Olya_#1 - Володимир Худенко

Почалось се все якраз таки після одного з перших їхніх із Максом побачень, і не побачення по суті ніяке, так — після занять Макс заїхав за нею на авіамобілі просто на дах кампусу, на тамтешню стоянку, там вони трохи потеревенили про всіляку нісенітницю, сидячи в салоні, а затим він повіз її в студентський парк, і вони просто вештались, тоді трохи покатались над вечірнім Мюнхеном… Зрештою, він довіз її назад на дах кампусу, навіть не попросився слідом і не поліз цілуватись, побажав доброї ночі. Вона стояла і дивилась, як відлітає його додж, не розуміла навіть, нащо осталась дивитись — їй було чогось так добре, спокійно тут — сирий осінній вітерець, далекі вогні хмарочосів міста, зжовтілий парк між блоків лабораторій… А його авіамобіль відлітає і відлітає, блискаючи габаритними фарами, розчиняється в рваних хмарах, в яскравому потоці транспорту над містом, і врешті зовсім зникає, а з ним разом щезає, дотліває день.

Вона вкуталась у мамин светр і рушила до ліфта — капсула за мить доправила її до передпокою кімнати. У кімнаті було темно, хоча вона пам’ятала, що лишала світло. Вона, рушивши в двері, тихцем запросила доступ до реєстру відвідувачів і ввімкнула сканування апартаментів, тож, входячи, вже знала, що хтось скористався адміністративним допуском Skytek.

Ну так, ось він — коло вікна. Тінь на фоні вікна. Гостя — а це була стовідсотково дівчина, худорлява, мініатюрна навіть, тендітна… — стояла спиною до Олі і, не криючись, тицяла по сенсорному вікну, передивляючись якісь загальнодоступні Олині файли на кшталт демонстративних відео та голографічних знімків.

— Приві-іт! — протягла несподівана гостя досить неприємним надтріснутим голоском, до всього — той голосок противно дрижав, і повернулась.

На тлі вікна її було б не розгледіти, але Оля вже ввімкнула од гріха подалі присмеркове бачення — у неї була одна військова прога для тонкого та швидкісного налаштування візиру, вона користувалась нею ще з юності. Ну — дівка як дівка, середнього зросту, худюща, трохи кирпата, бліда і зеленоока, світло-русе волосся заплетене шпилькою-змійкою в не надто охайний пучок… Якась рожевувата туніка з величезними розрізами та чорні панчішки, елегантні туфельки… либонь, дорогущі. На шиї — ланцюжок з ID-карткою. Ніякої зброї, ніяких небезпечних імплантів, наче нічого такого. От тільки…

— Як ви зайшли? — спокійно спитала Оля, хоч уже чудово знала, як незнайомка зайшла.

— Отак.

Знов цей надтріснутись тремтливий голосок!..

Незнайомка потрусила карткою і приглушено засміялась, якось дрібно смикнувшись усім тілом, наче аж задрижала, а сміх перейшов у ледь чутне шипіння і врешті затих.

Олі все вже було в цілому зрозуміло…

— Це не ваша картка, — так само спокійно мовила Оля. — Хто ви така?

— Познайомимось? — нарозспів протягла незнайомка і, зовсім не до ладу засміявшись, простягла до Олі тонку ручку — та дрібно, ледь помітно без Олиних налаштувань, дрижала.

«Ти, мабуть, думаєш, що ти страх яка розумна? — подумала Оля. — Ну нехай…»

Вона потисла незнайомці руку. Блоки Skytek стояли, як взвод поліцейських, але Оля тупо обійшла їх адміном і скопіювала параметричний образ.

— Мар’ям, — криво всміхнулась гостя. — А тебе я знаю, як звати.

Спроба злому захисту, — мелькнуло в Олі перед очима.

«А, отак? — засміялась подумки Оля. — Ну-ну»

І пустила ботів. А руткіт підвісила в режимі завантаження — хай думає, що зламала, теля…

— Негайно покиньте кімнату, — знов спокійно сказала Оля, дивлячись в очі незнайомці. — Інакше я викликаю охорону.

Гостя так і тримала Олину руку. А потім її обличчя різко і неприємно покривило, вона ледве-ледве смикнула тією рукою. Ледве-ледве. Потім вона, вирячивши очі, зиркнула на ту свою руку.

— Що, не слухається? — співчутливо проказала Оля, так і дивлячись незнайомці в очі. — Думала, як у крутому дрімі, тільки раз — і біотехнічні кості затріщать, ага?

І жалісливо всміхнулась.

— Що ти… — пробурмотіла, трясучись, гостя, а потім навіжено скрикнула: — Сучка!

І замахнулась іншою рукою. Та рука так і спинилась у тому замаху, а пасмо русого волосся впало гості на очі.

Оля мляво хихикнула.

— Скажи, — мовила вона, — чим ти думала, коли ішла чубитися з криптографом Skytek на зарплаті?

— Напполоч, я теппе здам. Тепе посадять, шльондро!.. — нерозбірливо бурмотіла дівчинка, бо губи у неї також тепер не надто добре рухались.

Оля натомість лагідно вивільнила свою руку і обережно, навіть турботливо поправила рукав туніки на зап’ясті дівчинки, тоді легким рухом прибрала їй пасмо з очей.

— За що? — засміялась. — Використання підробних документів, проникнення в чуже помешкання, агресія проти співробітника Skytek при виконанні…

— Та ти хоч знаєш, хто я?! — чи то просичала, чи то тонко проверещала дівчинка.

— Тепер знаю.

— Я тебе знищу!

— …Погрози співробітнику Skytek при виконанні…

— Відпусти мене негайно!

— О, ні… — Оля крутнула головою і, оминувши Мар’ям, підійшла до вікна, вгляділась у сутінки.

Та ж так і стояла в тій же позі посеред кімнати.

— … Ми вчинимо ось як — я автоматом виведу тебе звідси. З гуртожитку тобто. Там автомат деактивується, і деактивуються мої боти. Після цього — живи як знаєш, я не вламаю про це нікому, ми забудемо цей інцидент, і ти живи як знаєш, лише одне — ти забуваєш про моє існування і залишаєш мене в спокої, — Оля одвернулась од вікна, — і його також — людина має право вирішувати свою долю.

— Він розказував…? — верескнула юнка. — Розказував тобі про нас?

— Дана інформація тебе не стосується, — байдуже кинула Оля і повернулась знов до вікна. — Від тебе вимагається сказати «так», і інцидент буде вичерпано.

— Ти ще пошкодуєш… О, як ти пошкодуєш, шльондро!

— Не виходить розмова… — зітхнула Оля і, мрійливо заплющивши очі, поклала долоні на сенсорне скло, притулилась до нього чолом.

Через хвилю вона немов отямилась і випрямилась.

— Добре, я тебе виведу й так. Але повідомлю охорону кампусу, як хочеш. Все, вали звідсіля — ти мене дістала! — вона дражливо махнула рукою, і Мар’ям, підкоряючись її волі, рушила з кімнати, можна сказати, на чужих ногах.

Її лице кривилось від злості.

— Стій! — раптом кинула Оля, мов щось згадавши. — Просто добра порада — хард-дріми дуже швидко руйнують особистість. Не кажучи, що це страшно незаконно, але ніякий абгрейд тобі не допоможе, якщо ти з ними дійдеш до певної межі. Ти ще не дійшла, але тобі вже явно досить. Якщо тобі буде потрібна допомога