Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

кажучи: «Ще й по хребті кулаком дістав». І не сказав блаженний Доситей отцеві своєму: «Чому ти не виправив мене, але послав до ігумена?» Нічого ж такого не сказав, але все приймав, що від нього, з вірою і робив не роздумуючи. Коли ж питав його отець про помисли, і після того, як розповів про них, приймав повчання до виправлення, то так повчань і покарань отцівських дотримувався пильно, щоби більше не повторити нічого, що в тому помислі. Цього-бо чудного Доситеєвого поводження инші брати не розуміли, то й нарікали через відповідь йому святого Варсону фія. Аж ось захотів Бог явити приготовану Доситеєві славу за святий його послух, разом же і той дар, що в преподобному Доротеї був, до доброї послушників настанови, завдяки якому так скоро учня свого, блаженного Доситея, короткою і неспокусливою стежкою привів до Бога. По кількох днях після переставлення Доситея прийшов до монастиря один великий і святий старець, і, як подорожнього, його пригостили. Захотів же бачити раніше спочилих у киновії тій святих отців, помолився до Бога, щоб відкрив йому про них. І бачив всіх отців разом: на місці світлому в лику стояли. Посеред них був один юнак, що веселився. І після видіння того спитав, хто той юнак, якого ж у лику святих отців бачив. І коли оповів подобу образу його, розуміли всі, що то Доситей, і прославили Бога, чудуючись з його життя і з такого перебування, якої міри сподобився досягти за короткий час, бо тримав послух, відтинав волю свою, підкоривши її старцеві своєму, як Богові, І став зі святими Отцями перед Тим, Хто на небесах живе і над смиренними і послушливими зглядається, — Отцем, і Сином, і Святим Духом, єдиним Богом, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Равули, що в царювання Юстиніяна жив, який перед кончиною своєю чув голос до себе зверху, що говорив: «Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, — і я заспокою вас».

І преподобних отців наших Євгенія і Макарія, ісповідників, пресвітерів антіохійських, про них же у житії святого мученика Артемія Великого 20-го жовтня написано.

Місяця лютого в 20-й день

Житіє святого отця нашого Лева Чудотворця, єпископа Катанського

Цей угодник Божий Лев був із Равенської митрополії, благородних і благочестивих батьків син, який, завдяки чистому своєму життю і розуму, всі священичі ступені законно пройшов: спершу будівничим церковним був, тоді, після переставлення єпископа катанського, блаженного Савина, ви бранням Божим на престол той був возведений. Катана ж град міститься в Сицилійському краї поблизу гори Етни, що вогонь аж донині випускає. Прийнявши ж святий престол єпископський. Лев прийняв і належні сану своєму труди, турбуючися про сиріт, і жебраків, і вдів, і хворих, і подорожніх, годуючи й одягаючи із заощаджень церковних і лікуючи недуги молитвами своїми. І був отцем милостивим дітям, і пастирем люб'язним для стада, страшним же, як лев, для вовків — бісів і їхніх служителів. Був-бо у дні його один волхв у Катані на ім'я Іліодор, від батьків християнських і чесних народжений і хрещенням святим просвічений, але згодом відвернувся від Христа таємно і віддався бісам, навчившися волхвування від якогось юдея. І виглядало, наче зовні християнин, насправді ж — поганин, служитель бісам і волхв превеликий, нічим же не менший від того давнього волхва Симона, якого ж святі верховні апостоли Петро й Павло молитвою своєю смерті передали, а на нього всім подібний ~ робив дивні й жахливі привиди і чуда чарував. На сухій землі, на шляхах і майданах давав рікам примарним текти й оголював людей обох статей посеред міста, наче через ріку переходять, каміння перетворював на золото, але на короткий час, на торгах багатьма примарами купцям робив збитки великі, дівчат благородних, доньок шанованих і сановитих громадян, чарами на безчинну зрушував похіть і на безстидство таке, що покидали вони доми та батьків, бігали туди й сюди задля любодіяння. Коли ж ігемон Лукій сповістив про нього царям Леву і синові його Константину Багрянородному, і послано було від царів, щоб схопити його, він тим, що шукали його, сам віддався і, сівши з ними в корабель у Катані, зразу того ж дня пристав у Царгороді, за одну годину перепливши таку відстань, яку знають ті, що перепливають із західного боку сицилійського до східного тракійського. Коли ж був представлений царям і вони його на смерть засудили, став невидимий перед царськими очима й опинився знову в Катані. Але і вдруге до Царгорода його приведено і на посічення мечем засуджено. Коли спекулятор підняв меч над головою його, замахнувся сильно, волхв невидимий став, а меч по повітрі ударив. І знову той чарівник опинився в Катані. Переконував його часто святитель Христовий Лев, щоб спинився у злі такому й навернувся в покаянні до Бога, але не зміг вибілити етіопа і твердий камінь у м'який віск перетворити. Не лише-бо не виправився окаянний, але й на більше кинувся зло, насмілившись і на самого архиєрея Божого — хотівши волхвуванням своїм з нього посміятися. Якось-бо у значний день якогось свята відправляв святитель у церкві Божу Службу зі всім своїм причтом, і весь люд стояв. Зайшов Іліодор-волхв у церкву як лицемірний християнин і почав таємно чинити свої чари. І зразу зробив так, що деякі люди почали в церкві, наче мули, ногами тупати і, наче худоба, ревти, инші ж заливалися сміхом, а инші сердилися. А волхв нахвалявся зробити ще й таке, аби єпископ зі всіма своїми пресвітерами і клириками, залишивши відправу, почав там же скакати й танцювати, як при музиці й органах. Зрозумівши ж Іліодорів задум, святитель Божий схилив коліна перед престолом Божим і помолився ревно, встав, від вівтаря відійшов і, омофором своїм взявши того за шию, зв'язав його, і вивів із церкви насеред града, і звелів людям, щоб зразу принесли багато дров і хмизу і запалили вогонь великий. Коли це було, допитав святий усі його волхвування і чари і так, тримаючи його зв'язаного своїм омофором, увійшов з ним у вогонь і стояв посеред полум'я, тримаючи волхва, і не вийшов з вогню, допоки ж окаянний волхв цілий не згорів. І знову архиєрей Божий Лев повернувся до церкви, відправив Божественну Службу. Це преславне чудо налякало всіх: не лише-бо сам святитель не опалився у вогні, спалюючи волхва, але навіть риз його святительських вогонь не торкнувся. Роса Святого Духа огорнула його