Прекрасні катастрофи - Юрій Корнійович Смолич
Коли писалася ця повість, техніка тільки конструювала перших «роботів», механічних «людей». Це були недосконалі і громіздкі механізми, які насилу могли бути використані для реальних практичних цілей. Хто міг в ті часи подумати, що майбутні «роботи» перевершать в окремих галузях діяльності досконалий людський організм з його мислительним апаратом і будуть здатні, наприклад, швидко перекладати з однієї мови на другу, запам’ятовувати факти і відтворювати їх, коли в цьому буде потреба, тобто ці «роботи» матимуть надзвичайну «пам’ять», яка перевершує пам’ять людську, що вони будуть здатні провадити найскладніші математичні обчислення, до того ж з блискавичною швидкістю, що появляться «геніальні» автомати, здатні самостійно керувати і складним виробництвом, що, нарешті, появляться цілі заводи без робітників.
Але все це — механізми, автомати, які виконують функції, що їх раніше могла виконати тільки людина. Яка ж рація перетворювати людину в механізм? Залишивши в стороні доцільність такого перетворення, запитаємо: а чи можливе взагалі таке перетворення з науково-медичної точки зору?
Читаючи Смолича, віриш у можливість таких експериментів. В цьому — сила і майстерність творів: примусити читача повірити у фантазію, як у реальний факт. Розв’язуючи проблему консервації живих тканин і навіть органів, ми наближаємося до розв’язання проблеми консервації цілих організмів, а з часом, коли буде розкрита природа нервових процесів, не виключена можливість, що думки можна буде передавати на відстані без участі слів або рухів.
Певна річ, тут ідеться лише про реальність дослідів Гальванеску тільки з загальнобіологічного медичного погляду. В умовах соціалістичного суспільства ні у кого, звичайно, не може виникнути такої маячної ідеї — автоматизувати людину. Та коли б автоматизація людини була б уже нині підготовлена сучасним рівнем розвитку медицини, то в буржуазному суспільстві навряд чи відмовилися б від цієї ідеї. Хіба німецький фашизм не став на шлях фізичного винищування цілих народів? Поділивши людство на «арійців» і «неарійців», надавши «арійцям» властивостей «надлюдини», хіба він не скористався б з дослідів Гальванеску, коли б їх можна було виконати? Хіба не стали б на той же шлях американські буржуазні ідеологи, які заговорили про «еліти», про «обранців», що їм нібито, як здібним, розумним і вольовим, належить безроздільна влада над «юрбою»? У своїй скандально відомій книзі «Шлях до порятунку» американець Фогт вимагав з допомогою воєн і хвороб «скоротити зайве населення» земної кулі. А англійський професор Хілл обурюється тим, що наука використовується для поліпшення здоров’я і продовження життя людей, — цей факт, як твердить він, веде «до посилення міжнародної напруженості і безпорядків», бо сприяє зростанню населення. Намагаючись виправдати війни, буржуазні ідеологи пояснюють їх причини «надлишком енергії», «зміною клімату» і просто… нудьгою. Саме нудьгою пояснює професор Райт у своїй двотомній книзі «Дослідження війни» виникнення воєн і пов’язані з ними страхіття і т. д.
Безперечний інтерес викликають ті сторінки книги Смолича, які присвячені відновній хірургії, операціям на серці, відживленню організмів. Тут у Смолича реальні досягнення того часу, коли створювалися повісті (1928–1933 рр.), переплітаються з фантазією, яка нині вже здійснилась.
Письменник говорив про операції на серці як про факти надзвичайні, які вражають уяву, а зараз, в наші роки, ці операції роблять не тільки при пораненнях (це порівняно не так важко і можуть виконати рядові хірурги), але і при складних захворюваннях серця — звуженні отворів між порожнинами, вроджених пороках тощо. Таких операцій радянські хірурги Бакуєв, Мєшалкін та інші зробили вже багато. В експерименті на собаках Деміхов здійснив пересадку серця, а в одному випадку разом з серцем пересадив і легені, вийнявши перед тим у піддослідної тварини серце і легені. Ця собака з чужим серцем і легенями недавно демонструвалася в Москві, в, Академії медичних наук.
Відомі ще досліди з відживленням серця, вирізаного з трупа людини. Російському вченому Кулябко ще в 1902 році вдалося відживити серце, вирізане у людини через кілька годин після смерті. Тепер уже відживлюють серце через… 112 годин після смерті. Вже виросли квіти на могилах, а серця тих людей б’ються в лабораторіях.
Надзвичайні відкриття звершені наукою в галузі хірургії серця. Зрозуміло, оперувати на ньому важче, ніж на інших органах: воно ж невпинно рухається. До того ж операція провадиться не на поверхнях серця, а в його порожнинах, заповнених рухливою кров’ю, що випорскується назовні під великим тиском, як тільки розкрити цю порожнину.
Хірург вводить палець у порожнину серця, нащупує звужений отвір і розтинає його наосліп. Але не все можна «роздивитись» пальцем, цим, за висловом І. П. Павлова, додатковим оком і мозком хірурга. Як би розширилися можливості хірургії, коли б удалося без риску для життя хворого спинити серце і оком оглянути порожнини!
Вважалося, що коли зупиняється серце, — настає смерть. Проте нині навчилися повертати до діяльності серце після того, як воно зупинилося. Та коли відновити роботу серця через дві хвилини після зупинки, життя повернути хворому неможливо, бо до припинення кровообігу в надзвичайно чутливих клітинах центральної нервової системи розвиваються необоротні явища.
Здавалося б, що дальший прогрес хірургії серця через це неможливий. Перед непереборною стіною стояли лікарі. Але зроблено нове відкриття, яке важко було навіть передбачити. Тепер уже можна в живому людському організмі без риску «виключити» і спинити серце на… п’ять, десять, п’ятнадцять, навіть двадцять хвилин. Можна вибрати з порожнини серця кров, потім повернути серце до діяльності при умові непошкодження мозкових клітин.
Відомий, наприклад, такий стан, що називається «сплячкою». Деякі тварини впадають в зимову сплячку (скажімо, їжаки). Температура тіла під час «сплячки» знижується з 37 градусів до… 4–5 і відповідає температурі зовнішнього середовища. Дихання і биття серця уповільнюється, знижується обмін речовин, споживання кисню.
Нині такий самий стан викликають у людини охолодженням (гіпотермія), ввівши спочатку речовини, які блокують терморегулюючі центри нервової системи. Температуру тіла знижують до 22–23 градусів. У цих умовах мозок споживає менше кисню і, таким чином, стає більш стійким до припинення кровообігу. Без риску можна тепер «виключити» серце і провести на ньому операції. Перший зробив операцію під охолодженням італійський хірург Долеотті, професор Турінського університету. Він був, до речі, нашим гостем на недавньому з’їзді радянських хірургів у Москві.
Тим приємніше про це розповідати, що Смолич у своїх
