коли Діонисія-антипата не було в граді, бо у верхній частині Єгипту затримався, пішов до церкви з великою силою народу і з озброєним, на те найнятим, воїнством, і з ченцями, що прийшли до нього, маючи з собою якихось двох єпископів, за правилами відкинених через своє зловір'я, також і клириків, за провину відлучених. И освятили його скинені єпископи на архиєрейство, і патріярхом Олександрійським нарекли, не боячися правил церковних, ані законів царських, ані жодного суду не чекаючи, — усю-бо надію свою поклавши на народ збунтований і на багатьох ченців зваблених. Святіший патріярх Протерій, бачивши такий бунт і ні від кого допомоги і заступництва не маючи, бо не було в граді антипата, вирішив утікати і, утаївшись від усіх, вночі з града вийшов. Коли ж він спочив десь у місці таємному, явився йому у видінні святий пророк Ісая, кажучи: "Повернися в град, я-бо чекаю, щоб узяти тебе". Те видіння побачивши й мученицьку для себе кончину пізнавши, святіший Протерій повернувся і в хрестильницю церковну увійшов. Бунтівники ж, що дихали убивством, шукали всюди Протерія — довідалися, що він у хрестильниці, спершу замкнули його там, тоді увійшли до нього, зваблені Тимотеєм, немилостиво убили, проколовши його палицями-тростинами, що в руках носили, вони гостре залізо на кінці мали. Убили ж і тих, що були при ньому, шістьох чоловіків, і пролили кров неповинну в той час, коли Пасха наша — Христос — за нас убитий був: був-бо день Великої суботи, коли те люте убивство відбулося. Не досить було того убивцям, але, не наситившися невинною кров'ю, більше поширили свою лють, бо мертве святого Протерія тіло, за ноги причепивши, тягнули з людьми насеред града, б'ючи всім, що було, і на частини тіло шматуючи. А що ще жорстокіше — деякі з великої люті зубами, наче пси і звірі, плоть його шматували, тоді розпалили вогонь великий, спалили на попіл і порох в повітрі розкидали. Ще ж, за велінням беззаконного патріярха Тимотея, і престол патріярший, на якому святий Протерій сидів, спалили, наче осквернений Протерієм. Самі були скверні і нечестиві, святого ж угодника Божого скверним робили. Після такого лютого убиття Протерія святого псевдопатріярх Тимотей Єлюр послав воїнів своїх у всі гради єгипетські, аби вигнати православних архиєреїв, а на їхнє місце инших, яких сам поставив, посадити. Тоді озлоблені єпископи і клирики, і всі, що були правовірні, писали слізні прохання до благочестивого царя Лева, який після Маркіяна настав. І до святішого Анатолія, патріярха Царгородського, сповіщаючи все, що було, і просячи врятувати Церкву олександрійську від такого катування. Цар же і патріярх жаліли вельми через убиття безпричинне і нелюдське великого архиєрея Божого Протерія. І зразу, пославши сановників своїх із силою воїнською, цар покарав тих, що були з народу, бунтівників: одних відтинанням рук, инших відрізанням язика, одних путами і в'язницями, инших же ранами і вигнанням. А Тимотея Єлюра, псевдо-патріярха, з його єпископами і клириками духовному суду представив. Православні-бо архиєреї судили його: Тимотей прийняв відплату за ділами своїми — не лише від архиєрейства, але і від християнства його відлучено, у вигнання у Гангрійський град, де ж і учитель його Діоскор помер, відіслано було. А замість нього иншого Тимотея, якого прозивали Салофакіол, мужа правовірного і премудрого, і за добрі звичаї свої всім любого, на патріяршество олександрійське було возведено. І прийняла спокій і тишу Церква Христова в Олександрії, православно славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять святого мученика Нестора, єпископа Магидійського, який був за царювання Деція іринархом-князем взятий, ігемон ж Публій у Пергії Памфилійській після мук на хресті його розіп'яв.
І святих преподобних жінок Марини і Кири, які у Вереї, граді Сирійському, в одній печері замкнулися і залізо важке на себе наклали, сорок два роки перепровадили в пості великому.
Місяця лютого в 29-й день
Пам'ять преподобного отця нашого Касіяна Римлянина
Він був із Риму, батьків славних і світлих спн. Від початку життя свого велику мав ревність до любомудрости і Божественних книг. Належною бо своєю старанністю і природною розуму гостротою пройшов спершу еллінське всіляке вчення про філософію й астрономію. Тоді Божественного Писання таїнства, уважно досліджуючи, пізнав накінець і був премудрий дуже, багатьох у розумі перевищуючи. До того ж і життя своє прикрашав дівством, чистотою, добрими звичаями і всілякими добрими ділами. Покинувши ж батьківщину свою, прийшов у Царгород до святого Йоана Золотоустого і, від нього більшої любомудрости і чеснот повчившися, пішов у скит, і в одному з тамтешніх монастирів одягнувся в чернечий образ, віддав себе в послушництво, і в монастирських трудах звикав до суворого в чернечих подвигах і пощеннях життя. Від великого послушництва до крайньої думки прийшов, віддалився в пустельне місце на безмовність і перебував у відлюдництві часу немало, навчаючись у передрозумінні спокус і виснажуючи себе всілякими трудами. Тоді від святих, отців велику собі користь зібрати захотів, вийшов з пустельної безмовности і пройшов усі монастирі, що в Єгипті, і Тиваїді, і горі Нитрійській, в Азії ж, і Понті, і Кападокії. І зібравши звідти багатьох великих отців святих житія й образи постницького перебування і навчання чернечого досконалого, створив монастирі два у Масилії — чоловічий і жіночий. І написав повчальних слів книги, сповнені всілякої пильности, і премудрости, і користи, що кожен, хто читає з розумінням і старанністю, велику користь душі своїй знайде і пізнає, яким був життям і розумом книг тих автор. Ще ж і проти Несторія писав Касіян преподобний, про втілення Божого Слова від Пречистої Діви Богородиці, яку православно прославляючи, угодив Тому, Хто народився від неї досконало. Так дивний цей муж, проживши літ досить і велику ченцям користь у писаннях своїх залишивши, до вічної перейшов обителі.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Йоана, нареченого Варсонофієм
Йоан преподобний родом був палестинцем. Охрестився він у вісімнадцять років і прийняв на себе чернечий образ, і постницького навчився життя. Тоді за великі свої чесноти поставлений був архиєпископом у Дамаску, пробув трохи часу в архиєрейському чині і, роздивившися, що загубив монашого життя користь, покинув єпископію, і, утаївшися від усіх, пішов звідти і прийшов в Олександрію, перейменувавши себе Варсонофієм, щоб ніхто не довідався і не впізнав його. З Олександрії ж — у Нитрійську гору пішов, як один із сиріт убогих, і поклонився ігуменові, просячи, щоб прийняв його на служіння старцям.
