Olya_#1 - Володимир Худенко
2.
Випровадивши незвану гостю, Оля перш за все детально проаналізувала її особисті дані. Ну так, це стовідсотково ТА САМА Мар’ям. Колишня Макса. Ну, тобто, — не колишня, а… Як завше, Оля скрушно подумала, що з цими скоробагатьками можна собі всі мізки зламати.
Макс дійсно їй розказував дещо, але не наскільки детально, і взагалі —мимохідь. Швидше за все, вона сама додумала, і додумала, як тепер виявилось, правильно. Він того дня був якийсь такий пригнічений і без усякого приводу раптом зачав розпитувати Олю про те, як дріми можуть впливати на психіку, які з них здатні деформувати особистість, як саме та чому саме. Розпитував досить детально. Оля розказувала, але тема була наскільки неосяжною, що, ясна річ, їй довелося ставити йому навідні запитання. І з його відповідей і оцих нових даних перед Олею вимальовувалась наступна картина.
Макс Дайєр був єдиним сином одної з власниць British Technology. А Мар’ям Альхасан — дочкою члена ради директорів General Biology. Тобто це були насправді такі шишки, що в юності, у своїх смердючих нетрях, Оля не мріяла нікого з них навіть побачити вживу. Там таких називали «bozhki» або «bozhen'ki» і, як тепер зрозуміла Оля, схильні були сильно міфологізувати. В інтернаті або у в’язницях, де Олі доводилось чалитись коли-не-коли, були сильно в ходу всілякі історії про цих властителів світу. Цінилось усе — розповіді про їхній побут, розваги, немислимий достаток і можливості, та навіть про їхній зовнішній вигляд, буденну одежу чи звички. Траплялись люди, яким, мовбито, з їх слів зазвичай, колись там пощастило здибати такого «bozhka», хоча б мимохідь і віддалік. О, таких уже було не переслухати! І всі ж слухали, роззявивши роти, — і дітлашня в інтернатах, і вся злидота в тюрмах, доросла й мала. Ох, аби нині Олі довелось розказати тому контингенту про реальне життя «bozhenyok», то її би, либонь, тільки засміяли…
Ну хіба схожа оця психопатична «дрімка» Мар’ям на оту юну прекрасну владичицю, якою її неодмінно уявляла б злидота? Або хоча б і оцей пустоголовий Макс? Ох…
Це був, як Оля зрозуміла, свого роду династичний шлюб. Як виявилось — у еліти такі були в ходу. І хоч формально, як і будь-де, отой шлюб нічого не значив і офіційно ніяк не фіксувався, одначе — через нього можна було зародити дитину. І це було бозна-як вигідно. І от чому. Апатриди могли плодитись направо і наліво — це нічого не значило і нікого не гребло, все одно ж повиздихають. Цивіли, нормали, громадяни ООН себто (або «shtatskie», «barbosy», як казали на них в Олиних нетрях), могли розраховувати на дозволену по закону одну дитину. Ну, за особливі заслуги — двох, але то були аж такі ОСОБЛИВІ заслуги, що Оля за все навчання і всю свою недовгу службу (не кажучи вже про минулий період життя) ще таких щасливих татусів і мамочок ніколи не зустрічала. Ну, а еліта якось там виторговувала собі і більше приплоду, були там уже якісь підводні і надскладні маневри, але все одно кількість лишалась обмеженою. І от йшли повним ходом отакі династичні шлюби.
Макс їй довго і нудно пояснював механіку цього процесу (сама зацікавилась), але вона мало що з того зрозуміла. Виявилось, що оці всі династичні шлюби та змішані діти — дієвий метод боротьби за частки в корпораціях. Бо по більшості їх статутів виходило так, що нащадки династій засновників обов’язково претендували на якусь вже там частку, і важелі впливу, і все інше. І от якби в нього, Макса (частка в British Technology), і в Мар’ям (частка в General Biology), наприклад, зародилась дитина, то вона б уже претендувала на якийсь відсоток акцій чи ще там чого в обох компаніях (це мовбито мало вирішуватись особливим судовим чи договірним чином, якось так). І можна було, так казав Макс, якось там по-особливому сватати і свататись, що врешті відхопити ледь не половину компанії або розмити долі якихось там впливових акціонерів, або одній компанії засісти в раді директорів другої, або… Врешті Оля зовсім заплуталась і махнула рукою.
Зрозуміла вона тільки, що шлюб Макса і Мар’ям був чимось на зразок дружнього жесту обох династій одна одній, а може, в перспективі навіть першим кроком до злиття цих міжнародних гігантів… От тільки нещасна Оля все знову зіпсувала, еге ж. Ну, насправді Оля тут була зовсім і ні до чого. Вона не розпитувала, але в Макса з його нареченою давно не ладилось, хоча їх обох нібито й готували до цього шлюбу все життя. Але згідно приготувань шлюб нібито мав уже давно відбутись і без появи Олі, але все ж от… ніяк не відбувався.
А тепер, коли Макс почав залицятись до Олі, у Мар’ям, як він сказав, «несподівано знесло дах від ревнощів». Це було, правда, півбіди. Біда полягала в способі життя Максової нареченої. Ольга з певним приємним здивуванням відзначила (а може, просто тому, що Макс почав їй подобатися, хтозна), що хлопець, незважаючи на неприязнь до нав’язаної благовірної, трошки все ж переживає за її здоров’я. Він недаремно переживав насправді. Хард-дріми — реально дуже в’язка і травматична штука. Взагалі-то небезпечних або, як мінімум, підозрілих дрімів існує сила-силенна — так Оля пояснювала й Максу. Всі вони в тій чи інакшій мірі незаконні, але не всі однакові. «Меланхоліки», «ейфоріки», «психоделіки» і подібні дурнички — в цілому неосудні, з них в тій чи іншій мірі ліпиться більшість відомих жанрових дрімів. «Депресанти», «жахастики» або ті ж «спіди», що розганяють можливості ЦНС, мають різні ступені допусків. А от майже всі «крейзи», «дурмани» і облюбовані Мар’ям «психопатики» суворо переслідуються, бо невідворотно руйнують особистість. Оце останнє Макс добре знав, але він не знав однієї деталі, яку зі свого попереднього життя добре знала Оля. А саме — те, що для створення важких дрімів, зокрема отаких — з убивствами, самовбивствами, тортурами, зґвалтуваннями, зляганням з дітьми, трупами і таке інше — потрібні реальні убивства, самовбивства,
