Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак
Він узяв зі столика склянку й зробив ковток води. Подумав, що краще сидів би наодинці з Оксаною, мовчав (і вона мовчала) й ковтав віскі.
— Знаєте, пані Оксано, я зустрічався з керівником однієї південної країни, й він сказав мені: «Пане генерале, Україна нагадує мені гроно винограду. Прекрасне й сповнене сонячної енергії. Але спробуйте відщепити від грона окремі виноградинки й розсипати їх — що вийде?» Наша найбільша цінність — єдність країни, єдність держави в розмаїтті її земель. Армія є інтегруючою силою, гарантом єдності України-Руси. Я гадаю, що настав час відмовитись від федеративного устрою, викликаного історичними обставинами.
Сила руху 16 червня 2079 року полягає в тому, що Збройні сили прокинулися з летаргічного сну, вийшли зі стану амнезії та безвідповідальності. До цього стану військо довели комуністи й посткомуністи, які свідомо знищували офіцерський корпус за допомогою комісарів і особістів. Завдяки Комітету опору армія знову стала важливою частиною суспільства, одним із головних гарантів державності й незалежності. Сподіваюсь, що ця роль залишиться і надалі.
— І все ж таки — які нерозв’язані проблеми залишились нам у спадок від старої комуністичної і олігархічно-кріпосницької України? — вона знову відчула, що входить у заборонену сферу державницьких міфів Нерубая — головного теоретика та ідеолога режиму. Вона була права: Нерубай, слухаючи інтерв’ю (сидів на дивані, посунувши освітлювача, щоб не затуляв Гайдука і Оксану), неодноразово відчував, що падає в прірву, а потім — незрозуміло чому — злітає вгору: те, що Гайдук виганяє його з високої посади, було справою днів, але, вигнавши, Гайдук міг на прощання повиривати в нього ноги з дупи за те, що підсунув йому Оксану — це було набагато страшніше за всі попередні кари, які падали на відчайдушну голову Нерубая.
— Головні проблеми — в українській душі, — сказав Гайдук, розуміючи, що цією відповіддю він перекреслює підтримку кількох мільйонів глядачів, які наївно вірять у святість української душі. — В нашій ментальності. Ми все ще перебуваємо в полоні міфології: українці — святі, чисті, чесні, добрі, хоробрі, роботящі, патріотичні, найкращі на землі. Але українці — такі самі, як усі люди. Дуже різні. Маючи всі ці безперечні цноти, які я згадав, вони також носять у собі заздрість, куркульство, жлобство, зрадництво, продажність, холуйство. — І, згадавши Крейду, додав: — І бездержавність, безхребетність у душах. Податливість до рабства. Так було завжди і так, на жаль, є. Це питання генетики, а не політики. Такою є людська натура. А роль політики полягає в тому, щоб максимально зменшити вплив негативних народних рис, підтримуючи найкраще, що є в людях. КОПОР і РАМ намагалися пропонувати народу чесну політику. Ми підтримували інтереси суспільства всупереч егоїстичним інтересам окремих осіб, схильних до крадіжок, використання влади в корисливих цілях, зради та інших злочинів. Ми — великий народ, і, як будь-який інший народ, маємо власних вбивць, бандитів, зрадників. Але в більшості своїй народ складається з порядних, чесних, високодостойних громадян із почуттям гідності. Проблема в тому, що до влади липнуть не найкращі.
— Якщо можна, я перейду до деяких більш приватних питань, пане генерале. Ви дуже таємнича особистість, а наших глядачів цікавить…
— Ні, не треба, — жорстко перервав її Гайдук, і їй здалося, що у виразі його обличчя майнула лють і біль. Їй стало його шкода. Вона згадала його слова про замах на його сина та на нього.
— Я не дозволю перейти межу між публічністю політика, державного діяча і приватністю звичайного громадянина. Але я хочу завершити вашу програму, пані Оксано, на дуже високій ноті. Думаю, ви будете задоволені і ваш рейтинг злетить до неба.
Він зробив паузу, й вона перелякано чекала — що ще викине цей чортів непередбачуваний генерал, який грається з нею, як кішка з мишкою. То ніби наближаючись упритул до неї, то відкидаючи її, як непотрібну річ. «З нього міг би вийти добрий режисер. Досконало володіє паузами і вміє будувати інтригу», — подумала Оксана. Щоправда, вона ще не зрозуміла — чи схотіла б брати участь у його виставах, чи змогла б підпорядкувати своє незалежне життя цій жорстокій і такій слабкій людині.
— Хочу зробити офіційну заяву, — нарешті порушив мовчання Гайдук. — Оголошую, що з завтрашнього дня, — із суботи 22 липня 2084 року, — я йду у відставку. Це абсолютно добровільне, добре продумане рішення. Я залишаю всі посади, що їх обіймаю, і стаю звичайним рядовим громадянином України-Руси. І тоді, пані Оксано, через певний час я буду готовий дати вам нове інтерв’ю і відповім на питання стосовно мого приватного життя. Якщо тоді я становитиму для вас хоч якийсь інтерес…
І, піднявши голову й подивившись прямо в об’єктив камери, сказав:
— Це непросте для мене рішення, і я довго думав, перш ніж його прийняти. Але країна повинна відпочити від мене… а я — від країни. Нам потрібне оновлення держави. Моє рішення підтримали члени КОПОР-РАМ. Я підготував декрет про свою відставку і підписую його в присутності всіх телеглядачів і пана Оксана Нерубая — керівника моєї канцелярії.
Гайдук дістав із кишені френча аркуш паперу й розмашисто (потім коментатори скажуть — з відчаєм і рішучістю самовбивці) підписався.
— Іншим декретом я призначив пана Валер’яна Шморгуна Координатором держави. Новим міністром оборони призначений пан Антон Зігель. Також я затвердив склад Установчих зборів, які мають приготувати конституційні пропозиції й провести через рік, у жовтні 2085-го, вибори до Національних зборів. Україна-Русь, гідно пройшовши через випробування п’яти років військового режиму, вигравши дві війни і зміцнивши своє внутрішнє й міжнародне становище, починає новий етап свого державного життя. Але хочу попередити: армія не допустить повторного сповзання держави в помийну яму дрібного політиканства, розбрату і розгулу корупції. З цією метою створюється Вища військово-державна рада, до складу якої входять одинадцять генералів, на чолі яких стоятиме генерал Коваль. Ця рада буде гарантом державного ладу і порядку в країні.
