Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак
— Тут ви праві, — несподівано погодився Гайдук. — Це наша помилка… моя помилка. Ми її виправимо і дамо детальний звіт про те, що трапилось 25 червня. Слідство вже майже закінчилося. Це була змова групи військових, які не мали жодної підтримки в суспільстві. Безпринципна боротьба за владу заради влади. Головною мішенню був я. І мій син. Вони зробили спробу нас вбити. Очолював змову колишній міністр оборони генерал Палій.
— Що з ним сталося?
— Він загинув під час заколоту.
— Де він похований?
— На військовому цвинтарі в місті, де він народився, — Гайдук згадав Тульчин, де похований батько Палія.
— А що сталося з його дружиною? Ходять чутки…
— Я не коментую чутки, — різко обірвав Оксану Гайдук. Вона знову відчула, що грається з вогнем. — Пані Леда Рогнедівна Палій лікується від… від залежності (не уточнив, якої) в одному із закритих лікувальних закладів. Її стан покращився, і вона висловила бажання стати монахинею. Військовий трибунал розгляне її прохання та визначить ступінь її вини.
— І останнє питання з цього ряду: що сталося на Софійському майдані в день Возз’єднання і наскільки великою була небезпека руйнувань наших святинь?
Гайдук спохмурнів: ця клята красуня, що вивертала його, як кишеню штанів перед пранням, почала дратувати його. Смерть Омара багато що змінювала — він відчув потребу негайно зв’язатися з Назаровою і Фатхуліним, дізнатися подробиці. Але треба було виконувати обіцянку. Тим більше, що інтерв’ю було набагато потрібніше йому, Гайдуку, ніж цій… Гарна жінка, але чи хотів би він, щоб така проноза опинилася з ним у ліжку? Хотів. Дуже. Але щоб вона не ставила запитань, на які він не має відповіді. Або не хоче відповідати. Просто помовчала. Тихо притулилася до нього. Забула про камеру і мікрофони.
— На жаль, змовникам вдалося захопити кілька зразків нової зброї. Вони збиралися організувати терористичний акт, масштаби якого набагато перевищували б те, що сталося сьогодні в Бухарі. На щастя, знайшлися люди, які завчасно попередили органи внутрішньої безпеки про запланований злочин. Із масовими вбивствами гостей свята і масштабним руйнуванням наших святинь. Вжиті нами заходи не дали злочинцям можливості реалізувати свій намір. Їх покарала їхня ж зброя.
Він згадав Стригуна: коли оперативники увірвалися до приміщення, де перебував Стригун, вони побачили, як на їхніх очах його тіло, ще з ознаками життя, чорніє й руйнується, наче згнило зсередини. Експертиза встановила, що Стригун заразив себе бойовим комп’ютерним вірусом «сарана» власної конструкції, і вірус цей знищив його тіло так само швидко, як робив це з базами даних у комп’ютерах. Патологоанатом, який робив розтин залишків Стригуна, ошалів від радості, коли зрозумів, що став свідком першого в світі комп’ютерного вбивства (самовбивства) людини, і подумав, що це відкриття тягне на Нобелівську премію. Тільки не міг вирішити — в галузі інформатики й цифрових технологій чи в медицині.
Гайдук запитально подивився на Оксану. Та зрозуміла й оголосила рекламну паузу.
— Ви дуже сердитесь не мене, Ігорю Петровичу? — спитала, всміхаючись.
— Швидше, на себе, — всміхнувся їй у відповідь. — Але я донесу свій хрест до кінця.
— Бідний, — пожаліла вона його. — Я можу вам допомогти його нести?
Ці немовби грайливі, але дуже серйозні слова зачепили йому душу, й Оксана знову сподобалась йому.
— Це небезпечно, — тихо відповів він. — Але спробуйте.
Він забув, що всюди стоять приховані мікрофони й звукорежисер чув їхню розмову.
— Всі на місця! — вигукнув режисер. — Починаймо.
— І знову в ефірі Координатор Гайдук і я, ваша ведуча Оксана Хмелько. Продовжуємо програму «Відверта нічна розмова». Пане генерале, розкажіть, будь ласка, про ваше бачення майбутнього України-Руси наприкінці XXI століття.
— Перш ніж говорити про майбутнє, ми повинні оцінити сучасну ситуацію. Що нам вдалося зробити, що не вдалося. Незабаром будемо відзначати 93-ю річницю нашої незалежності. Саме по собі це — диво, видатний геополітичний феномен. З народу приниженого, постколоніального і постгеноцидного поступово виникає — я не скажу, що вже виник, — але виникає народ єдиної країни, народ гордий, такий, що вміє відстояти свою незалежність. Колись, на початку XIX століття, французький міністр закордонних справ Талейран порівнював Францію з Австрією. Він сказав, що Франція об’єднує тридцять мільйонів людей з єдиною мовою, вірою, звичаями, єдиними цілями, єдиною владою, і тому Франція — найсильніша країна світу. Натомість Австрія — це конгломерат різних народів, різних мов, різних релігій, яку не об’єднує ніщо, крім особи імператора. І тому Австрія — слабка країна. Талейран був правий. Австрійська імперія розвалилася…
— А Франція розвалюється на наших очах, — вставила Оксана.
— Я не був би таким категоричним, — м’яко сказав Гайдук (сам не розумів, чому висловився так м’яко, адже завтра посол Франції в Києві граф Жозеф де Перідор заявить йому протест проти приниження Франції, члена Організації глобальної безпеки, яка надавала Україні-Руси допомогу, хоча сама потребувала допомоги в боротьбі з «Глобальним джихадом». Але завтра протесту не буде — Гайдук це твердо знав). — Над нами, над каміном висить портрет першого Президента України. Це — велика людина, і його велич ми усвідомлюємо сьогодні набагато ясніше, ніж його сучасники. На його долю випали тяжкі випробування, коли Україна була розшматована на різні політичні частини, коли точилася холодна громадянська війна. І тим не менше, навіть у ті важкі часи він та його однодумці чітко розуміли вектор розвитку держави та її мету. Звичайно, вони були наївні, вони думали, що за кілька років можна подолати посткомуністичну деградацію України.
— А сьогодні ми подолали?
Гайдук задумався, бо таке питання не раз ставив сам собі й не міг знайти однозначної відповіді.
— Не повністю, — визнав він. — Але ми не можемо і не хочемо створити суспільство клонів, які думають однаково. Нам також не потрібна удавана, позірна єдність громадян, притаманна тоталітарним, тиранічним державам. Але треба розуміти: і сьогодні
