Хранителі - Дін Кунц

Тільки тоді, коли мікроавтобус Стрека від’їхав, Нора стала почуватись у безпеці. Хоча, якщо чесно, тінь тривоги залишилася.

2

Після вбивства доктора Дейвіса Везербі Вінс Наско поїхав на своєму сірому мікроавтобусі «форд» до СТО на шосе «Пацифік коаст». У телефонній будці він вкинув в автомат кілька монеток і набрав один із лос-анджелеських номерів, який пам’ятав віддавна.

На тому кінці дроту відповів чоловік і повторив набраний Вінсом номер. Це був один із тих трьох голосів, які відповідали на дзвінки. Вчора голос із телефонної слухавки був тихим, із низьким тембром. Часто Вінсу доводилося розмовляти з іншим чоловіком, власником напрочуд різкого голосу, який дратував Вінса.

Зрідка відповідала жінка; у неї був сексуальний гортанний і якийсь дівочий голос. Вінс ніколи не бачив її, але часто уявляв.

Коли чоловік із тихим голосом повторив номер, Вінс промовив:

— Все готово. Я радий, що ви зателефонували мені, і я завжди до ваших послуг.

Він був упевнений, що чоловік на тому кінці дроту теж упізнав його.

— Я радий, що все добре. Ми високо цінуємо вашу роботу. Тепер запам’ятайте наступне, — сказала контактна особа і проказала семизначний номер.

Вінс здивовано повторив.

Контактна особа додала:

— Це один із таксофонів на Фешн-Айленд на променаді біля супермаркету «Робінсонз». Ви зможете бути там через п’ятнадцять хвилин?

— Звісно, — сказав Вінс. — Навіть через десять.

— Я перетелефоную через п’ятнадцять хвилин.

Вінс поклав слухавку і, посвистуючи, пішов назад до мікроавтобуса. Те, що його відправили до іншого таксофону за «деталями», могло означати лише одне: у них знову є для нього робота, і це вже друге завдання за один день!

3

Після того як Нора спекла торт і покрила його глазур’ю, вона пішла до своєї спальні у південно-західній частині другого поверху.

Коли Вайолет Дейвон ще була жива, ця спальня була її прихистком, незважаючи на відсутність замка на дверях. Як і всі кімнати у цьому будинку, спальня також була напхом напхана громіздкими меблями. Здавалося, що це склад, а не дім. Та й у всіх інших аспектах це було похмуре приміщення. А проте коли Нора закінчувала зі своїми справами або тітка відпускала її після безкінечних напучувань, вона бігла у спальню, де її рятували книги та яскраві мрії.

Вайолет постійно перевіряла, що поробляє її племінниця, тихо скрадаючись коридором і зненацька відкриваючи незачинені двері з надією заскочити Нору за чимось осудливим. Тітка часто влаштовувала такі неочікувані перевірки, коли Нора була дитиною та підлітком, проте пізніше стала рідше це робити, хоча продовжувала контролювати Нору до самої смерті, незважаючи на те, що та вже була дорослою жінкою. Оскільки Вайолет любила вдягатись у все темне, волосся зав’язувала у жмутик, а її бліде гостре обличчя навіть не здогадувалось про існування косметики, вона радше була схожа на чоловіка, ніж на жінку: такий собі суворий чернець у грубій чорній рясі, який снує коридорами якогось похмурого середньовічного монастиря, слідкуючи за поведінкою своїх братів.

Якщо Вайолет ловила Нору за мріянням чи спанням, то суворо вичитувала їй і давала важку роботу: тітка не терпіла лінощів.

Тітка Вайолет дозволяла Норі читати книги — звичайно, перед тим перевіривши їхній зміст, — хоч би тому, що вони повчали. Окрім того, Вайолет часто повторювала:

— Певна річ, звичні до дому жінки, як ото ми з тобою, ніколи не вестимуть гламурне життя і ніколи не подорожуватимуть екзотичними місцями. Тому книжки мають для нас особливе значення. Завдяки їм ми можемо пізнавати світ умоглядно. Саме з цієї причини вони для нас настільки цінні. Це не так уже й зле. Жити у світі книжок краще, ніж спілкуватися з друзями чи пізнавати… чоловіків.

За підтримки поступливого сімейного лікаря Вайолет не віддала Нору в середню школу, зіславшись на слабке здоров’я дитини. Вона навчалася вдома, тому книги також були її єдиною школою.

Нора до тридцяти років не лише прочитала тисячі книг, а й сама навчилася малювати маслом, акрилом, аквареллю й олівцем. Тітка Вайолет схвалювала малювання та живопис. Мистецтво стало ще одним прихистком Нори, в якому вона ховалася від сірих домашніх буднів, і воно допомагало їй уникати людей, які, без сумніву, не прийняли б її, які могли навіть її образити і розчарувати.

В одному кутку Нориної кімнати стояв планшет, мольберт і шафка зі знаряддям для малювання. Вона створила свою невелику студію, зсунувши меблі, а не виносячи зайві деінде, що створило клаустрофобічний ефект.

Норі часто здавалося, що підлога у спальні ось-ось провалиться під масивом дерева, а сама вона гепнеться у кімнату під спальнею, де її розчавить власне ліжко з балдахіном. Зазвичай такі побоювання виникали вночі, але траплялися і вдень. Коли її охоплював подібний страх, Нора вибігала на галявину на задньому дворі, де сиділа на свіжому повітрі, охопивши себе руками, і трусилася. Так відбувалося до її двадцятип’ятиріччя, а потім вона усвідомила, що напади паніки спричиняють не лише надмір меблів і похмурий інтер’єр дому, а й засилля тітки.

Одного суботнього ранку, чотири місяці тому й через вісім місяців після смерті Вайолет Дейвон, Нора раптом відчула гостру потребу у змінах і швидко зробила перестановку у своїй студії. Вона переносила і тягала дрібніші меблі, акуратно розставляючи їх в інших п’яти кімнатах другого поверху. Деякі важчі речі доводилося розбирати і переносити по частинах. Зрештою у спальні залишилися лише ліжко з