Право на істину - Олег Костянтинович Романчук

Сьогодні ж він, Архімед, наказав знищити сонячну колісницю. Вона вже не знадобиться захисникам Сіракуз. Натомість її могли захопити римляни, які не вміли виготовити аналогічної машини (секрет сплаву найважливішої деталі — колеса-ротора — знав лише Архімед).

Раптом Архімед згадав про море. Як він забув про нього раніше! Адже сонячну колісницю можна застосувати і на кораблі. Тоді сонячний вітрильник легко долатиме морські простори! І не Еол — бог вітру — штовхатиме його в чужодальні краї, а осяйний Геліос вдихне в нього часточку свого життя. Окрилений новою ідеєю, Архімед заспішив додому, аби зробити конкретні розрахунки.

При вході в будинок, де жив учений, стояв на чатах його вірний слуга-вільновідпущений Неоклід. Колишній раб стримано вклонився, вітаючи господаря.

Помітивши стурбований погляд слуги, Архімед запитав:

— Щось сталося?

— Це ти послав Люція Антонія за сонячною колісницею?

Архімед заперечливо похитав головою.

— Я так і гадав. Твій учень хотів пошити мене в дурні. Коли ж зрозумів, що ошуканство не вдалося, запропонував гроші. І я відлупцював його. Шкода, не зміг затримати — утік, клятий.

— Треба розшукати цього негідника! Чому він хотів заволодіти колісницею?

…Сутінки впали на місто. Відблиски вогню, що палав у печі, витанцьовували на стінах химерний танок, перестрибували з бронзових коробок для книг на шкіряні футляри з папірусами і пергаментами.

У кімнаті, де працював Архімед, було два столи: менший, з нубійського мармуру, стояв посеред кімнати; масивніший, з казімійського дуба, — уздовж стіни, під вікном. На ньому покоївся невеликий дерев’яний ящик.

То була діюча модель сонячної колісниці, якою намагався заволодіти учень Архімеда — Люцій Антоній. На передній грані, під горішнім ребром, тьмянів невеликий прямокутний отвір. З лівої грані виступала бронзова вісь із закріпленим точилом.

Вчений дістав з полиці масляний світильник і ч підійшов до печі, аби запалити його. Потому підніс язичок вогню до отвору в ящику. І сталося диво: вал, а з ним точило почали обертатися, сповнюючи кімнату розміреним гудінням.

Архімед вслухався, як поступово завмирає рух механізму. За мить він уже розібрав дерев’яну обшивку і пожбурив її в піч.

На столі лишилася внутрішня конструкція колісниці — кам’яна опора, через отвір якої проходив бронзовий вал з посадженим колесом-ротором. Нижня частина ротора занурена в керамічну посудину з водою. Окрім цього, на опорі кріпився прямокутної форми “камінь Геркулеса”.

Необізнаному важко повірити, що подібна система здатна рухатися. Коли верхня частина ротора нагрівалася, а нижня охолоджувалася водою, колесо починало обертатись…

Не одразу Архімедові вдалося приборкати сонячні промені. Однак спливло багато літ, поки вдалося знайти точку розташування, визначити вагу “каменя” і залізних кілець, аби останні висіли в повітрі, утримуючись лише взаємним притяганням.

Гієрон, сіракузький цар, перед смертю, уздрівши винахід, звелів Архімедові створити нове диво — розмістити залізну статую Артеміди в повітрі при вході до храму.

Довго розшукував підхожий “камінь Геркулеса”. І нарешті Архімед спробував виготовити потрібної сили “особливий камінь”, сплавляючи його різновиди на кшталт виготовлення кераміки. Один із таких сплавів несподівано набув дивовижних властивостей: при нагріванні поводився, як звичайне залізо-ферум, а при охолодженні притягував до себе залізні речі, мов будь-який “камінь Геркулеса”.

Як і тоді, коли Архімед установив, чи не підмішав золотар срібла в золоту корону царя Гієрона (купаючись у ванні, несподівано збагнув: занурене тіло витіснить стільки води, скільки має власного об’єму), він удруге вигукнув: “Еврика!”

Справді, чому б не виготовити колесо із такого сплаву?

— Люцій Антоній наче крізь землю провалився! — роздуми вченого перервав Неоклід.

— Цього я й боявся, — мовив Архімед. — Колісницю треба знищити. Розбий її і кинь у вогонь.

— Ти жартуєш, Архімеде?! — сахнувся Неоклід.

— Ні. Бо Люцій Антоній пішов на обман, аби заволодіти моделлю.

Архімед того не бачив, як слуга тінню вислизнув з кімнати. Присівши навпочіпки, вчений малював крейдою на підлозі різного діаметра кола, лише йому одному зрозумілі конструкції — проекти майбутніх сонячних вітрильників…

Світало. З моря повіяло холодом. Пронизливий вітер змушував легіонерів кутатися в короткі плащі. Кляті Сіракузи! Нічого, римляни ще покажуть їм свою силу. Вони з нетерпінням чекали наказу виступати.

Найзухваліший і найздібніший римський вояк Клавдій Марцелл також чекав — вивідувачів. І от настав довгожданий день. Клавдій вийшов із намету, щоб хоч трохи відігнати сон. Аби все було гаразд — відіспиться в Сіракузах. Сьогодні Вікторія на боці римських легіонерів, які приборкають місто. Птахи віщують перемогу.

Установити слабкі місця в обороні Сіракуз обложникам допоміг перебіжчик Люцій Антоній, котрий назвався учнем Архімеда. Від нього Марцелл дізнався і про дивовижну сонячну колісницю геніального сіракузця. Хоча принципу її роботи Люцій Антоній не знав. Архімед навіть своїм найближчим учням не відкрив секрет особливого сплаву — основу незвичайної конструкції. На думку зрадника, машина могла будь-кого зробити володарем світу.

Усе зваживши, Клавдій наказав повісити Люція Антонія, щоб звістка про нову зброю обложених не викликала паніки серед легіонерів. Він добре пам’ятав той день, коли сіракузці спалили римський флот. Од сонячного світла, що відбивало багато спеціальних дзеркал, спочатку спалахнули вітрила, потім снасті, просмолені канати… Від Архімеда можна всього сподіватися. Ні, Клавдій не доповідатиме сенатові про новий винахід ученого. Він сам спробує скористатися цією таємничою зброєю. Тому Марцелл і послав найспритніших своїх вивідувачів до табору обложених, наказавши будь-що натрапити на слід сонячної колісниці.

Але жоден розвідник не повернувся — сіракузці їх схопили. Далі зволікати не можна! Що ж, хай начуваються! Вікторія і Юпітер, допоможіть нащадкам Ромула і Рема!

З криками і погрозами військо рушило в наступ. Вивідавши од Люція Антонія слабкі місця і скориставшись тим, що сіракузькі вартові також брали участь у святі Артеміди, римляни швидко захопили місто.

Клавдій Марцелл у супроводі охорони рушив до будинку знаменитого ученого — Архімеда виявили вояки з Аврелієвого легіону. Вони доповіли, що ніяких слідів