Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

що всім видно було, як євангельськи його життя минало. І був живим й і одушевленим стовпом чернечих уставів і божественного видіння і наче найперший якийсь образ найтеплішого наслідування й учення духовного. Багато він написав, різної користи сповненого; найкращих же епістолій його до різних осіб, божественної благодаті і людської премудрости сповнених, знайшлося близько десяти тисяч. У них же ціле Божественне Писання ясніше викладає і всіх людей виправляє звичаї (Доти Никифор.) Із таких свідчень видно, яким був угодник Божий цей преподобний Ісидор. Хоч і не знайшлося житія його, детально написаного, проте досить, щоб із коротких історичних слів велику його пізнати святість і премудрість, бо для всіх був образом життя добродійного і вселенну сповнив писаннями своїми богомудрими. Був же великим захисником святого Йоана Золотоустого, неправедно з престолу вигнаного, і писав багато до Теофіла, Олександрійського архиєпископа, і до Аркадія-царя, умовляючи їх, щоб зупинилися у злому починанні, і, хоча й нічого не досягнув, проте злість їхню і неправду викрив. А після переставлення Золотоустого умовляв писаннями своїми святого Кирила Олександрійського, що після Теофіла настав, щоб ім'я Йоанове в Диптихи церковні вписав — як святого найкращого ісповідника, що за істину багато злого від злих людей витерпів. Писав і до Теодосія-царя, наказуючи йому піклуватися про церковний мир, і спонукав його зібрати третій уже в Ефесі Вселенський Собор на злочестивих єретиків. Був-бо великий благочестя поборник, єретикам же противник сильний, готовий страждати й померти за праведну віру, як же видно зі слів його. Писав-бо до одного Терасія, аріянина, говорячи: «Спитаю тебе, чому ображаєш нас, гострим і тяжким суддею себе нам являючи? Якщо б тебе цар на мурах градських поставив, доручивши тобі стерегти й захищати град, і ти бачив би стіну, яку прокопують і руйнують, щоб ворогам у град зайти було легко, чи не став би ти на спротив, усім знаряддям і зброєю перешкоджаючи руйнувати стіну й не даючи ворогам зайти? Це ж би чинив, щоб і град, і себе від ворогів захистити і свою цареві виявити вірність та покору серця. Нам же, кого Бог Церкві Своїй святій учителями поставив, чи не годиться твердо стати проти Арія, який не лише боротьбу на благочестиве Христове стадо підняв, а й багатьох згубив? Я з тої причини на всіляку біду не зважаю і нічого кращого не бажаю понад те, щоб усі біди за правовір'я витерпіти». Із цих слів святого видно ревність його за благочестям, але й инші його чесноти кожен із самого того написаного пізнає. Дівство, якого ж сам був пильним оберігачем, понад инші чесноти багато похваляє, називаючи його царицею, яку кожен чин шанувати має. Проте не принижує і подружжя чесного, говорить-бо в епістолії своїй до Антонія-схоластика: "Сонцю уподібнити годиться тих, хто дівство береже, місяцю — тих, що вдовують непорочно, зіркам же — тих, хто в подружжі чесно живе, це ж за святим апостолом Павлом, який каже: "Інша слава сонцю, інша слава місяцю, інша слава зорям". Переконує ж преподобний і любомудрів, які зовнішньої премудрости дотримуються, щоб краще добродійного життя, аніж красномовства навчалися, говорить-бо в посланні до одного монаха Патрима: "Таким добрим розумом, як же про тебе чую, і природи обдаруванням прикрашений, що ретельно віддаєшся риторському навчанню, щоб предобре говорити, але життя духовного шляхом, добрих діл творенням краще, ніж красномовства щасливо йти. Через те, якщо безсмертні винагороди отримати хочеш, про красномовство мало дбай, творити добрі діла ревно потурбуйся". Подібно й до Аполонія-єпископа пише: "Тому що тих, що так є створені, щоб мати вільну волю не погоджуватися і противитися, до благочестя примусом притягати не личить і не випадає, через те піклуйся доброю радою, і своїм добрим життям, і добрими звичаями, щоб тих, які в пітьмі, просвітити". Ще ж навчає цей святий, що добродійній людині не годиться пишатися добрими своїми ділами, але смиренно про себе думати. "Той, хто чинить, — каже, — доброчинство, світлий вінець має. А якщо багато доброчинств здійснив, проте вважає себе і таким, що мало доброго зробив, той за саму ту смиренну про себе думку найсвітліший вінець буде мати: не меншої-бо заслуговує похвали від самих учинених доброчинств те, щоб, доброчинно щось роблячи, малим це для себе вважати. Але хай правильніше скажу: якщо є в кого смиренний помисел, того світліші бувають чесноти. Якщо ж смиренного помислу нема, то й світлі доброчинства темніють і великі применшуються. Через те, якщо хтось хоче чесноти свої великі показати, хай не вважає їх великими, і тоді великими стануть". Цього инших навчаючи, преподобний Ісидор сам спершу творцем був того, чого навчав, наслідуючи Господа, Який почав спершу творити, тоді учити. І через добрі діла свої не пишався в собі, але смиренномудрствував. Зі смиренною мудрістю ж цноту поєднав, як упряж волів працьовитих, що добре ярмо Христове тягнуть. Цноту ж його видно з його епістоли до єпископа єленопольського Паладія, у ній же досить повчає пильно берегтися бесід з жінками: "Якщо-бо [говорить писання] якісь бесіди злі нищать звичаї добрі, то бесіда з жінками, якщо й добра буде, проте має силу розтлити внутрішню людину потайки помислами нечистими, і хоч тіло чистим залишиться, душа буде осквернена". Через те преподобний Ісидор тому єпископові, який часто корисне жінкам говорив, хвалячися, що в собі бажання не відчуває, радив, говорячи: "Бесід із жінками, наскільки можеш, уникай, добрий муже, бо, маючи на собі чин священичий, святішим і чистішим належить бути понад тих, що в гори і пустелі відійшли: ці-бо [священики] про себе і про людей — вони ж [ті, що відійшли в пустелі] про себе лише піклуються; життям тих, що на такій священичого достоїнства висоті поставлені, усі цікавляться і спостерігають за ними — а ті, що сидять у печерах, або свої рани зцілюють, або струпи обв'язують чи вінці собі самим сплітають. Якщо-бо з якоїсь потреби до жінок підеш, то очі долі спущені май і тих, до кого прийшов, повчай дивитися цнотливо. І коли малі якісь слова, які їхню душу утвердити й просвітити можуть, до них промовиш, зразу відбіжи, щоб ніяк довга бесіда сил твоїх не розм'якшила й не розслабила. Якщо хочеш, щоб жінки тебе шанували, [а це найбільше духовному мужеві не годиться], то не підтримуй дружности зовсім, і тоді серед них шанований будеш. Природа-бо жіноча до того, хто голубить її, гордою і нетерплячою буває, а на тих, хто зневажає її і з більшою свободою владу свою показує, здалеку споглядає із захопленням. Але