стіни Єрихонські, руйнували, зруйноване благочестя виправляли й будували. Про те довідавшися, цар послав одного немилостивого воїна на ім'я Анастасій, щоб лютими обклав їх ранами. І, прийшовши, посланий спершу преподобного Теодора, тоді й учня його, блаженного цього Миколая, немилостиво бив, що розпадалася плоть їхня від накладених їм ран. Тоді знову у в'язниці їх замкнув і вхід загородив. Звелівши ж голодом і спрагою морити їх, відійшов. Хто розповісти може про скорботу, і скруту, і голод блаженних тих в'язнів, і всі їхні біди, які три роки у скруті в'язничній перетерпіли, а найбільше після прийняття ран, коли не лише від болю, але і від голоду та спраги знемагали, бо часом через три дні, часом же через чотири, а часом і через цілий тиждень вартові заледве трохи хліба їм вкидали через віконце, і то з докорами і дошкуляннями, також і води дуже мало подавали. Ще ж рани на тілах їхніх добре не погоїлися, прийшов знову инший посланець від царя мучити їх, хтось-бо зі зловірних доніс цареві послання їхнє, яке Миколай блаженний від імени Теодора до православних писав. Було ж написане царевого злочестя і блуду викриття, й іконоборної єресі душешкідливу згубу, і до вірних красне й корисне повчання про благочестя. Те писання злочестивий цар Лев прочитав, сповнився великої люті і, по-звірячому, наче лев, заричавши, послав зразу одного лютого ката показати їм писання те, чи їхнє воно є, і бити їх до останнього подиху. Дійшовши ж до місця ув'язнення преподобних, той кат вивів їх із в'язниці і, показавши писання, спитав, чи їхнє воно. Вони ж не утаїли діла свого: преподобний-бо Теодор велів, а Миколай блаженний писав. Тоді розгнівався посланець, спершу Миколая, оголивши, на землі простягнув і бив його без милости довго, тоді, покинувши його напівмертвим, до Теодора вернувся і його також бив, усе тіло його зранив, ледь не роздробив і самих костей. І залишивши його ледь живого, знову повернувся до Миколая й намагався ласками схилити його до царевого однодумства. Але той непохитний був у благочесті, відкидав слова його. Розгнівався ж більше кат, знову звелів жорстокіше блаженного Миколая бити — і битий преподобний був по хребті, по животі довго. Після лютих же тих ран залишив його кат нагим через ніч перебувати на холоді, був-бо тоді місяць лютий і зима налягла. Він, хоч від багатьох ран тіло боліло і від холоду промерзав, терпів, дякуючи Богові. Після цього кат знову вкинув обох до в'язниці і, вхід загородивши, до царя повернувся. Преподобні ж отці після прийняття ран багатьох мали тіла свої зранені до кісток, і висіла з ран шкіра їхня по тілу, як полотнище. Бачивши таке їхнє страждання, вартові розчулювалися і, переходячи на милість, воду теплу й олію їм подавали. І так преподобні страждальці губкою, у воду намоченою, один одному рани омивали й олією мастили, потрохи лікувалися, обвислу шкіру, що зростися з тілом не могла, малим ножем обрізали. Коли вони так дев'ятдесят днів страждали і ще рани зовсім не погоїлися, знову цар злочестивий звелів їх перевести звідти у смирнські межі і там, наклавши їм багато ран і ноги забивши в кайдани, звелів вкинути до темниці. І перебували там преподобні двадцять місяців в бідах і нужді великій. Почув Бог рабів Своїх, що день і ніч до Нього взивали, і згадав закутих — благозволив, аби злочестивий той цар загинув, і вбитий був Лев своїми ж воїнами в церкві. Після нього Михаїл, названий Балбос, прийняв скіпетр грецького царства. Він, хоч сам зловірний був, проте правовірних не гонив, але залишив кожному вірити так, як же хто хоче. Звелів випускати з ув'язнення і темниць усіх, що через благочестя були утримувані, і кожному повернутися на своє місце не боронив. Тоді й Миколай блаженний з Теодором Великим, із запертя випущені, прийшли в Халкедон і до Никифора-патріярха, який у вигнанні був, дійшли. Преблаженний же Никифор приходом їхнім утішився вельми й, бачивши на тілі їхньому страдницькі рани, шанував їх, як святих мучеників. Проживши там якийсь час, прийшли з патріярхом до Царгороду умовляти царя, щоб православну прийняв віру. Але той через превелику грубість свою не послухав учення їхнього, не захотів святим іконам поклонитися, лише нікому поклонятися іконам не боронив.
Проте в самому царствуючому граді ікон ставити не дозволив, лише в передмісті, і в навколишніх градах, і краях, де ж хто хоче, хай їх має, — так звелів. Через те святі отці Теодор і Миколай, попрощавшися з патріярхом, вийшли з царського града, щоб могти вільніше дотримуватися свого правовір'я з поклонінням іконам. Оселилися вони на острові Акритів Хероніс, і, коли там якийсь рік при церкві святого мученика Трифона прожили, великий Теодор переставився до Бога. Миколай же блаженний, залишившися після батька свого духовного, не відійшов з гробу його, але, при ньому перебуваючи, у численних подвигах чернечих життя своє провадив. Коли Михаїл же цар з життя цього відійшов і прийняв царство син його Теофіл, піднялося знову гоніння на вірних за ікони святі, і мучені були від іконоборців ті, що благочесно Христовій іконі поклонялися. У той час і два брати по плоті і по духу преподобні отці Теодор і Теофан вельми постраждали й тавровані були. Тоді й блаженний Миколай, залишивши при гробі отця своє перебування, поневірявся з місця на місце переходячи, поки не помер цар Теофіл Іконоборець. Після його ж смерти прийняла царство жінка його — благочестива цариця Теодора із сином Михаїлом. І була знову в тиші Христова Церква, і благочестя засіяло, коли патріяршив у Царгороді Методій святий. У той час і блаженний Миколай в обитель Студійську прийшов, і поставлений був ігуменом після переставлення преподобного Навкратія Ісповідника, в час патріяршества святого Ігнатія, який після святого Методія служив. Тримавши ігуменство років три, вручив його блаженному Софронієві, мужу доброчинному, а сам, на безмовному місці оселившися, перебував у мовчанні. Але й Софроній після чотирьох літ начальства свого перейшов до Господа, і йшли брати до преподобного Миколая, і проханням великим переконали його знову ігуменство прийняти. Коли був же він на ігуменстві декілька років, змужнів Михаїл-цар і розбестився вельми, вигнав матір свою — блаженну Теодору — з палат царських і в одному з монастирів жіночих постригтися її примусив, за радою брата її, свого ж дядька на ім'я Барда, його ж спільником царювання свого зробив. І була бентега поміж людьми, і спокуса з причини тої, що цар повстав на матір, а Барда,
