У підводних печерах - Ігор Маркович Росоховатський

— Далеко, — промовив спрут.

— А ти їх бачив?

— Ні. Не знаю.

— Послухайте, — сказала Людмила Миколаївна. — А якщо вони випустять на нас торпеду або який-небудь снаряд…

І вона, і Валерій, не підозрюючи того, одночасно уявили, як під страшенним тиском крізь пробоїну б’є струмінь води — твердий і гострий, мов спис. Він пробиває наскрізь метал… У жінки з грудей вихопився хрипкий зойк, а Валерій притисся до стіни і застиглими очима стежив, як уявна вода підіймається дедалі вище й вище…

Він, нарешті, отямився, відігнав жахливе видиво, але страх не минав, зростав.

«Ми втрачаємо розум, — думав Валерій. — Причина, мабуть, у тому, що припинився зв’язок з поверхнею, з людьми, і ми відчули себе самотніми і безпорадними. Ми не можемо не думати про тонни води, які тиснуть на „дзвін“. Це вони давлять на мозок, і нам ввижається хтозна-що… Може, і смерть дельфінів ми придумали. А вони там, у басейні, — живі, здорові й голодні? Ну, звичайно! Так воно й мусить бути!»

Йому вчувся закличний свист Пілота. Валерій рвучко розчинив двері й побіг у дельфінарій. Відчинив другі, треті — в ніс ударив густий сморід.

На кілька хвилин повернулася певність. Валерій запустив механізми зливу, і вода винесла трупи дельфінів у море.

«Можна буде поселити в басейні Мудреця, а з часом — і кількох його родичів. Але насамперед треба спробувати з його допомогою налагодити зв’язок. Чому з його допомогою? Хіба я боюся вийти з „дзвона“ і подивитися, де обірвалася лінія?..»

Він згадав про Людмилу Миколаївну і поспішив до неї.

Жінка не дивилася на нього, вона, як і раніше, закривала обличчя долонями, стояла нерухомо, прихилившись до стіни. Здалося, не дихає.

«Мертва?»

Підбіг, схопив її за плечі.

Людмила Миколаївна злякано скрикнула, і він полегшено подумав:

«Мені примарилося. Мені весь час щось мариться. Чому? Ага, я зовсім забув про тиск…»

Валерій перебігав очима з одного апарата на інший, на столик, крісла. Їх створювали дбайливі люди — конструктори, інженери, біологи. Тут застосована багатошарова обшивка з прокладками.

«Вона досить надійна, захищає від неймовірного тиску моє тіло, мої плечі, ноги, череп. Але ці тонни тиснуть на мозок, і тут обшивка не зарадить».

Він знав, що тиск води на п’єзокристали весь час заряджає акумулятори, прилади, які очищають морську воду і перетворюють її на питну. А інші добувають з морської води кисень, необхідний для дихання. Працює автономна життєзахисна система, тож хай би навіть скінчилися запаси харчів на складі, люди могли б споживати водорості з харчових акваріумів і чекати на допомогу. Він та Людмила Миколаївна не помруть ні від задухи, ні від голоду, ні від спраги. Все передбачено.

І раптом він тихенько засміявся. Намагався задушити цей гидкий нервовий смішок, але не міг. Так, вони не помруть ні від задухи, ні від голоду. Їх не роздушить водяна товща, але вона роздушить мозок. Вбни збожеволіють — ось що з ними станеться. І тут безсилі і завбачливі конструктори, і премудрі біологи.

Якби ж хоч Людмила не мовчала! Якби не ця проклятуща тиша, що обгорнула їх, наче товста ковдра!

Валерій схопив якийсь предмет, що потрапив до рук, і кинув на підлогу, аби почути хоч якийсь звук. Він забув, що можна просто запитати Людмилу Миколаївну про будь-що, і вона відгукнеться. Помацав рукою — що б іще пожбурити? Рука натрапила на маленьку скриньку. Зараз би гірко усміхнутися. Коли б вийшла усмішка… Подарунок Славка, молодого і гонористого керівника, який так довго не йде на допомогу. Він завжди був меломаном. Це він підсунув Валерієві набір плівок з музичними записами. Чи не іронія долі, що скринька потрапила до рук саме тепер?

Валерій беззвучно засміявся. Відчинив скриньку і вставив одну з плівок у магнітофон. Нехай і Людмила усміхнеться! Комічнішу ситуацію, вдається, важко придумати.

Тиха музика заповнила салон. Людмила Миколаївна опустила руки, здивовано повернула голову. Підвівся й Мудрець. Невже й він чує? Але що може зрозуміти головоногий молюск ось у цьому…

Десь дзюрчать і перегукуються струмки. Потім вони зливаються разом і шумлять водоспадом.

Співають птахи… В саду на світанку…

Чути, як прокидається земля, як тягнуться вгору дерева й травинки, як тарабанить по даху благодатний дощ і в хліву мукає корова. Здається навіть, що запахло теплим молоком, свіжим сіном.

І ось уже в мелодії з’являються тріумфальні звуки — це прокинулася людина. Вона бере в руки молот і б’є по ковадлу. Вона виходить в поле, а стигле жито пестливо треться об її коліна і розступається перед нею. Людина сідає в літак і, розсікаючи зі свистом повітря, мчить увись.

Сонце виграє на крилах. Співають дерева й трави, які залишилися на землі. Співає коса в полі і видзвонює молот у кузні. Музика накочується хвилями. Це хвилі моря. Тисячі дзеркальних скалочок сонця переливаються в них, осліплюють, вибухають бризками. Перед носом корабля закипає біла піна. На містку — капітан. Дзвенить ланцюг. У воду опускають батискаф. Розступилося море. Батискаф почав занурюватися. Промені прожектора прорізують морську безодню…

Рука Людмили Миколаївни торкнулася Валерієвої руки. Жінка кивнула головою. Валерій подивився в тому напрямку і побачив Мудреця. Восьминіг дихав частіше, зяброві серця збільшилися і просвічувалися крізь мантію. Здавалося, у нього з’явилася ще одна пара очей. Щупальця були скручені, а їхні кінці ворушилися і розгойдувалися в такт мелодії.

Людмила Миколаївна простягнула до спрута руку, але він того не помітив. Його погляд був спрямований кудись у далечінь. Жінка усміхнулася вперше за кілька годин.

— Що зі мною було? — запитала у Валерія. — Таке враження, ніби я перенесла хворобу.

Валерій усміхнувся їй у відповідь. Голова була ясна, тиск щез. Повернулася здатність аналізувати.

«Тут справа не в музиці, — подумав він. — Точніше, не тільки в музиці і нашому враженні. Мусить бути якийсь іще фактор, об’єктивніший…»

Плівка закінчилася, музика стихла. Мудрець якийсь час ще перебував у стані сп’яніння, а потім поплівся до свого акваріума. У нього був стомлений вигляд.

— Переведемо його до басейну, — запропонував Валерій. — Там просторіше.

— А як же?.. — вона не докінчила фрази.

— Я прибрав трупи, — відповів, дістаючи зі скриньки нову касету з плівкою. Він поспішав, бо відчував, що тиск знову повертається…

Валерій влаштував Мудреця в басейні. Але той не виявляв радості при переселенні, мабуть, це пояснювалося тим, що він стомився.

Коли Валерій повернувся в салон, Людмила Миколаївна вже спала. Він теж почав укладатися. Магнітофон усе ще працював. Але тепер музика погано допомагала, думки ледь ворушилися в голові.

Валерій вимкнув магнітофон, ліг і відразу ж