Хранителі - Дін Кунц
Пізніше у вітальні Трейвіс увімкнув телевізор, а пес скрутився на дивані біля нього. За мить він поклав голову Трейвісу на стегно, щоб той погладив і почухав його за вухами. Трейвіс так і вчинив. Пес іноді поглядав на екран телевізора, але не проявляв хоч якогось інтересу до телепередач.
Трейвіса теж не цікавив телевізор, його цікавив лише пес. Він хотів більше дізнатися про нього і побачити більше його фокусів. І хоча Трейвіс намагався якимось чином змусити пса проявити свої незвичайні розумові здібності, він так і не вигадав нічого путящого, з допомогою чого міг би точно визначити інтелектуальний рівень собаки.
Окрім того, у Трейвіса було передчуття, що пес не захоче проходити перевірку. Чомусь він підозрював, що той інстинктивно приховує свій розум. Трейвіс пригадав, як ретривер по-дурнуватому незграбно і сміховинно ганявся за метеликом і як це контрастувало з його кмітливістю та спритністю, необхідними для того, щоб відкрутити кран на терасі; здавалося, що в обох випадках діяли дві різні тварини. Хоча, можливо, це могло виявитися ахінеєю, але Трейвіс запідозрив, що ретривер не бажає привертати до себе увагу і проявляє свою незвичайну кмітливість лише в екстремальних ситуаціях (як-от, для прикладу, у лісі), або коли дуже зголоднів (коли він відкрив бардачок у машині, щоб дістати батончик), або коли вважав, що його ніхто не бачить (коли відкрутив кран).
Це була абсурдна ідея, оскільки в такому разі пес був не лише найрозумнішим представником свого виду, а й усвідомлював незвичайний характер своїх талантів. У собак — як і в інших тварин — відсутній високий рівень самосвідомості, необхідний для порівняння себе з іншими представниками свого виду. Порівняльний аналіз — це суто людська якість. Якщо собака навіть досить розумний і вміє робити багато трюків, то це не означає, що він зможе відрізняти себе від своїх одноплемінців. Можна припустити фактично, що цей пес розуміє ці речі не лише через свої надзвичайні розумові здібності, а завдяки логіці та вмінню раціонально мислити, які домінують над інстинктами, що керують поведінкою інших тварин.
— Ти загадка, сповита таємницею, — промовив Трейвіс до ретривера, легенько погладивши його по голові. — Або ж мені пора в «дурку».
Пес у відповідь глянув на нього, на мить зазирнувши прямо в очі, відтак позіхнув і раптом підвів голову, витріщившись на полиці з книгами обабіч арки, що ділила вітальню та їдальню. Вдоволений дурнуватий собачий вираз зник з його морди, а натомість з’явився непідробний інтерес, який до цього Трейвіс уже помічав, і цей інтерес виходив поза межі звичайної собачої цікавості.
Зіскочивши з дивана, ретривер побіг до полиць. Він бігав під ними, дивлячись на барвисті корінці акуратно розставлених томів.
Орендований будинок був уже повністю вмебльований, але з напрочуд дешевою оббивкою, щоб вона довго не зношувалася (вініл) або щоби приховати невиводжувані плями (клітинка, яка постійно привертала погляд). Замість дерева тут була наявна форміка «під дерево», яку неможливо відколоти, подряпати, протерти чи пропалити цигаркою. Фактично єдине, що в цьому домі відображало смаки та захоплення Трейвіса Корнелла, — це книги — як у м’якій, так і у твердій обкладинках, — що стояли на полицях у вітальні.
Пес особливо зацікавився лише кількома книжками з-поміж сотень томів.
Зводячись на ноги, Трейвіс промовив:
— Що таке, хлопче? Що тебе так зворохобило?
Ретривер звівся на задні лапи, зіпершись передніми на одну з полиць, і взявся нюшити корінці книг. За мить він позирнув на Трейвіса, а тоді знову повернувся до ретельного вивчення його бібліотеки.
Здивований Трейвіс підійшов до полиці і взяв одну з тих книжок, у яку пес тицьнув носом. То був «Острів скарбів» Роберта Льюїса Стівенсона. Трейвіс простягнув книгу псу.
— Саме ця? Тебе вона цікавить?
Пес уважно дивився на зображення Довгого Джона Сілвера та піратського корабля, що прикрашали суперобкладинку. Пес поглянув на Трейвіса, а потім знову на Довгого Джона, відтак опустився на підлогу, побіг до полиці на іншій стороні арки, а потім знову підстрибнув і взявся нюшити інші книжки.
Трейвіс поставив «Острів скарбів» на місце й пішов услід за ретривером. Тепер той тицяв своїм вологим носом у колекцію романів Чарльза Діккенса. Трейвіс узяв «Повість про два міста».
Ретривер почав знову уважно вивчати ілюстровану обкладинку, наче намагаючись визначити, про що книга, а потім в очікуванні подивився на Трейвіса. Той сказав у надзвичайному збентеженні:
— Французька революція, гільйотини, відтинання голів, трагедії та героїзм. Це… ммм… про важливість того, що особистість вища за спільноту, та про те, що життя кожного чоловіка чи жінки має набагато більшу цінність, аніж інтереси мас.
Пес знову повернувся до томів на полицях перед ним, постійно щось винюхуючи.
— Я з’їхав з глузду, — промовив Трейвіс, поставивши «Повість про два міста» на місце. — Чорт забирай, та ж я роблю короткий переказ сюжету псові!
Переставивши передні лапи на наступну полицю, ретривер заскавчав і почав нюшити корінці в тому ряду. Коли пес побачив, що Трейвіс не витягує жодної із книжок, аби показати йому, він нахилив голову, обережно взяв якийсь том у зуби і спробував витягнути його для подальшого вивчення.
— Гей, — промовив Трейвіс, потягнувшись за книжкою. — Дивись не обслини гарну обкладинку, волохата мордо. Це «Олівер Твіст», той самий Діккенс. Історія одного сироти за часів королеви Вікторії. Він стикається з різними неприємними типами, кримінальним світом, і вони…
