Право на істину - Олег Костянтинович Романчук

…У світлицю найдостойнішого мешканця поверженого міста увійшов ватажок римського війська. Спинився, роззирнувся. І наказав усім вибратися звідси геть. Лишившись із старим віч-на-віч, погордливо мовив:

— Сіракузи впали, Архімеде.

— Ти прийшов про це мене повідомити? — вчений насмішкувато зиркнув на полководця.

— Будьмо відверті, Архімеде. Сіракузам уже ніщо не допоможе. Навіть твій останній винахід. Горе переможеним!

— Так, горе переможеним… — сумно сказав учений. — Горе всім, хто не римлянин…

— Що вдієш? Війна не забавка для дітей.

— Облиш, Марцелле. Невже ти гадаєш, що я відкрию в тобі невизнаного філософа чи покровителя наук? Ти ж не для того завітав до мене?

— Мене цікавить твій останній винахід. Я знаю: з його допомогою можна заволодіти світом.

Архімед голосно засміявся.

— Заволодіти світом?! Ручаюся: цю нісенітницю наплів тобі Люцій Антоній — мій колишній учень, ганебний зрадник. Тож запам’ятай, — голос елліна став суворим, — світом ще ніхто не володів і ніколи не володітиме. Це протиприродно. Моя машина, можливо, і допомогла б вистояти сіракузцям проти численних ворогів. Хтозна. Але я велів знищити її.

— Мені вже доповіли, — Клавдій нервувався. — Цікаво, з яких міркувань ти взявся за цю справу?

— Так необхідно було моєму місту.

— У Римі ти почуватимешся спокійніше…

— О-о! В Римі уміють цінувати розум… — Архімед відверто глузував.

— Бачу, не хочеш стати на бік наймогутнішої держави світу? — спаленів Марцелл.

— Я знаю: йти проти Риму означає смерть…

— Не для всіх, — трохи охолов полководець.

— Очевидно, це не стосується тих, хто дуже потрібен вам? Поки що мене оберігає мій винахід. Але знай: Архімед не стане відкуплятися од смерті. Навіть бути нейтральним до Риму означає служити його славі і могутності. Це суперечить моїм принципам. Але досить розмов. Я зайнятий серйозною справою.

Здавалося, Архімед забув про все на світі, схилився над колами, накресленими крейдою на підлозі.

У нестерпній люті Марцелл вибіг з будинку. Оглянувся довкруж — горіли Сіракузи. Чорні клуби їдкого диму заволокли небо. Звідусіль доносилися крики й зойки.

До Клавдія підбіг Квінт Луцерій — один з тих, хто полонив Архімеда, і запитав, що робити з ученим. Полководець промовчав.

Наступного дня Марцеллові повідомили: Архімед загинув…

Це сталося 22 століття тому — Сіракузи впали восени 212 року до нашої ери. За найпоширенішою версією, винуватцем смерті Архімеда був римський легіонер, який вдерся до його будинку. Історики стверджують: знаменитий грек при цьому встиг тільки вигукнути: “Не чіпай мої кола!”

Геніальні винаходи завжди прості. Таким був і забутий Архімедів винахід. Нині важко судити, який сплав вдалося одержати вченому. Може, якийсь особливий різновид фериту. У цих хімічних сполуках окису заліза з окислами інших металів поєднується висока намагніченість і напівпровідникова або діелектрична властивості, завдяки чому вони широко застосовуються в радіотехніці, в електроннообчислювальних машинах. Отож, можливо, сонячна колісниця Архімеда буде винайдена людством вдруге.

Я частенько заходив у цей магазин, що усамітнився неподалік Ринкової площі у старовинному будинку, в темно-сіру стіну якого була вмурована чавунна плита з написом: “Пам’ятник архітектури XVI століття”.

Чого тільки не було тут… Троє метких посередників між товаром і покупцями неугавно снували за прилавком, нагадуючи бригаду чарівників, яка може вдовольнити будь-яку забаганку клієнта. Того дня, повертаючись з роботи, я за звичкою заглянув до магазину, трохи довше, ніж вартувало, затримав погляд на одному з виставлених на продаж предметів і мало не став власником “Ремінгтона” першого випуску — 1874 року.

— Апарат у зразковому стані, — замуркотів опецькуватий чарівник. — Як знати, можливо, саме на ній друкував Марк Твен. Придбайте, б’юсь об заклад — не пожалкуєте. Миттю осідлаєте Пегаса (Вацек — так звали товстуна — знав, що я трохи пописую). Знаєте, цей веселун-американець був перший, хто приніс у видавництво друкований текст рукопису…

— І все-таки хотів би придбати платівку, що лежить біля цього нестаріючого чуда техніки, — ухильно мовив я, киваючи в бік диска-гіганта.

Як і належить, Вацек нічим не виказав своєї невдоволеності, вмент виконав прохання.

В руках моїх була платівка. Конверт привернув увагу відмінним поліграфічним виконанням: на тлі чорного мороку Всесвіту, поцяткованого жовтими крапинками-зорями, одна з яких яріла червоною плямою, дисонуючи з загальним фоном, завис химерний космічний корабель, на якому з успіхом міг би подорожувати до селенітів один з героїв Уеллса — містер Кейвор.

Отож я мав чудову нагоду зробити новорічний подарунок Сашкові, який віддавна збирав платівки. Він — музикознавець і піаніст, мав чималу колекцію творів класиків, сучасної естради. Щось підказувало мені, що ця платівка припаде йому до вподоби. Прослуховувати її не став, покладаючись на авторитет “коміса”.

Я тупцював на трамвайній зупинці, названій по імені старовинної площі Ринковою, і зачаровано спостерігав за веселим миготінням передсвяткової реклами. Куцим сподіванням скористатися послугами одного з найдавніших репрезентантів громадського транспорту надходив край.

З вежі ратуші зірвались і попливли морозним повітрям тужливі удари старовинного годинника. Я рефлексивно підвів голову. Прожектор вихопив циферблат, поділений стрілками по вертикалі навпіл. Чекати було марно, і я поплентався додому.

За вікном шаленіла хурделиця. Сашка, з яким ми повинні були узгодити остаточні подробиці новорічного вечора, іде не було. Повечерявши, вирішив розважитися прослуховуванням купленої платівки. Модернізований передостаннім десятиліттям двадцятого віку, винахід братів Пате стереопрогравач “Фенікс” був увімкнутий. Голка звукознімача несміливо торкнулась першої борозенки. Полилася мелодія…

Щось давно забуте ворухнулося в моїй свідомості, може, навіть десь на дні генної пам’яті; калейдоскоп незвичних, раніше незнаних асоціацій, які ґвалтовно дисонували з уже баченим і пережитим.

Ніби за помахом чарівної палички, спалахнули міріади далеких сонць. Зграйки світлових фантомів, схожі на дивовижних космічних істот, закружляли