Житія Святих - Лютий - Данило Туптало
Місяця лютого в 27-й день
Пам'ять преподобного отця нашого Прокопія Декаполита, ісповідника
Декаполитський край від десяти градів так називається, що біля моря Галилейського, про нього ж у благовістуванні святого Марка згадано: "Прийшов [Ісус] над море Галилейське, між межами Декаполійськими". З того краю родом був преподобний Прокопій-ісповідник, який монаше життя спершу пройшов, і всіляке пощення ретельно випробував, і досконалою прикрасився чистотою, відомий був серед отців преподобних. Аж ось почалася єресь іконоборна, її ж винахідником першим був АевІсаврянин, беззаконний цар грецький, ікони святі ідолами, а тих, що шанують їх і поклоняються їм, — ідолопоклонниками брехливо називаючи. І багато із правовірних неправедно і немилостиво убивав, усіх же, що були перед тим, православних царів й архиєреїв, і христойменних людей, що перед іконами поклоніння берегли, передавав прокляттю той, хто сам усіма проклятий. Тоді великий цей і непохитний благочестя стовп і правовір'я твердий захисник став мужньо проти єретичних полків, які втілення слова нечестиво ображали і Христову за людськістю подобу, на іконі зображену, безчесно відкидали. І сповнював їх сорому, викриваючи безумне їхнє мудрування, і непереможними богонатхненними словами перемагав, наче павутину, хитрословесні їхні переплетення шматуючи. Через те зрушив на гнів звіра йменням і звичаями — царя, який, як лев, що з пустелі вийшов, рикаючи, шукав, кого проковтнути. За наказом-бо його взятий, битий був преподобний жорстоко. Тоді знаряддям залізним стругали його люто по цілому тілу і в темницю темну і смердючу вкинули — а він всіляке, що в путах буває, злостраждання великодушно перетерпів, маючи у всіх стражданнях своїх друга і співстраждальця преподобного Василія, його ж і в постництві своєму раніше мав спільником і люб'язним співмешканцем. З ним після прийняття багатьох за святі ікони ран пута в'язничні терпів довгий час, аж до пагубної кончини катової. Коли ж той злочестивий цар тимчасового, а разом і вічного життя позбувся, померши тілом і душею, тоді святого Прокопія зі співстраждальцем святим Василієм і з иншими святими і преподобними отцями відпущено було з пут і в'язниці на свободу — і прожив подальший час життя у звичних собі постницьких трудах, багатьох на чесноти наставляючи і до спасення приводячи. Тоді в старості глибокій до Христа Господа відійшов — бачити Його вже не на образі, але у власному Його Лику і прийняти подвійну за труди свої винагороду — як постник і як Христовий страждалець, що за ікону Його святу подвизався до крови.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Талалея
Був Талалей святий із Киликійського краю родом. Зневаживши ж суєту світу цього, прийшов спершу в обитель преподобного Сави Освяченого і полюбив постницьке в інокуванні перебування, прийняв на себе ангельський образ і за добродійне життя своє пресвітерського сану сподобився. Тоді, через декілька років, прийшов у град Сирійський, що Гавала називався і під митрополією Лаодикійською був. Від того града за двадцять стадій була одна могила велика, і бісівське на ній капище старе, й еллінська давня гробниця, і багато бісів там перебувало. Страшним же було те місце для всіх, хто через нього переходив: біси-бо не лише примарами і привидами страшили, але людинозгубно нападали та ранили багатьох, людей же і худобу. Про те чувши, преподобний Талалей пішов і там оселився, малу звівши хатинку, і жив для Бога, постницькимиподвизаючися трудами й умертвлюючи себе злостражданнями, ненастанно вдень і вночі молячися. Біси ж не терпіли такого сусіда біля себе мати, зібрали свої нечисті полчища і страшилища і з люттю великою кинулися на нього нападати, безчинними голосами жахаючи й убивчо погрожуючи, і всіма своїми хитропідступними силами намагаючися відігнати святого з того місця, яке наче за своє власне здавна мали. А преподобний Талалей міцно в Бозі утверджувався, молитвою і знаменням хресним загороджуючися, стояв, як воїн хоробрий і непереможний у день боротьби, і насміхався з немічної їхньої сили. Таку з бісами боротьбу цілими днями, а найбільше ночами мужньо подвижник довгий час мав, врешті переміг їх, допомогою Вишнього, і втекли вони із соромом, не мігши здолати нездоланного воїна Христового. Прогнавши ж бісів, угодник Божий влаштував собі найтіснішу келію не в міру зросту свого: два лікті у висоту, а в ширину лікоть один — у ній же не лише стояти, але навіть сидіти просто не міг, великий-бо був тілом, — завжди голову до колін схилену мав, сидячи. У такій тісноті перебував він десять літ. Прийшов відвідати його єпископ КиринейськийТеодорит і застав його, коли збирав він собі зі святого Євангелія користь. І коли спитав єпископ, чому таке вибрав життя, відповів святий: "Маю багато гріхів і вірю, що багато мук вічних чекають на мене. Тому знайшов для себе таку добровільну в'язницю, щоб, караючи тіло малими цими муками, від великих, сподіваних, врятуватися". І прийняв єпископ від нього велику користь. Дарував же Бог преподобному Талалею і чудотворення дар, щоб зцілювати всілякі хвороби і недуги не лише в людей, але і в худоби. Через те багато хто до нього, як до джерела цілющого, приходив і черпав здоров'я тілесне, разом же і душевне, бо елліни, які в навколишніх селах були, наверталися до Христа Бога. І всі, які в межах Гавальськогограда були, ідолопоклонники, між християнами живучи, їх же тоді було багато, просвітилися досконалою святою вірою через чуда, що їх святий Талалей творив, до пізнання істини приведені. І з допомогою тих новонавернених людей зруйнував преподобний
