Фіолетова загибель - Володимир Миколайович Владко
Джеймс не поспішаючи набив свою люльку, запалив її жаринкою з вогнища й сказав:
— Насамперед це не камінь і не кам’яний метеорит, які зустрічаються найчастіше. Він — металевий, можливо, з різними домішками. Пам’ятаєш, Клайд, як задзвенів метеорит, коли я вдарив по ньому молотком?
Клайд ствердно кивнув головою.
— Такий звук може видавати лише металевий метеорит. Ви самі розумієте, що річка не могла винести таку штуку з гір хоча б тому, що там немає нічого схожого.
— Але ж ти не знаєш, які породи є в горах? — заперечив Фред.
— Якими б вони не були, все одно ніколи не буває залізного каміння, — рішуче відповів Джеймс. — Значить, це безперечно метеорит, небесний гість, що прилетів до нас з якогось іншого світу.
— Якого? — запитав Клайд.
Джеймс знизав плечима:
— Коли б я міг, то охоче відповів би тобі. Думаю, що з якоїсь іншої планети і, мабуть, не з Фаетона.
— А це що за дивина? — втупився в нього Фред.
Джеймс поблажливо посміхнувся.
— Якби ти цікавився наукою, — відповів він, — то знав би, що в Сонячній системі, крім звичних для нас планет, як-от: Земля, Марс, Венера, Юпітер та інші, була ще одна — вона колись розсипалась на уламки. Вчені назвали її Фаетоном. Невідомо, яка саме катастрофа знищила цю планету, тільки з її уламків утворився той «пояс астероїдів», що нині проходить між орбітами Марса і Юпітера, з якого на Землю прилітають астероїди.
— Чорт його знає, що таке! — обурився Фред. — Ми говорили про метеорит, а ти раптом завів про якісь астероїди. При чому тут вони?
Тепер посміхнувся й Клайд: справді, Фред був недалеко від істини, коли говорив про свій рівень печерної людини!
— Справа в тому, Фред, — сказав він якомога лагідніше, — що все це те саме. Астероїди обертаються навколо Сонця, а коли якийсь з них падає на Землю, то його називають уже метеоритом. Так, Коротун?
Джеймс Марчі ствердно кивнув головою, а Фред з ваганням зауважив:
— Але навіщо тоді дві назви? Тільки плутають людину! Ну, гаразд, давай далі, Джеймс. Чому твій метеорит, який раніше називався астероїдом, прилетів до нас не з Фаетона?
— Тому, що астероїди, які виникли внаслідок катастрофи з Фаетоном, за своїм складом не відрізняються від земних порід. І це, до речі, доводить, що всі планети Сонячної системи схожі, бо вони народжені, мабуть, з самого Сонця…
Клайд мимоволі поглянув на небо, де вже засвітилися перші великі вечірні зірки. На сході вони були яскравими, і здавалося, що починають вимальовуватися знайомі контури сузір’їв; на заході ще жевріла червона смуга — прощальне вітання посилало сонце; вона поступово ставала фіолетовою, потім синюватою, доки не злилась у суцільне синє небесне море, на якому вже не було видно легких розірваних хмаринок. І від схилів, звідки долинало мирне дзюрчання безіменної річки, потягнуло холодом. Клайд зіщулився. «Як швидко тут сутінь змінюється ніччю!» — подумав він і підкинув до багаття гілок.
— А що ж випливає з того, що планети схожі? — почув він голос Фреда Стапльтона.
— А те, що металевий метеорит, який ми знайшли, не типовий ні для Фаетона, ні для Землі, — спокійно відповів Джеймс. — Отож наш метеорит походить з якоїсь іншої планети, можливо дуже далекої від Землі. А те, що це саме метеорит, підтверджує й оплавленість його поверхні, яка страшенно нагрілася, пролітаючи крізь земну атмосферу. От і все. Більше я й сам нічого не знаю, — скромно закінчив він.
Фред мовчав. У його опуклих карих очах миготіли язики полум’я. Здавалося, він розмірковує над тим, що говорив Джеймс, засвоює його, немов важку для травлення їжу. Клайд позіхнув: правду сказати, він не почув зараз від Коротуна нічого нового порівняно з тим; що знав до цього.
— Ну, а як відносно твоєї плісені? — Фред раптом стрепенувся і сів зручніше.
В очах у нього знову з’явилася зацікавленість.
Клайд засміявся.
— Чого ти? — з ваганням спитав Фред.
— Нічогісінько ти не зрозумів з пояснень Коротуна, — все ще сміючись, сказав Клайд. — Дивився я оце на тебе і думав: приємно бачити, як Фред Стапльтон розмірковує на наукові теми. Але тобі явно набридли всі ці розмови про метеорити, і ти був дуже радий, що згадав раптом про плісень. Скажи, хіба це не так?
Фред задумливо почухав потилицю.
— Ні, певна річ, я думав про метеорити, — відповів він. — Але, розумієш, усе це страшенно складно для мене. І я прийшов до висновку, що Коротун, мабуть, має рацію.
— Ну, а плісень?
— Е, братику-кролику, плісень інша річ, — з певністю відповів Фред. — Тут пахне чимсь практичним. Я ще не знаю, чим саме, але все ж таки це цікаво. Щось зовсім нове, розумієш? А все нове цікаве.
— Навіть коли це стосується науки? — ущипливо спитав Джеймс. Клайд здивовано поглянув на нього: звідки в простодушного Коротуна стільки іронії, та ще й в’їдливої? Але Фред навіть не помітив її.
— А чому б і не так? — спокійно відгукнувся він. — Дуже цікаво, якщо, звичайно, не треба багацько думати і втомлюватися. Мені в науковому плані це протипоказано. Тому, Коротунчику, давай якомога популярніше. Отже, про плісень. Вона теж космічна?..
8Джеймс зітхнув.
— Так, я певен, що вона космічна, — сказав він твердо.
— І ти можеш це довести?
— В межах твоїх можливостей, — посміхнувся Джеймс. — А втім, я думаю, що й тобі це буде цікаво, Клайд, — звернувся він до того. — Щоб не бути голослівним, я маю деякі докази. От, бачиш? Це — останні номери «Попюлар сайєнс» — дуже популярного журналу. В ньому досить непогано викладаються наукові проблеми…
Фред ляснув себе рукою по коліну, немов убив надокучливого комара, і виразно