Автостопом — по Галактиці - Дуглас Адамс
* * *
Артур і Трилліан зайшли до зали першими, а Форд із Зафодом мужньо прикривали їх з тилу.
Спочатку приміщення видалося їм темним і порожнім. По залі гулко ширилося відлуння їхніх кроків. Це здалося дивним. Як вони вже впевнилися, всі перепони лишилися на своїх місцях і вся охорона, поза будівлями, продовжувала виконувати свої обов’язки. Тож вони припускали, що правдоговоріння все ще триває.
Та нічого подібного не відбувалося.
І от, коли їхні очі призвичаїлися до теміні, в кутку вони помітили якесь тьмяне червоне сяєво, а за тим сяєвом виднілася жива тінь. Вони посвітили туди ліхтариком.
Розсівшися на ослоні, Прак апатично попихкував сигаретою.
— Салют, — привітався він, спроквола помахавши рукою. Від стелі відбився відгомін його власного голосу. То був коротенький лисуватий чоловічок. Він сидів згорбившись, його голова та коліна безперестанно смикалися. Він затягся сигаретою.
Прибульці дивилися на нього мовчки добру хвилину.
— Що тут діється? — зрештою запитала Трилліан.
— Нічого, — відказав чоловічок, смикнувши плечима. Артур наставив промінь ліхтарика прямо на обличчя Прака.
— Ми гадали, що ви говорите Правду, тільки Правду і нічого більше, окрім Правди.
— А, оте, — згадав Прак. — Ну, було, говорив. Та вже виговорився. Не так-то вже її й багато, як собі люди уявляють. Та, часом, цікавинки трапляються.
Раптом він вибухнув нестримним реготом, його напад тривав три секунди, після чого він знову вмовк. Він сидів, а голова та коліна все сіпалися безперестану. Він знову затягся сигаретою, на його обличчі застигла дивна напівпосмішка.
Форд і Зафод виступили із сутінок.
— Розкажіть нам, — попросив Форд.
— Та я вже й не пам’ятаю нічого, — відповідав Прак. — Був у мене намір дещо записати, та спочатку я олівця не знайшов, а потім подумав: «Кому воно треба?»
Настала довга мовчанка, настільки довга, що всі відчули, який старий цей Усесвіт. Прак утупився в світло ліхтарика.
— Анічогісінько? — спитав нарешті Артур. — Ви й дещиці з того не пам’ятаєте?
— Ні. Хіба що те, що більшість вдалих уривків була про жаб, це я пам’ятаю.
Раптом він знову зайшовся реготом і аж затупотів ногами по підлозі.
— Ви просто не повірите дечому про жаб, — прохрипів він. — Гайда, нумо вийдемо й спіймаємо жабу. Чи ж побачу я їх у новому світлі! — Він скочив на рівні і хвилину витанцьовував перед ними. Тоді спинився і затягнувся сигаретою. — Ходімо, спіймаємо жабу, я хоч насміюся з неї, — сказав він тихо. — Хлопці, а хто ви, власне, такі будете?
— Ми прилетіли для зустрічі з вами, — сказала Трилліан, не приховуючи свого розчарування. — Мене звати Трилліан.
Прак труснув головою.
— Форд Префект, — сказав Форд і знизав плечима. Прак труснув головою.
— А я, — заявив Зафод, коли зважив, що запала достатньо глибока тиша для того, аби презентувати свою особу, я Зафод Біблброкс.
Прак труснув головою.
— А це хто такий? — спитав він, зтруснувши плечем до Артура, що стояв мовчки, глибоко розчарований цією зустріччю.
— Хто, я? — стрепенувся Артур. — Ах, так, мене звуть Артур Дент.
— Та невже? — скрикнув Прак. — Ви і є Артур Дент? Той самий Артур Дент? Він поточився, схопився за живіт і, корчачись, зареготався так, що аж сльози йому бризнули з очей.
— Ой, це ж треба. Зустрітися з вами — горлав він. — Ви ж най… най… Та перед вами ж усі жаби виструнчуються!
Він вив і верещав від реготу. Упав на ослін і істерично реготав. Він ридав від сміху, дриґав ногами, бив себе в груди. Поступово пароксизми сміху вщухли. Хекаючи, Прак звівся, обвів усіх поглядом, зупинив погляд на Ар-турові і знов впав на ослін, стогнучи від сміху. Зрештою він заснув.
Артур стояв, губи йому посмикувалися, а його товариші переносили очманілого Прака у корабель.
— Перш ніж ми підібрали Прака, — сказав Артур, — я збирався розпрощатися з вами. Я і тепер хочу це зробити, і чим скоріше я це зроблю — тим краще.
Решта мовчки закивала. Тишу порушував лише приглушений багатьма перегородками істеричний сміх з каюти, де помістили Прака..
— Ми допитали його, — провадив Артур, — точніше, ви його допитали — я, як вам відомо, не можу до нього навіть наблизитися — та, здається, йому немає чого нам сказати. Хіба що розповісти про якісь дрібнички та повідомити якісь речі про жаб, взагалі мені нецікаві.
Решта стримала усмішку.
— Коли є над чим посміятися, то я посміюся перший, — сказав Артур і був вимушений перечекати, аж доки інші висміються. — Коли є над чим… — він знову замовк. Цього разу він замовк і став прислухатися до тиші. Бо саме в цю мить якось враз настала цілковита тиша.
Прак втихомирився. Днями вони жили під постійний акомпанемент істеричного сміху, що розлягався по всьому кораблю. І лише зрідка випадали коротенькі перепочинки, коли він тихо хихотів або спав. Артурова душа зболіла від цього причинного реготу.
І настала не тому, що Прак заснув. Задзеленчав дзвінок. Поглянувши на пульт, вони упевнилися, що то Прак натиснув на кнопку.
— Він занедужав, — тихо сказала Трилліан. — Безперервний сміх украй підточив його організм.
Губи Артура смикалися, та він промовчав.
— Треба піти поглянути, що там з ним, — додала Трилліан.
* * *
Трилліан вийшла з каюти Прака з серйозним виразом.
— Він хоче, щоб зайшов ти, — звернулась вона до Артура, який дивився на неї, стиснувши губи. Він глибоко засунув руки в кишені свого халата і гарячково намагався знайти слова, що не видалися б банальними. І на свій превеликий сором, знайти таких слів він не зміг!
— Будь ласка, — промовила Трилліан.
Знизавши плечима, Артур зайшов до каюти, не змінюючи похмурого виразу обличчя і так само міцно стуливши вуста, хоча це завжди викликало у Прака бурю сміху.
Артур опустив погляд на свого мукотворця, який тихенько лежав у ліжку, лице сіре і виснажене. Його дихання було неглибоке. Біля ліжка, почуваючися ніяково, стояли Форд та Зафод.
— Ви хотіли щось мене запитати, — озвався Прак слабким голосом і закахикав.
Артур задерев’янів, почувши щось схоже на хихотіння, але Прак відкашлявся і замовк.
— А звідки ви про це знаєте? — запитав Артур.
Прак кволо знизав плечима.
— Бо ж це правда, — відказав він просто.
Артур з цим погодився.
— Так, — зрештою сказав він з напругою в голосі, — у мене справді було запитання. Точніше, що у мене є — так це Відповідь. Я хотів дізнатися, в чому
