Фіолетова загибель - Володимир Миколайович Владко

— Розумію, розумію… А я-то дивувався, чому сумки мого друга Джеймса Марчі наче цеглою набиті! Виявляється, він віз з собою духовну їжу, книжки й журнали… Слухай, Коротун, невже тобі не досить і того, що ти вже знаєш? Невже ти не можеш хоч місяць обійтися без спасенного читання? Зваж сам, ти й без того до краю начинений різними незрозумілими науковими відомостями. Для чого ж ти брав з собою у відпустку, на природу, зайвий тягар? Ну, скажи!

Джеймс розгублено покліпав очима й відповів:

— Коли б я не взяв з собою цих журналів, то не зміг би тобі як слід довести, що плісень космічна…

— Виходить, ти заздалегідь знав, що відшукаєш її? — саркастично зауважив Фред.

— Ні, звичайно, — зовсім розгубився Джеймс, — я не знав цього. Але на всякий випадок… мені, розумієш, усе це завжди цікаво… і потім, не такий це вже й тягар, щоб варт було говорити про нього. Зате я зараз усе доведу!

Клайд вирішив втрутитися, щоб виручити Джеймса, інакше Фред міг би ще довго мучити його.

— Досить базікати! — мовив безапеляційно Клайд. — Коротун, давай докази. А ти, Фред, помовч!

— Та я нічого… просто до слова прийшлось, — пробурмотів Фред, що не чекав такої рішучої відсічі.

Джеймс із вдячністю поглянув на Клайда. Він погортав сторінки журналу, а Клайд мимоволі подумав: «Чудова ж ти божа корівка, милий Коротун! Ось тебе трошки підтримали, а ти вже й розчулився. Для тебе немає нічого важливішого від твоєї нестримної пристрасті до науки, ти славний безхитрісний хлопець, і, слово честі, тебе зовсім не можна засмучувати». І тут-таки згадав: а хіба він сам сьогодні не підсміювався з Коротуна?.. «Ні-ні, не буду й я», — вирішив він, охоплений ніжністю, яка виникла в нього до блакитноокої дитини з кучерявою борідкою.

— Перш за все, — почав Джеймс, довірливо поглядаючи на Клайда Тальбота й заклавши пальцем потрібну сторінку журналу, — я хочу сказати, що в метеоритах уже не раз знаходили загадкові мікроорганізми, які можна було вважати тільки космічними, принесеними на Землю з інших світів. Так що не думайте, ніби трапилося щось дуже незвичайне…

— А мені, здавалося… — розчаровано промовив Фред.

— Помовч, Фред, — спинив його Клайд. Щодо нього самого, так йому навіть сподобався вступ Джеймса, який виключав сенсаційність їхньої знахідки.

— Ось подивіться, що надруковано з цього приводу в журналі, — вів далі Джеймс. — «Велику зацікавленість викликало, наприклад, відкриття в уламку метеорита, який впав у Франції в 1864 році, відбитків одноклітинних водоростей розміром близько 250 мікронів. Усього було виявлено п’ять видів таких водоростей, з яких чотири схожі з земними, а один значно відрізняється од відомих на Землі типів. Професор Бернал вважає, що можна говорити про дві гіпотези, які пояснюють цю дивну знахідку. Перша гіпотеза — що метеорит колись був викинутий з поверхні планети, на якій існувало життя. Значно цікавіша друга його гіпотеза. Колись, припускає Бернал, разом з пилом під час вулканічних вибухів могло викинути мікроорганізми й спори. Блукаючи в Сонячній системі, такі порошинки прилипли до якогось метеорита і разом з ним попали на Землю…»

— Не знаю, але мені здається, що, навпаки, цікавіша перша гіпотеза, — задумливо сказав Клайд. Він дивився на темне вже нічне небо і з новим, ще небувалим інтересом вдивлявся у звичні візерунки сузір’їв. — От ця, наприклад, яскрава зірка, що мерехтить неспокійним блакитнуватим світлом: хто знає, може, й вона — загублене в глибинах всесвіту Сонце, навколо якого обертаються невідомі планети… і серед них одна, де існує життя… і метеорит, знайдений нами, можливо, з неї… Боже мій, а скільки ж таких планет на далекому небі! Тисячі, мільйони, мільярди!..

— І мені здається, що перша гіпотеза цікавіша, — відповів Джеймс. Він простежив поглядом, куди були скеровані очі Клайда, і раптом сказав: — А в тебе теж буває так, Клайд?

— Що саме?

— От коли ти дивишся на небо й починаєш міркувати, який безкраїй світ, і скільки не дивися, всюди розсипані зірки, і далі зірки, і ще далі… так аж у голові паморочиться. Просто виникає якийсь туман, і вже нічого не можна зрозуміти, все плутається… Чи це буває тільки в мене?

Голос у Коротуна звучав навдивовижу безпорадно, справді наче у дитини, яка заплуталась і з жахом, вражено дивиться на незрозумілі для неї явища. Клайд знову поглянув на небо, намагаючись уявити собі те, про що казав Джеймс, цю разючу безмежність всесвіту й глибину, з якої долітає до нього малесеньке проміннячко зірок, і широчінь, сповнену сяйва незліченних сузір’їв. Він здригнувся: справді паморочиться голова!

— Ні, це не тільки в тебе, Коротун, — переконано відповів він. — Це, мабуть, у всіх. Розумієш, надто вже величезний світ… а людина в ньому така крихітна, така мізерна… І мабуть, найбільш гідне подиву те, що така маленька істота, як людина, вважає себе завжди центром всесвіту: все відбувається тільки для неї, і сонце світить для неї, і зірки… А сама ж вона — просто ніщо! Подумаєш, збагнеш, який величезний світ — і запаморочиться в голові. Фред несподівано заворушився, наче прокинувся.

— Знову почали теоретичні розмови? — незадоволено кинув. — Од них і справді може запаморочитися в голові. Охота вам сушити мозок, — безмежність, всесвіт! Коротун, давай далі, про твою плісень, а то так і заснути можна…

— Що ти, здається, вже й зробив, — відзначив між іншим Клайд, неохоче повертаючись із своїх мрійливих мандрівок. Фред фиркнув, але промовчав.

— Ось іще один приклад, — знову заговорив Джеймс Марчі без особливого запалу. Перед тим він уважно, але недовірливо поглянув на Фреда, наче дивуючись, як це йому могла здатися нецікавою їхня розмова з Клайдом. Потім він ледь-ледь, дуже делікатно знизав плечима й почав розповідати далі: — Це також із журналу, слухайте: «Мікроорганізми з космосу живуть і зараз в одній з лабораторій Геологічного управління Сполучених Штатів. Тут, у термостатах з незмінною і найбільш сприятливою температурою, їм надано житлоплощу у вигляді кількох чашок Петрі з живильним середовищем. Їхні предки прилетіли на Землю з міжпланетного простору всередині великого метеорита, відомого під назвою Муррейського. Намагаючись знайти сліди життя в космічних об’єктах, науковий співробітник Геологічного управління мікробіолог доктор Сіслер