Майже безпечна - Дуглас Адамс
— Це мабуть дуже нудно, чи не так? — ляпнула вона.
— Так.
— То чому...
— Крім...
— Так? Крім чого.
— Крім телевікторин. Нам вони подобаються.
Наступило страшенно довге мовчання. В цей час Тріція дивилася на іншопланетян, а вони дивилися на неї.
— Мені потрібно дещо взяти з дому, — неквапом вимовила вона. — Хоча знаєте що. Чи не могли б разом, чи хтось із вас, піти зі мною всередину і поглянути?
— Залюбки, — з ентузіазмом сказали вони разом.
Всі троє прибульців стояли трохи незграбно у її вітальні, поки вона бігала по дому в пошуках відеокамери, 35мм камери, диктофону чи будь-якого пристрою для запису. Вони всі були худі і в умовах домашнього освітлення мали тьмяний пурпурно-зелений колір шкіри.
— Це займе не більш ніж хвилину, хлопці, — сказала Тріція, поки рилася в шухлядах у пошуках чистих касет.
Прибульці дивилися на її полиці заставлені CD та старими платівками. Один з них легенько підштовхнув ліктем інших.
— Дивіться, — сказав він. — Елвіс.
Тріція застигла і втупилась в них.
— Вам подобається Елвіс? — запитала вона.
— Так, — відповіли вони.
— Елвіс Преслі?
— Так.
Вона потрусила головою, намагаючись позбутися плутанини в голові, і вставила нову касету у камеру.
— Деякі з ваших людей, — сказав один з відвідувачів, нерішуче, — думають, що Елвіса викрали іншопланетяни.
— Що? — вирвалось в неї. — Справді?
— Можливо.
— Ви намагаєтеся сказати, що викрали Елвіса? — ахнула Тріція.
Вона намагалася заспокоїтися аби з її рук не вивалилося обладнання, але це вже було занадто.
— Ні. Не ми, — відповіли гості. — Прибульці. Це дуже цікава версія. Ми часто її обговорюємо.
— Мені треба це записати, — пробурмотіла Тріція.
Вона перевірила чи відеокамера правильно заправлена і працює, а потім направила її на них. Вона не підносила її до ока, аби остаточно їх не злякати. Але вона була достатньо досвідчена, щоб знімати від стегна.
— Добре, — зітхнула вона. — А тепер повільно і ретельно поясніть хто ви такі. Спочатку ви, — сказала вона тому хто зліва. — Як вас звати?
— Я не знаю.
— Ви не знаєте? — Ні.
— Зрозуміло, — промовила Тріція. — А як щодо вас двох?
— Ми не знаємо.
— Добре. Чудово. Можливо ви можете сказати мені звідки ви?
Вони похитали головами.
— Ви не знаєте звідки ви?
Вони знову похитали головами.
— То, — почала Тріція. — Що ви... ем...
Її трусило, але будучи професіоналом, вона тримала камеру рівно, поки не заспокоїлась.
— Ми виконуємо місію, — сказав один з прибульців.
— Місію? Яку місію?
— Ми не знаємо.
Вона все ще втримувала камеру.
— То, що ж тоді ви робити на Землі?
— Ми прибули, щоб забрати вас.
Незворушно, як професіонал. Краще було б на штативі. Насправді, вона подумала чи не краще було б взяти штатив. Вона подумала про це, бо так її мозок мав кілька секунд, щоб переварити сказане. Ні, вирішила вона, в руках більше можливостей. Також в її думках спливало, допоможіть, що мені робити з усім цим?
— Чому, — запитала вона, м’яко, — ви прилетіли забрати мене?
— Тому, що ми втратили розум.
— Вибачте, — сказала Тріція, — мені треба взяти штатив.
Вони здавалися доволі щасливими просто сидячи на дивані, поки Тріція швидко знайшла штатив, змонтувала камеру і встановила її на нього. Її лице було повністю незворушне, проте всередині вона не мала і найменшого уявлення, що діється чи як це все сприймати.
— Добре, — сказала вона, коли все було готово. — Чому...
— Нам сподобалося ваше інтерв’ю з астрологом.
— Ви його бачили?
— Ми бачимо все. Ми дуже зацікавлені в астрології. Нам вона подобається. Дуже цікава. Все не подобається. А астрологія подобається. Що зірки нам показують. Що зірки нам пророкують. Нам би це дуже допомогло.
— Але...
Тріція не знала з чого почати.
Зберися, подумала вона. Краще навіть і не намагатися вдруге вгадати чого вони хочуть.
Тому вона сказала:
— Але, я нічого не знаю про астрологію
— Ми знаємо.
— Ви?
— Так. У нас є свій гороскоп. Ми дуже цікавимося цим. Ми переглядаємо всі ваші газети і журнали, і дуже їх любимо. Але наш лідер каже, що у нас є проблеми.
— У вас є лідер?
— Так.
— Як його звуть.
— Ми не знаємо.
— Як він себе називає, заради всього святого? Вибачте, мені треба це редагувати. Як він себе називає?
— Ми не знаємо.
— То, звідки визнаєте, що він ваш лідер?
— Він сам захопив контроль. Він сказав, що комусь тут пора все вирішувати?
— Оу! — сказала Тріція, вхопившись за підказку. — А де саме це «тут»?
— Руперт?
— Що?
— Ваші люди називають це Руперт. Десята планета від сонця. Ми живемо там уже купу років. Там дуже холодно і нецікаво. Але це зручне місце для спостереження.
— Чому ви за нами слідкуєте?
— Це все, що ми вміємо.
— Окей, — сказала Тріція. — Добре. А що за проблема, про яку каже ваш лідер?
— Тріангуляція.
— Перепрошую?
— Астрологія, це дуже точна наука. Ми знаємо напевне.
— Хм, ну… — почала Тріція, а потім вирішила облишити це.
— Але вона точна для вас, тут на Землі.
— Т...а...к...
Вона мала жахливе відчуття, що в неї в голові все почало складатися в якусь незрозумілу, кошмарну, розпливчасту картину.
— То, коли Венера зростає у Козерозі, наприклад, то це для вас на Землі. Але як це все працює для нас, на Руперті? Що відбувається, коли Земля зростає у Козерозі? Нам важко це перевірити. Серед багатьох речей, які ми забули багато і ґрунтовних, таких як тригонометрія.
— Давайте все вияснимо, — сказала Тріція. — Ви хочете, щоб я з вами полетіла до... Руперта...
— Так.
— Провести розрахунок ваших гороскопів беручи до уваги відносне розміщення Землі до Руперта.
— Так.
— Я єдина, кому ви зробили таку пропозицію?
— Так.
— Тоді я з вами, — відповіла Тріція, розмірковуючи, що на худий кінець зможе продати це в Нешинал Еквайер.
Коли вона зайшла в корабель, що мав доставити її до дальніх меж
