У підводних печерах - Ігор Маркович Росоховатський

— Не забули увімкнути автомати «рукава»? — нагадав Славко.

— Не забули. Швидше! — пошепки промовила Людмила Миколаївна.

Славко зачинив люк і запустив двигун, стежачи у задній ілюмінатор. Та ось простір за ним прояснів, чорна труба «рукава» повільно відсунулась, входячи в «дзвін».

— Дельфіни… — почала Людмила Миколаївна, та Валерій затулив їй рота рукою.

— Що сталося?! — нічого не розумів Славко.

— Жени!

Скоряючись не словам, а незвичному тону Валерієвого голосу, Славко більше нічого не питав. Тільки коли батискаф загойдався на поверхні біля борту корабля-бази і відкрився горішній люк, Валерій повідомив:

— Дельфіни загинули…

Славко хотів запросити на нараду всіх учасників експедиції, та несподівано запротестував Жербицький. А коли дещо здивований самостійністю «ординарця», спробував пояснити, що, мовляв, «розум добре», а десять спеців не «гірше», Олег сказав коротко:

— Ти цього не зробиш.

— Знову граєш у командира, — розсердився Славко.

— Пора зрозуміти, що це вже не гра. Славкові стало незатишно. Він зрозумів, що Жербицький не такий простий, як здавалось. Зараз він говорив категорично.

— Я повідомлю в штаб. До одержання наказу попрошу нікому не говорити про події під водою.

І Славко, і Валерій зрозуміли: він сказав «попрошу», лише зважаючи на те, що вони цивільні люди.

Слова Олега не стосувалися Людмили Миколаївни — її не було на судні. Усе, що вона пережила в «дзвоні»: загибель вихованців, страх — знайшло вихід у нервовому приступі, і її довелося негайно відправляти на вертольоті в лікарню. Це ще більше розпалило цікавість учасників експедиції, і Валерієві ставало все важче виконувати наказ-прохання Жербицького.

Він дуже непокоївся про Люду і час від часу бігав до радиста, прохав зв’язатися з лікарнею. Звідти повідомляли, що стан хворої поліпшується.

Щоразу Валерієві відвідини радіорубки закінчувалися однаково: радист намагався змусити його розповісти, що сталося у підводному будиночку, а Валерій обіцяв це зробити на нараді, яка ось-ось має відбутися. Непросто було також проскочити повз Тукала та іхтіологів, які протягом дня підстерігали його біля каюти.

Незабаром штаб зреагував на донесення Жербицького: біля входу в бухту з’явився сірий довгий есмінець у супроводі протичовнових катерів та підводних човнів. Над водою повисли вертольоти.

За Славком, Валерієм та Жербицьким прийшов військовий катер, посланий командуючим ескадрою. Їх забрали на есмінець. У каюті командуючого на них чекало кілька чоловік: високий красень контр-адмірал з кучерявим чорним чубом та два капітани першого рангу. В дальньому кутку каюти сидів четвертий — моряк з погонами капітан-лейтенанта.

Моряків цікавило все, починаючи від зниклого контейнера і кінчаючи дивовижними здібностями Мудреця. Славкові та Валерієві довелося відповідати на безліч запитань.

— Не буду критися від вас, — сказав контр-адмірал, — що у районі бухти останнім часом не спостерігали чужих кораблів. Дещо раніше в нейтральних водах і порівняно недалеко звідси проходив підводний човен, але він не спинявся. Проте це не виключає проникнення в бухту ворожих водолазів чи аквалангістів. Та щоб перебувати під водою так довго, їм знадобилося б пристанище типу вашого «дзвона» або спеціально обладнана печера. Однак нічого подібного не виявлено. Про всяк випадок ми закрили вихід із бухти. Прочісування почнемо о шостій нуль-нуль. В операції візьмуть участь підводні човни, водолази-«наїзники» і вертольоти. Пошук проводитиметься одночасно на різних глибинах і в різних масштабах. Те, чого не помітять з вертольотів та підводних човнів, побачать водолази.

— Ми пропустили одну ланку, — почувся неквапливий голос моряка з погонами капітан-лейтенанта. Він повернувся до Валерія: — Ви сказали, що дресирований восьминіг на кличку Мудрець застерігав вас від ворогів. Про дресированих восьминогів мені, щиро кажучи, доводиться чути вперше, але коли це так, то можна припустити, що йому якимось чином відомо про них. Варто було б скористатися з його допомоги. Як можна це зробити?

— Можна спуститися в «дзвін»… — прохопився Славко.

— Боюся, що в «дзвоні» цього зробити не можна, — заперечив Валерій. — Напевно, що підводний будинок знаходиться під «їхнім» контролем, хоча мені не зрозуміло, як цей контроль здійснюється. Краще було б поговорити з Мудрецем у безпечнішому місці, наприклад, підняти його сюди.

Капітан-лейтенант схвально кивнув а контр-адмірал сказав:

— Ми пошлемо за ним човен-малятко. А вас, — він повернувся до Славка й Валерія, — я попрошу залишитися тут і підготувати акваріум для восьминога. Товариш Жербицький допомагатиме вам.

Мудреця у «дзвоні» не було. Чи восьминіг залишив його, коли Людмила Миколаївна й Валерій перебиралися в батискаф, а чи потім зумів якось увімкнути шлюзову камеру. І те й те здавалося неправдоподібним, але факт залишався фактом: восьминіг безслідно щез.

Валерій розумів непевність свого становища. Моряки дивилися на нього з підозрою. А Славко навіть жартував:

— А чи не снилися вам з Людою глибоководні сни?

— Але ж ти сам бачив восьминогів, — огризнувся Валерій.

— Згоден, вони незвичайні, і поведінка їхня дивовижна, але щоб розмовляти, тварина мусить мати принаймні органи мови!..

Валерій з нетерпінням чекав початку операції — прочісування бухти. Навіть у найгіршому випадку — якщо не будуть виявлені таємничі вороги — все ж таки щось проясниться. Він із захопленням стежив за водолазами, які осідлали невеликі снаряди з потужними водометними’ двигунами. На такому снаряді можна було розвивати швидкість до тридцяти вузлів. Двигун давав енергію і прожектору, вмонтованому на шоломі водолаза.

Коли за командою з есмінця загони водолазів одночасно почали занурюватися, під водою спалахнули десятки вогнів. Видовище було неймовірне. Славко з Валерієм стежили за вогнями, перегукувалися через поручні. Поряд погойдувався батискаф, приготований про всяк випадок до спуску.

їх покликали в радіорубку. Звідси контр-адмірал керував операцією. Крім нього та радистів, у рубці був іще капітан-лейтенант.

Контр-адмірал зустрів Славка та Валерія повідомленням:

— Водолази побували й на вашому «дзвоні». Його механізми функціонують нормально.

— ї це все? — запитав Валерій.

— Що «все»? — не зрозумів контр-адмірал.

Зате капітан-лейтенант одразу вловив, що має на увазі Валерій, і відповів:

— Так, так, нічого там незвичайного не виявлено.

Він перебіг поглядом по обличчю збентеженого журналіста і додав:

— Поки що не виявлено.

Для Валерія час тягнувся нестерпно повільно. Журналіст червонів, коли ловив на собі чийсь пильний або недовірливий погляд. Йому здавалося, що з кожною хвилиною ці погляди стають глузливішими. Більше того, його самого вже брав сумнів — чи не було все оте грою хворобливої уяви. І щоразу хапався за надійний якір — загибель дельфінів. Це вже ніяк не могло привидітися. Але, з іншого боку, загибель дельфінів ще нічого не доводила, не підтверджувала, що Мудрець справді існує…

— Підводні човни нуль три, сімдесят два і вісімдесят три піднялись, — доповів радист. — Вони нічого не виявили.

За півтори години загони водолазів-«наїзників» закінчили прочісування. Обстежили кожен