Майже безпечна - Дуглас Адамс

«О! Сендвіч з оселедцем...» і тд., і повторяв ті ж дії знову і знову. Єдиною причиною, що перешкоджала сендвічу з оселедцем, втомившись від цього ідіотського заняття, поповзи на пошуки кращих способів проведення часу було те, що сендвіч з оселедцем був всього на всього просто шматком мертвої риби між двох скибок хліба і його вся ця справа турбувала безмірно менше, ніж бідолашного робота.

Науковці Інституту, в свою чергу, таким чином відкрили рушійну силу, що стоїть за всіма змінам, інноваціями і розвитком життя в цілому — сендвічі з оселедцем. Вони опублікували результати своїх досліджень в статті, яка були потім гаряче розкритикована як неймовірно ідіотська. Врешті-решт, науковці перевірили свої графіки і зрозуміли, що насправді відкрили «нудьгу», чи швидше, прикладну функцію нудьги. Окрилені успіхом, вони почали відкривати і інші емоції, як наприклад, «дратівливість», «депресія», «впертість», «огида» і тп. Наступний науковий прорив стався тоді, коли вони перестали використовувати сендвічі з оселедцем, після чого раптом стали доступні для дослідження «полегшення», «радість», «грайливість», «апетит», «задоволення» та найбільш важливе з усіх — «щастя».

Це було найбільш проривом з усіх.

Величезні шматки складного програмного коду, що контролювали поведінку робота в усіх непередбачуваних обставинах, можна було легко замінити. Все, що було потрібно, це щоб робот відчував нудьгу або щастя та ще кілька умов, які слід було задовольнити, щоб отримати потрібний стан. Далі вони все зроблять самі.

Робот, якого зловив Форд, на той момент був зовсім нещасливим. Він був щасливим тоді, коли міг вільно рухатися. Він був щасливим тоді, коли міг бачити все навколо. Він був особливо щасливим, коли міг бачити інші об’єкти, які рухалися біля нього, особливо, коли ці об’єкти робили речі, які їм не слід робити, бо тоді він міг з чималим задоволенням, доповісти про них.

Форд якраз збирався це виправити.

Він присів над роботом і затиснув його між колін. Рушник все ще прикривав всі його датчики, але разом з тим давав Фордові доступ до логічних схем робота. Бідолага тільки приглушено і настирливо дзижчав, вовтузився, але насправді не міг поворухнутись. Використовуючи фомку, Форд витягнув маленький чіп з його гнізда. Як тільки він його дістав, робот відразу притих і просто лежав собі у комі.

Чіп, якого дістав Форд, був одним з тих, що містили інструкції для всіх умов, що мають бути виконаними, щоб робот почувався щасливим. А відчуватиме він щастя тоді, коли невеликий електричний заряд з однієї точки, на лівій стороні чіпа, досягне іншої точки на його правій стороні. Чіп якраз і визначав чи дійшов заряд в потрібне місце, чи ні.

Форд дістав з рушника невеликої довжини дріт. Потім встромив один його кінець у отвір на лівій стороні чіпу, а інший — у отвір на правій.

От і вся мація. Тепер робот буде щасливим за будь-яких умов.

Форд підвівся і зірвав рушника. Робот кружляючи у екстазі піднявся у повітря.

Він повернувся і побачив Форда.

— Містер Префект, сер! Я такий радий вас бачити!

— Я також, маленький друже, — відповів Форд.

Робот швидко доповів у центральний диспетчерський пункт, що все вже чудово і прекрасно на скільки лише можна уявити, а тим часом сирени змовкли і все навколо повернулося до норми.

Принаймні, майже до норми.

Було щось дивне в цьому місці.

Робот щось собі бурмотів у електричному захопленні. Форд поспішав вздовж коридору, а поруч нього гойдався у повітрі його новий друг, безперервно повідомляючи йому, яке навколо все прекрасне і який він щасливий від того, що йому це все розповідає.

Однак Форд був не таким радісним.

На своєму шляху він зустрічав лиця людей, яких він взагалі не знав. Вони виглядали зовсім не так, як звичайний тип людей, що тут працювали. Ці мали надто охайну зачіску. Їх очі були надто мертві. І щоразу, коли він думав, що впізнав когось здалеку і спішив підійти ближче, щоб привітатись, виявлялося, що це хтось інший із набагато акуратнішою зачіскою і більш амбіційним та рішучим виразом обличчя, ніж, скажімо, у будь-кого зі знайомих Форда.

Сходи були посунуті на кілька дюймів вліво. Стелю трішки опустили. Вестибюль переобладнали. Взагалі, самі по собі ці зміни були не дуже тривожними, хоча доволі дезорієнтовували. Тривожним було нове оздоблення. Раніше все було нахабним і кричущим. Дорогим — тому що Путівник продавався дуже добре на всіх просторах цивілізованої і пост-цивілізованої Галактики — але водночас і веселим. Чудернацькі ігрові автомати стояли вздовж коридорів. Розфарбовані в божевільні кольори роялі звисали зі стелі, злі морські створіння з планети Вів виринали з басейнів у ботанічному саду, роботи дворецькі у ідіотських костюмах сновигали коридорами шукаючи в чиї пусті руки всунути пінисті напої. Раніше люди тримали в офісах гігадраконів на прив’язі і птероспондів на сідалах. Люди знали як добре провести час, а якщо ні — існували курси, вони могли записатися і тоді все ставало на місця.

Тепер навколо нічого подібного не було.

Хтось попрацював над цим місцем ввівши всюди цей жахливий несмак.

Форд різко завернув у маленьку нішу, згорнув руки і схопив робота. Потім присів і пильно поглянув на безперервно базікаючого кібернавта.

— Що тут сталося? — вимагав він відповіді.

— О, лише хороші речі, сер, лише як можливо щонайкращі речі. Можна я посиджу у вас на колінах, будь ласка?

— Ні, — стрепенувся Форд, відкидаючи геть робота.

Той був у нестямі від радості, що його жбурнули і сновигав у повітрі, бурмотів щось та млів від задоволення. Форд зловив його знову і міцно затис в руках на рівні лиця. Робот намагався залишатися на місці, але його все одно те й робило, що злегка трусило.

— Щось змінилось, хіба не так? — просичав Форд.

— О, звісно, — пропищав маленький робот, — у найбільш прекрасний і казковий спосіб. Мені це все так подобається.

— Добре, тоді як все було раніше?

— Неперевершено.

— Але тобі подобається як все змінилося? — не вгавав Форд.

— Мені подобається все, — промуркотів робот. — А особливо, коли ви ось так на мене кричите. Можете повторити, будь ласка?

— Просто скажи мені, що трапилося!

— Ох, дякую, дякую!

Форд зітхнув.

— Добре, добре, — задихаючись від задоволення, просопів робот. — Путівник перекупили. Тепер в нього нове керівництво. Воно таке чудове, що я аж тану. Колишнє керівництво, звісно, було також неймовірне, хоча я не впевнений, що тоді так думав.

— Це було до того, як у