Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

твій, воєводо? Я тобі бажаю, щоб був ти, як бог твій, а ти подібним на нього бути не хочеш і сам своїх богів соромишся, тоді разом зі мною почни відкидати їх". Сказав воєвода: "Багато мук заслужила ти, на них же віддам тебе, якщо не вчиниш те, що велю тобі". Відповідала дівчина: "Не боюся нічого: якщо-бо віддаси мене на поїдання звірам, вони, побачивши мене й Ім'я Христове почувши, упокоряться; якщо у вогонь вкинеш мене, ангели з неба росу принесуть мені для прохолоди; якщо рани і муки накладеш мені, маю помічника — Духа істинного, який вибавить мене з рук твоїх". Звелів воєвода відвести її в похмуру і смердючу темницю, і йшла свята, як на бенкет і веселощі, довірившися Господові своєму. Зранку ж Квинтіян-воєвода святу Агафію поставив перед судом своїм і питав її: "Чи добре вирішила щодо свого здоров'я?" Відповідала Агафія свята: "Здоров'я моє — Христос". Сказав воєвода: "Відречися Христа, щоб не загинути в юності своїй". Відповідала свята: "Відречися ти підступних своїх богів, які є камінням і деревом, і приступи до істинного Бога, Який створив тебе, щоб не впасти в муки безконечні". Тоді розгнівався кат, звелів повісити її нагою на дереві й бити. Коли ж били святу, говорив кат: "Виправи думку свою про поклоніння богам, щоб живою бути". Вона ж говорила: "Муки ті готують мені скарб веселощів, і радію в них, як же радіє кожен через віднайдення великих скарбів. Корисні для мене тимчасові ці муки: як же неможливо пшеницю сховати в житницю, не очистивши від полови, так не зможе душа моя увійти в Рай, якщо спершу тіло моє муками не буде зруйноване". Намовляв же воєвода слуг, щоб дужче мучили її, тоді звелів кліщами залізними шарпати їй груди і відрізати їх. Коли це сталося, сказала мучениця до воєводи: "Безбожний і нелюдський кате, чи не соромишся жінці груди відрізати, які ти сам у матері своєї смоктав? Проте инші маю груди в душі моїй, їх же ти торкнутися не можеш: посвячена Богові з юности своєї". Після цього вкинено було святу до темниці. Коли північ настала, явився їй Святий апостол Петро, подобою старий і чесний, несучи в руках ліків багато. Йшов перед ним один юнак вродливий зі світлою свічею, і розуміла свята, що якийсь лікар прийшов. Сказав до неї явлений апостол: "Нечестивий кат такими тебе зранив ранами й не досягнув нічого — радше ж ти мужністю своєю перемогла його, тому й груди твої звелів окаянний не лише мучити, але і відрізати, через те душа його мучитися буде навіки. Я ж стояв, дивлячися на тебе в ту годину, коли муки терпіла ти, і зрозумів, що можна зцілити груди твої, через те і прийшов сюди". Свята ж мучениця Агафія відповідала: "Я ж для тіла свого ніколи не використовувала лікування жодного і нині думаю, що не годиться руйнувати звичай добрий, з юности збережений". Старець же мовив їй: "І я християнин, і, сподіваючись зцілити тебе, прийшов до тебе, не соромся-бо мене". Свята ж відповідала, говорячи: "Ти муж, а я дівчина, як-бо зможу без сорому оголити перед тобою тіло своє? Волію краще так терпіти біль ран моїх, аніж перед очима чоловіка оголитися. Дякую тобі, чесний отче, що задля мене сюди прийшов, хотівши зцілити рани мої, знай же, що лікування, яке люди влаштовують, не наблизиться до тіла мого ніколи". Казав їй старець: "Чому не хочеш, щоб я вилікував тебе?" Відповідала свята: "Маю Господа мого Ісуса Христа, Який все помахом зцілює і словом піднімає тих, що впали додолу. Він, якщо захоче, може мене зцілити, недостойну рабу Свою". Через таку велику віру мучениці святої утішився апостол, трохи усміхнувся і мовив: "Він послав мене до тебе, донько, я-бо Його апостол, бачиш-бо, що вже тебе зцілив". Те мовивши, невидимий став. Тоді свята мучениця Агафія, пізнавши, хто і був той, що явився їй, почала дякувати Богові, кажучи: "Дякую тобі, Господи мій, Ісусе Христе, що згадав про мене і послав апостола Свого зцілити мене". Поглянула ж на тіло своє і бачила груди свої цілими і всі рани зціленими. Цілу ж ніч світло невимовне, наповнивши темницю, світило, через те, настрашившися, сторожа утекла й покинула темницю незамкненою. Були ж там инші в'язні, які, бачивши те, говорили святій: "Ось відчинені двері, і ніхто їх не стереже, виходь і втікай". Відповідала їм Агафія свята: "Не буде мені, щоб позбутися вінця страдницького і ввести сторожу в біду. Маючи ж Помічника — Господа мого Ісуса Христа, Сина Божого Живого, Який зцілив мене, — залишуся до кінця в Його ісповіданні". Коли ж минуло чотири дні, на п'ятий сів знову кат на судилищі і, поставивши перед собою Агафію святу, сказав до неї: "Доки противитися будеш царському наказові? Принеси жертву богам, бо инакше найлютішими буду карати тебе муками". Відповідала свята: "Усі слова твої суєтні, і наказ царя твого неправедний, який і саме повітря оскверняє. Скажи мені, о окаянний і безумче, хто шукає допомоги в дерева і каменя бездушного? Я приношу жертву хвали Тому, Хто зцілив груди мої і вилікував усе тіло моє". Звелів же кат відкрити їй груди і бачив їх цілими і здоровими, як же були й раніше, і спитав: "Хто тебе зцілив?" Відповіла мучениця: "Ісус Христос, Син Бога Живого". Говорив Квинтіян: "Знову Христа називаєш, про Якого ж я навіть слухати не хочу?" І звелів гостре й у вогні розжарене череп'я на землі розстелити, і вугілля гаряче висипати, і на тому нагу святу простягнути, пекти й мучити". Коли це діялося, раптом стався землетрус не лише на місці тому, але і у всьому граді, і розсілася земля, поглинула друга Квинтіянового Вултса і приятеля його Теофіла — за їх же радою Квинтіян чинив таке катування. Усі ж городяни, злякавшися землетрусу, кинулися в претор до Квинтіяна, кричачи на нього, щоб не мучив невинної дівчини, бо через неї був землетрус той. Квинтіян же настрашився землетрусу і бунту людського, звелів відвести святу до темниці. Коли ж туди мучениця увійшла, підняла руки свої вгору й мовила: "Дякую Тобі, Господи, що сподобив мене постраждати за Ім'я Твоє святе і, віднявши в мене бажання тимчасового життя, подав мені терпіння. Ти-бо, Господи, почуй мене в годину цю, благоволи мені покинути світ цей і перейти до багатої і великої Твоєї милости". Так помолившися, передала дух свій в руки Божі. Про те довідавшися, городяни швидко прийшли і, взявши