Майже безпечна - Дуглас Адамс

— Як чудово сказано. Як неймовірно чудово сказано. Як неймовірно, безмірно, божевільно, вибухорозривно чудово сказано. Що за екстазовикликаюче слушне спостереження.

— Що трапилось? — наполягав Форд. — Що це за нове керівництво? Звідки вони взялися? Я... а, та не зважай, — додав він, коли робот з неконтрольованим задоволенням почав тертися об його коліно. — Я сам все дізнаюсь.

Форд щосили накинувся на двері офісу шеф-редактора і, як тільки-но дверна рама відламалася звільняючи прохід, швидко клубком прокотився по підлозі в напрямку візка на якому зазвичай стоять найміцніші та найдорожчі напої Галактики, схопив того візка і під його прикриттям проторохкотів через найбільш відкриті ділянки офісного поверху до того місця, де стояла неймовірно примітивна статуя Леди і Восьминога, і сховався за нею. Тим часом, маленький робот служби безпеки, входячи на поверх на висоті плечей, був неймовірно задоволений тим, що перейняв всі кулі, які призначалися Фордові, на себе.

Таким, принаймні, був план, і це було важливо. Нинішній шеф-редактор, Стаґіар-зіль-Доґґо, це небезпечний неврівноважений тип, який має свій власний — убивчий погляд на проблему зі співробітниками, які з’являлися на його поверсі без свіжої, завіреної копії дозволу. Особливо на вказувала батарея лазерів, яка керувалися сканувальними пристроями у дверній рамі і стримувала будь-кого, хто мав просто надзвичайно вагому причину з’явитися без потрібного папірця. Таким чином підтримувався високий рівень віддачі.

На жаль, візка з напоями там не опинилося.

Форд у розпачі кидався з однієї сторони до іншої і, перекочуючись, дістався до статуї Леди і Восьминога, якої також там не виявилось. Панікуючи, він катався по підлозі і метався по коридору, спотикався, літав і врешті-решт зіткнувся з вікном, яке, на щастя, було виготовлене з ракетонепробивного скла, відскочив назад захеканий і весь у синцях впав за невеликим сірим диванчиком, якого тут раніше не було.

Після кількох секунд перепочинку він повільно визирнув з-за дивану. Так само, як не було візка з напоями та статуї Леди і Восьминога, там також була вражаюча відсутність пострілів. Він нахмурився. Це було абсолютно неправильно.

— Містер Префект, якщо я не помиляюсь, — сказав голос.

Голос лунав від молодої гладко вибритої миловидної особи за великим керамо-тиковим столом. Стаґіар-зіль-Доґґо можна було вважати за особу, але ніхто в світі, з чималої кількості причин, ніколи не назвав би його молодим гладко вибритим і миловидним. Це був не Стаґіар-зіль-Доґґо.

— З манери вашого входу можу припустити, що ви не отримали нових матеріалів стосовно, ем, Путівника, — промовила молода гладко вибрита миловидна особа.

Він сидів спершись ліктями на стіл, а пальці, з незрозумілих причин, були складені таким чином, що не становили загрози.

— Я був зайнятий, — ледь чутно відповів Форд.

Він похитуючись підвівся на ноги і обтріпався. А потім подумав, чого це в біса він говорить ледь чутно? Потрібно взяти ситуацію в свої руки. Йому треба було вияснити, хто в біса ця особа, і раптом він знайшов спосіб це дізнатися.

— Хто ти в біса такий? — з викликом промовив він.

— Я ваш новий шеф-редактор. Це, якщо ми вирішимо не відмовлятися від ваших послуг. Мене звати Ванн Харл.

Він не опустив рук. Просто додав:

— Що ви зробили з тим роботом?

Маленький робот повільно, дуже, дуже повільно катався по стелі і тихенько постогнував.

— Я зробив його дуже щасливим, — відрізав Форд. — Таке в мене було завдання. Де Стаґіар? І ближче до справи. Де його візок з напоями?

— Містер зіль-Доґґо більше не являється членом цієї організації. А його візок з напоями, як мені здається, допомагає йому змиритися з цим фактом.

— Організації? — прокричав Форд. — Організації? Що за ідіотське слово для робочої системи Путівника.

— Всього лише наші сентименти. Недо-структурований, пере-фінансований, недо-керований, пере-п’янілий. І це, — наголосив Харл, — тільки-но редактор.

— Я тут буду жартувати, — гаркнув Форд.

— Ні, — відрізав Харл. — Ви будете займатися ресторанною колонкою.

Він кинув шматок пластику на стіл перед Фордом. Той не поворухнувся.

— Ви що? — не зрозумів Форд.

— Ні. Я Харл. Ви Форд. Ви займаєтеся ресторанною колонкою. Я редактор. Я сиджу тут і вказую вам, що вам потрібно писати ресторанну колонку. Ви зрозуміли?

— Ресторанною колонкою? — перепитав Форд, ще надто збентежений, щоб насправді розізлитись.

— Сідайте, Префект, — сказав Харл.

Він крутнувся у кріслі, підвівся і став, задивившись на маленькі цяточки, які раділи карнавалу на двадцять три поверхи нижче.

— Час поставити цей бізнес на ноги, Префект, — гаркнув він. — Ми в ІнфініДім Ентерпрайз...

— Де?

— ІнфініДім[2] Ентерпрайз. Ми купили Путівник.

— ІнфініДім?

— Ми витратили мільйони на цю назву, Префект. Не подобається? Пакуй речі і провалюй.

Форд знизав плечима. Йому не було чого пакувати.

— Галактика змінюється, — промовив Харл. — І нам доводиться змінюватися з нею. Йти в одну ногу з ринком. А ринок рухається. Нові прагнення. Нові технології. Майбутнє це...

— Не розповідайте про майбутнє, — перервав Форд. — Я вже його облазив вздовж і впоперек. Я провів пів життя там. Воно однакове будь-де і будь-коли. Все те саме. Той же старий мотлох тільки зі швидшими машинами і смердючішим повітрям.

— Це одне майбутнє, — заперечив Харл. Можливо, це ваше майбутнє, якщо ви його приймаєте. Але вам слід думати багатовимірно. Існує незліченна кількість майбутніх, які простягаються прямо від цього моменту — і від цього моменту, і від цього. Їх мільярди, і галузяться кожної миті! Кожна можлива позиція кожного можливого електрону відкриває мільярди ймовірностей. Мільярди і мільярди блискучих, сяючих майбутніх! Ви розумієте, що це значить?

— Ти обплювався. Глянь, слина стікає прямо по підборіддю.

— Мільярди і мільярди ринків збуту!

— Розумію, — промовив Форд. — І ви будете продавати мільярди і мільярди Путівників.

— Ні, — відповів Харл, намагаючись знайти свій носовичок, якого не виявилось на місці. — Прошу вибачення, — сказав він, — просто мене це так збуджує.

Форд подав йому рушника.

— Причина, з якої ми не продаватимемо мільярди і мільярди Путівників, — продовжив Харл, після того як витерся, — це витрати. Натомість, ми продаватимемо один Путівник мільярди і мільярди разів. Ми експлуатуватимемо мультипросторову природу Всесвіту, щоб зменшити витрати на виробництво. І більше не будемо продавати його убогим космотуристам. Що це взагалі за безглузда ідея! Вибрати одну нішу ринку, яка