Ілюзія Бога - Річард Докінз

Ледь розминувшись зі смертю під час мюнхенського замаху в листопаді 1939 року, Гітлер пояснив свій порятунок Провидінням, яке змусило його змінити початковий графік дня: «Тепер я повністю щасливий. Те, що я покинув “Бюрґербройкелер” раніше, ніж планувалося, сталося з волі Провидіння, яке вберегло мене, щоб я міг виконати свою місію»113. Після невдачі замаху архієпископ Мюнхена кардинал Міхаель Фаульгабер наказав відспівати в своєму храмі хвалебний гімн «Te Deum», «щоб від імені всієї архідієцезії подякувати божественному Провидінню за щасливий порятунок Фюрера». Заручившись підтримкою Ґебельса, деякі поплічники Гітлера намагалися створити нову релігію на основі нацизму. Наведений нижче уривок належить голові федерації профспілок. Він перекликається з християнськими молитвами, зокрема в ньому впізнаються ритми Молитви Господньої («Отче наш») та Символу віри:

Адольф Гітлер! З тобою ми єдині тілом і душею! І знову складаємо обітницю свою: нехай не буде нам на землі іншої віри, крім віри в Адольфа Гітлера. Віруємо, що націонал-соціалізм — єдина рятівна віра нашого народу. Віруємо в Господа Бога на небесах, який нас сотворив, вказав нам шлях і веде ним; який благословляє нас своїми знаками. І віруємо, що Господь Бог послав нам Адольфа Гітлера, щоб Німеччина могла започаткувати нову вічність114.

Таким чином, Сталін був атеїстом, але Гітлер, швидше за все, ні; проте навіть якби останній виявився атеїстом, підсумок усієї цієї дискусії про Сталіна-Гітлера дуже простий. Окремі атеїсти можуть чинити зло, але роблять вони так не в ім’я атеїзму. Сталін і Гітлер накоїли багато немислимих злочинів, але здійснювали їх в ім’я догматичного, доктринерського марксизму та божевільної, ненаукової євгеніки, приправленої ваґнерівськими нотками відповідно. Тоді як релігійні війни справді ведуться в ім’я релігії і кількість їх злічити надзвичайно важко за всю історію. Не можу пригадати жодної війни, яку б вели в ім’я атеїзму. А для чого? Війни розпочинають з корисливих економічних мотивів, заради політичних амбіцій, під впливом етнічних або расових упереджень, із почуття глибової образи або жаги помсти чи з патріотичної віри в призначення свого народу. Ще ймовірніша причина війни — непохитна віра в свою релігію як єдину істину на землі, скріп­лена цитатами зі священної книги, які прямим текстом прирікають на смерть усіх єретиків та прибічників конкурентних релігій, а воїнам Божим обіцяють пряму дорогу в мученицький рай. Сем Гарріс у «Кінці віри» знову влучив у саме яблучко:

Небезпека релігії в тому, що вона дозволяє зазвичай нормальним людям пожинати плоди божевілля і вважати їх священними. Позаяк кожне покоління дітей привчають до думки, що релігійні твердження не потребують підтвердження фактами так, як вимагається від будь-яких інших тверджень, цивілізація досі потопає в морі нісенітниць. Ми й досі вбиваємо одне одного через твори стародавньої літератури. Хто б міг подумати, що ми можемо скотитися до такого трагічного абсурду?

З іншого боку, а чи спало б комусь на думку йти на війну заради відсутності віри?

50

На жаль, не відомо, чи ця інформація (яка походить зі сторінки: http://datelinehollywood.com/archives/2005/09/05/robertson-blames-hurricane-on-choice-of-ellen-deneres-to-host-emmys/), відповідає дійсності. У будь-якому разі, вона викликає довіру, оскільки така заява цілком типова для євангелічних проповідників, зокрема Робертсона, коли вони коментують природні лиха на кшталт Катріни. Див., наприклад: www.emediawire.com/releases/2005/9/emw281940.htm/. Веб-сайт, на якому заперечується заява Робертсона про причини урагану Катріна (www.snopes.com/katrina/satire/robertson.asp), наводить інший приклад слів Робертсона, присвячених давнішому гей-параду в місті Орландо (штат Флорида): «Хочу попередити жителів Орландо: на вас грядуть спустошливі урагани. І я б на вашому місці не розмахував цими прапорцями перед лицем Бога».

51

У перекладі Біблії Івана Огієнка, за яким наводяться цитати в українському виданні «Ілюзії Бога», використано евфемізм «візьміть їх», який може звучати невинно в контексті цієї історії. Але що перекладач пом’якшив значення оригінальних слів, видно навіть з альтернативних перекладів Біблії Пантелеймона Куліша («насилуйте їх») та Івана Хоменка («знущайтеся над ними»). — Прим. перекл.

52

Цю ідею, наділену великим комічним потенціалом, підказав мені Джонатан Міллер, котрий, на мій подив, не використав її в жодній із гумористичних замальовок із циклу «Beyond the Fringe». Також дякую йому за вказівку на наукову книгу, на якій базується ця ідея: Halbertal and Margalit (1992).

53

Я усвідомлюю, що слово «scrump» (красти яблука з саду) американські читачі не зрозуміють. Але мені самому дуже подобається зустрічати незнайомі американські слова та вишукувати їх значення, щоб розширювати свій словниковий запас. Із цих міркувань я в тексті вжив кілька інших діалектизмів. «Scrump» — це влучне слівце з незвичайним значенням. Воно означає не просто красти, а красти яблука, причому тільки яблука. Слід визнати, що в Книзі Буття не називається, який конкретно плід скуштували Адам і Єва, але прийнято вважати, що це були яблука.

54

Не переймайтеся, якщо не знаєте значення фрази «святі великого горя». У житті багато значно важливіших речей.

55

«З нами Бог» (нім.).

8. Чим не догодила релігія? Для чого на неї нападати?

Релігії вдалося переконати людей, що десь на небі живе невидимий чоловік, котрий щодня, щохвилини стежить за всіма нашими вчинками. Цей невидимий чоловік склав перелік із десяти пунктів, які він не хоче, щоб ви робили. Якщо ж ви все-таки наважуєтеся їх вчинити, для такого випадку він приготував особливе місце, повне вогню та диму, в якому все горить, мучиться і страждає, туди він вас і запроторить навіки — жити, мучитися, горіти, задихатися, ридати й волати аж до кінця світу.

Джордж Карлін

За своєю вдачею я не любитель конфронтацій. І не вважаю, що формат протистояння добре підходить для пошуку істини. Тому зазвичай відхиляю запрошення взяти участь у відкритих дебатах. Але одного разу мені запропонували подискутувати в Единбурзі з тодішнім архієпископом Йоркським. Мені було приємно отримати таке запрошення, тож на нього я відповів згодою. Через деякий час після дискусії релігійний фізик Рассел Стенард розмістив у своїй книзі «Чи позбудемося ми Бога?» листа, якого раніше написав у редакцію газети «Observer»:

Панове, під радісним заголовком «Бог прийшов другим після Її Величності Науки» ваш науковий кореспондент розповів (обравши для цього з усіх можливих днів великодню неділю), як Річард Докінз «завдав глибоких інтелектуальних ран» архієпископу Йоркському в дискусії на тему науки та релігії. Зі статті перед нами постають «самовтішені, усміхнені обличчя атеїстів» та сухий рахунок 10:0 у протистоянні «Левів» із «Християнами».

Далі Стенард дорікає газеті, що в ній жодним словом не згадано про подальшу дискусію між ним і мною, у якій також узяли участь єпископ Бірмінгемський та видатний космолог сер Герман Бонді. Ця дискусія відбулася в Королівському товаристві та не задумувалася як інтелектуальний поєдинок, тому проходила значно конструктивніше. Зі свого боку, можу лише погодитися із критикою формату протистояння. Зокрема, я ніколи не беру участі в дискусіях із креаціоністами з міркувань, які виклав у «Капелані диявола»56.

Попри нелюбов до гладіаторських поєдинків, за мною якимось чином закріпилася репутація забіяки у ставленні до прибічників релігії. Навіть колеги, які погоджуються зі мною, що Бога не існує, що релігія не потрібна, аби бути моральними, і що появу релігії та моралі можна пояснити нерелігійними причинами, — навіть ці колеги звертаються до мене з легким здивуванням: чому ти