Житія Святих - Лютий - Данило Туптало
Коли посічений був святий Фотин і до Господа відійшов, Маврикій святий сказав до Максиміяна: "Наше бажання виконав ти, о кате, уперед пославши Фотина до Христа Бога, далі ж міцний і швидкий є наш до небес біг: хто-бо з лику нашого покине Фотина, воїна Христового, який до Бога відійшов і осоромив сатану, батька твого? Вигадай більші й жорстокіші на нас муки і ніяких не забудь з тих, що нас випробовують, чи міцну Христові зберігаємо віру". Максиміян же, бачивши святих мучеників, які всі муки ревно та міцно перетерпіли і зовсім не відступили від віри своєї, скликав весь нелюдський і звіроподібний синкліт свій і радився з ним, якою би найлютішою мучеників згубити смертю — для страху всіх у вселенній християн. Багато яких і багато хто йому радив, один з них, найлютіший і найнечестивіший, корінь зла і нелюдськости, сказав у раді тій: "Нині, о царю, час літній, липень-бо місяць (у якому нескоро, добре в чудах їхніх переконана. Церква пам'ять їхню шанувати узаконить), знайшлося ж, — каже, — за градом із західного боку місце: болотисте і трав'янисте, між двома ріками й озером, де ж нині багато комарів, ґедзів, ос і шершнів, що заледве пройти туди комусь можна, зволікати якийсь час зовсім нелегко. Туди-бо вам завести їх і, нагих до дерев прив'язавши, помастити медом, щоб комарі, і шершні, і всілякі мухи кусали їх, і ті тяжчу муку мали від всіх инших мук, і зрозуміють, що не годиться злословити на непереможних і вічних богів наших". Коли вони це мовили, добровгодна була неправедна та рада нечестивому цареві й цілому скверному тому синкліту, і засудили вони святих Христових страстотерпців на люту ту муку. Взявши-бо їх, воїни вели зв'язаних на вищезгадане місце і, міцно прив'язавши до дерев над джерелом водним і великим болотом, помастили нагі тіла їхні медом з голови до ніг, там же і блаженного Фотина тіло перед лицем батька його кинули і відійшли. І найшло на них всіляких мушок, комарів, і ґедзів, і ос, і шершнів, покривши їх, наче хмарою, ранячи святі тіла страждальців.
У таких нестерпних муках перебували святі десять днів і десять ночей, тоді звели очі свої до Бога, помолилися, кажучи: "Господи, Боже наш, Ти, що створив нас за образом і подобою Своєю і привів нас в істину Свою і в пізнання Твого Божества, і Єдинородного Твого Сина, і пресвятого і животворного Духа, у Тобі душі свої складаємо і просимо, щоб звеселив їх зі всіма святими своїми, які від віку Тобі догодили, бо Тебе полюбили. І бажаємо Тебе всією душею нашою, і задля Тебе на смерть віддаємося, Ти-бо Бог один благий і милостивий, і Тобі належить слава навіки. Амінь". Це мовивши, передали в руки Богові святі свої душі — так вінців вічної слави сподобилися. Беззаконний же кат Максиміян-цар і після смерти лютував на святих, тих, що в безсмертному житті жили, мучеників (живуть-бо Богові в Бозі померлі, хоч і відходять з тутешніх), бо, чуючи, що вже померли, звелів відрізати чесні їхні голови і залишити непохованими. І були розкидані святі їхні тіла і голови по лузі і діброві тій на поїдання птахам і звірам. Деякі ж із вірних братів, вночі прийшовши зі страхом і трепетом, зібрали розкидані святих мучеників мощі і там же у землі поховали, славлячи Господа нашого Ісуса Христа з Отцем і Святим Духом, славленими навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Атанасія-ісповідника, який за царювання Лева Вірменина, іконоборця, багато скорботи, муки і вигнання за ікони святі перетерпів.
І преподобних отців наших Таласія, Лімнея і Варадата -пустельників у Сирії.
Місяця лютого в 23-й день
Житіє і страждання святого священомученика Полікарпа, єпископа Смирнського
Смирна — град у краю, що Йонія називається, у межах Малої Азії. У тому граді, коли єпископував святий Вукол у дні апостольські, була одна жінка, вдова благочестива і богобоязлива, на ім'я Каліста. Вона через явлення уві сні і веління ангельське прийняла малого осиротілого хлопця, цього свя того Полікарпа, виховала його у благочесті і мала замість сина — бездітна-бо була. І коли досягнув він віку і розуму дорослого, віддала йому все, що в домі її було. Трапилося ж їй відійти кудись далеко через свої володіння і затриматися досить днів — у той час блаженний юнак Полікарп, роблячи милостині жебракам і убогим, сиротам і вдовам і подаючи прохачам хліб, і вино, і єлей, і всіляку поживу, витратив усі збереження пані-годувальниці своєї — милостивий-бо був вельми. І коли вона повернулася в дім свій, хтось із домашніх, вибігши їй назустріч, сповістив їй про брак необхідного в домі її, наговорюючи, наче Полікарп усе витратив нещадно. І засмутилася пані Каліста вельми. Увійшовши ж у дім, зразу пішла до комори і побачила її всілякими благами переповнену: блаженний-бо Полікарп перед її приходом помолився до Бога, кажучи: "Господи, Боже, Отче улюбленого отрока свого. Ти наповнив посуд вдови-сарептянки при Іллі, Твоєму пророці, почуй мене в годину цю і зроби, щоб, в ім'я Христове, усі ці хранилища наповнилися". І зразу послухав Бог моління його і наповнив дім годувальниці його всіляким благоговінням. Бачила ж Каліста велику щедрість усього — більше, ніж було раніше, розгнівалася на того, хто наклеп сплів про Полікарпа і втрату необхідного, думала-бо, що насміхаються з неї чи, Полікарпа ненавидячи, оббріхують, і хотіла обмовника того бити. Святий же юнак Полікарп захищав його, кажучи до годувальниці своєї: "Прошу тебе, пані, не бий иншого через мене, але мені наклади рани замість нього, він-бо не биття, а похвали швидше достойний через вірність свою, бо правду розповів тобі, адже все я витратив і комори спорожнилися, я-бо, бачивши голодну братію нашу, жебраків і убогих, роздав їм і витратив все. Вони ж молилися Богові, і послав Він ангела свого, і віддав тобі твоє, щоб і ти, за звичаєм своїм, ущедрила жебраків". Те чуючи й бачачи, жінка дивувалася
