собачої шерсті став нестерпним, Трейвіс опустив скло, щоби провітрити кабіну, і ретривер висунув голову назустріч вітру. Його вуха та шерсть метлялися, а на морді з’явився дурнуватий і водночас чарівний безглуздий вираз, який буває в усіх собак, що висовують голову у вікно під час їзди.

В Санта-Барбарі Трейвіс зупинився біля міні-маркету. Там він купив кілька бляшанок «Альпо»[7], пачку собачого печива «Мілк-боун», масивні пластикові миски для корму та води, оцинковану ванну, пляшку шампуню для домашніх тварин з компонентами проти бліх і кліщів, гребінець для розчісування шерсті, ошийник та повідець.

Поки Трейвіс закидав це все на заднє сидіння свого пікапа, пес спостерігав за ним крізь заднє вікно, притиснувши вологий ніс до скла.

Сідаючи за кермо, Трейвіс сказав:

— Ти брудний і смердиш. Не проти прийняти ванну?

Пес позіхнув.

Поки Трейвіс під’їжджав до орендованого ним чотирикімнатного бунгало на півночі Санта-Барбари і вимикав двигун пікапа, йому стало цікаво, чи ранкова поведінка пса справді була такою дивною, як йому здалося.

— Якщо ти знову не втнеш чогось подібного, то мені доведеться визнати, що мені це здалося, що я з’їхав з глузду і все вигадав, — звернувся Трейвіс до пса, відкриваючи двері парадного входу.

Пес сидів на порозі й запитально дивився на Трейвіса.

— Ти хочеш, щоб через тебе я сумнівався у своєму здоровому глузді? Гмммммм.

Помаранчево-чорний метелик пролетів повз обличчя ретривера, злякавши його. Пес гавкнув і погнався за летючою здобиччю в бік тротуару.

Кидаючись туди-сюди галявиною, високо підстрибуючи і клацаючи зубами в повітрі, ретривер ніяк не міг спіймати свою яскраву здобич. Він ледь не перечепився через величезний стовбур канарської фінікової пальми з ромбоподібним візерунком, потім ледь не забив памороки об бетонну ванночку для птахів, а затим незграбно впав у клумбу з бальзаміном Гокера. Там метелик безпечно полетів угору. Ретривер перекотився, звівся на лапи й вистрибнув із квітів.

Коли пес усвідомив, що програв, то повернувся до Трейвіса. Той збентежено подивився на ретривера.

— Дивний пес, — промовив Трейвіс. — Отаке чудити!

Він відчинив двері, ретривер зайшов усередину й одразу ж узявся досліджувати нове помешкання.

— Сподіваюсь, тебе привчили до лотка! — крикнув Трейвіс навздогін.

Він заніс ванну і поліетиленовий пакет з іншими покупками на кухню. Залишив там собачий корм і пластикові миски, а все інше виніс крізь задні двері надвір. Він поставив ванну на бетонну терасу поряд зі скрученим шлангом, прикріпленим до водопровідного крана.

Зайшовши знову в дім, Трейвіс дістав відро з-під кухонної зливальниці, наповнив найгарячішою водою, виніс і вилив у корито. Трейвіс повторив цю процедуру чотири рази, аж раптом прибіг ретривер і почав досліджувати задній двір. Поки чоловік наповнив ванну до половини, пес почав дзюрити через кожен метр побіленої бетонної загорожі, позначаючи територію.

— Коли припиниш знищувати газон, готуйся купатися, смердючко, — промовив Трейвіс.

Ретривер повернувся до нього, підвів голову і почав слухати, що йому говорять. Проте він аж ніяк не був схожим на одного із тих розумних псів, яких показують у фільмах. Здавалося, нічого не розуміє, а лише безтямно витріщається. Щойно Трейвіс замовк, він підбіг до стіни і знову подзюрив.

Трейвіс спостерігав за тим, як пес справляє природні потреби, і йому теж захотілося відлити. Він зайшов у туалет, а тоді перед ще одним мокрим ділом, яке на нього чекало, перевдягнувся в спальні у старі джинси та футболку.

Коли Трейвіс знову з’явився надворі, ретривер стояв біля ванни з гарячою водою зі шлангом в зубах. Якимось чином він умудрився відкрутити кран. Вода текла просто у ванну.

Відкрутити кран — для пса це була надзвичайно важка справа, якщо взагалі можлива. Трейвіс подумав, що це те саме, якби він, перевіряючи себе на винахідливість та спритність, спробував відкрутити однією заведеною за спину рукою пляшечку з аспірином, оснащену кришечкою з підстраховкою від її випадкового відкриття дітьми.

Він промовив вражено:

— Вода занадто гаряча для тебе?

Ретривер кинув шланг, вода з якого почала текти на терасу, а сам навдивовижу граційно заліз у ванну. Сівши там, він глянув на Трейвіса, наче хотів сказати: «Давай уже, дурню».

Трейвіс підійшов до ванни і присів поряд.

— Покажи мені, як ти вимикаєш воду.

Пес дурнувато подивився на нього.

— Покажи, — сказав Трейвіс.

Собака чмихнув і посунувся у теплій воді.

— Якщо ти відкрутив кран, то зможеш і закрутити. Як ти це зробив? Зубами? Напевно, зубами, не лапами ж. Але крутити його важко. Ти міг зламати зуб об