Діаболік - С. Дж. Кінкейд
Я підняла очі й поглянула на нового Імператора — на цю нову фігуру, що сяяла високо наді мною, як схід сонця, і простягала один зі своїх золотих променів, купаючи мене у своїй славі, але це був не просто Імператор, це був Тайрус — молодий чоловік, який планував разом зі мною своє майбутнє, який довірився мені, пояснив мені, що таке блискавка і поцілував мене...
Я прийняла його руку.
На його обличчі сяяла переможна усмішка, коли він підняв мене на поміст поряд із собою. Ми височіли над Геліосферою, сповненою Вельмишановних Панів і Ексцесів, і союзники Тайруса все ще продовжували прибирати його противників, які тепер стали його в’язнями. Він міцно і впевнено тримав мене за руку. Його погляд був настільки пронизливим, що я вся горіла, немов у вогні. Я обвела очима кімнату, оглядаючи поле бою, на якому він нарешті здолав Сигну Домітріан.
Це масове вбивство він спланував за місяць консолідації своєї влади в якості нового Імператора. Мабуть, йому було легше знайти союзників як майбутньому Імператору, ніж як Спадкоємцю Прімуса із сумнівною репутацією. Він домовився з Люмінарцями і провів їх сюди, видавши за своїх нових найманих працівників. Він з’ясував, хто з Вельмишановних Панів підтримує Сигну, і нейтралізував їх одним ударом. Він вдавав, ніби підтримує ідею мого жертвоприношення, щоб продемонструвати Сигні свою покору, а тим часом планував відправити її замість мене.
Я більше не дивувалася, що Тайрус завжди на десять кроків попереду всіх навколо нього. Людині, яка здатна на подібне, безперечно, не потрібно було вбивати Сайдонію Імпірінс лише для того, щоб захистити моє життя.
Я повинна була в це повірити, і я це зробила. Я ухвалила рішення. Я вибрала правду, яку Тайрус запропонував мені, і відчайдушно сподівалася, що вона ніколи не стане гіркою на смак.
До зали зайшов вікарій, щоб помазати Тайруса олією, як належало кожному новому Імператору. Але коли він простягнув руку до долоні Тайруса, то побачив, що ми міцно тримаємося за руки. І Тайрус не випускав моєї руки, поки ми стояли разом перед вікарієм Геліоніки.
Вікарій відскочив назад.
— Це Діаболік, — приголомшено вимовив він. — Я не можу благословити Діаболіка.
Я хотіла забрати свою руку, але Тайрус міцно стиснув мою долоню і поглянув на вікарія.
— Я волів би й надалі користуватися вашими послугами у Хризантеміумі. Я не бачу причин, чому наші цілі повинні різнитися. Але якщо ви не змастите її олією, ви не зможете змастити олією й мене. Немезіда стане моєю Імператрицею.
— Це осквернення Живого Космосу. Жоден Імператор не може відмовитися від свого помазання, і я не стану благословляти Діаболіка!
Тайрус лише посміхнувся.
— Озирніться навколо, вікарію. Це нова епоха. І якщо знадобиться, вона залишить вас позаду.
Із цими словами він приклав мої долоні до своїх щік і відвернувся від вікарія. У залі Великої Геліосфери пролунало кілька різких вдихів, але ніхто не посмів виступити проти нового Імператора Тайруса фон Домітріана. Коли він спустився з платформи разом зі мною, залишивши вікарія стояти позаду із флакончиком невикористаної благословенної зорями олії, натовп вибухнув схвальними вигуками.
Вельмишановні Пани і Ексцеси розступилися, розчистивши для нас шлях, і мені здавалося, що моє серце зараз вискочить із грудей, тому що я розуміла, який важливий крок Тайрус щойно зробив. Він залишав позаду не лише Геліоніків, але й усіх тих, хто підтримував старий лад.
Коли ми опинилися у дверях, я вигукнула, ніби отямившись від сну.
— Тайрусе, як таке можливо? — я обернулася до нього. — Ти як новий Імператор можеш ухвалювати ризиковані рішення, але ця Імперія не прийме твого шлюбу з Діаболіком. Навіть Ексцеси вважають мене огидним створінням!
— Я згоден на жертви заради нової епохи, у яку я хочу увійти, Немезідо, — відповів він, поглянувши мені у вічі, — але тільки не на цю. Я не пожертвую тобою. Ніколи.
Якось Сигна сказала, що влада змінює людей. Коли я поглянула на Тайруса, у мене виникло якесь передчуття. Я не знала, що нас очікує в найближчі місяці й роки, я могла тільки сподіватися, що його кмітливість залишиться благородною і такою само чистою — у іншому разі в Тайруса були всі задатки, щоб перетворитися на найстрашнішого Імператора.
Потім він поцілував мене на очах у всіх присутніх у Великій Геліосфері.
Мені подобались його губи: м’які і теплі. Я обняла його — Тайрус був у церемоніальному одязі, а на мені був одяг, у якому я йшла на смерть.
Хтось може назвати нас парою монстрів, і вони будуть праві. Певною мірою ми з Тайрусом обоє були скорпіонами — небезпечними істотами, що разом перетинають найнебезпечніший і найстрімкіший струмок. Ми обидва можемо вжалити, але ми пливтимемо разом.
Можливо, тільки скорпіони здатні врятувати один одного.
Щоб не очікувало нас попереду, ми завжди будемо разом над іншою частиною Всесвіту, і горе тому, хто посміє встати у нас на шляху.
