Житія Святих - Квітень - Данило Туптало

до лева: "Тому що, о звіре, велика ця звеліла мені поховати її тіло, я ж старий і не можу викопати гробу ані не маю знаряддя, щоб викопати потрібне, і на такій відстані від обителі не можу швидко повернутися і принести його, викопай ти кігтями своїми, щоб я віддав землі тіло преподобної". І зразу, слово це почувши, лев викопав передніми лапами яму, що достатньо було покрити поховання. Тоді знову старець, преподобної ноги сльозами омивши і багато просивши її за все помолитися, покрив землею тіло її, що наге було і нічого иншого не мало, окрім того одягу старого подертого, який раніше кинув Зосима, ним же Марія Покрила тоді деякі свого тіла частини. Тоді пішли обоє: лев у внутрішню пустелю, як ягня, тихо відлучився, Зосима ж до себе повернувся, благословляючи і хвалячи Христа, Бога нашого. І, прийшовши в монастир, усім монахам розповів про преподобну цю Марію, нічого не приховуючи, що бачив і чув від неї, аби всі, які чули, величі Божій дивувалися і зі страхом же, вірою і любов'ю творили пам'ять і шанували день переставлення преподобної цієї Марії. Йоан же, ігумен, знайшов деяких у монастирі, що потребували виправлення, за словами преподобної, і цих, допомогою Божою, виправив. Зосима, проживши богоугодно близько ста літ, закінчив в тому монастирі життя тимчасове і відійшов на вічне до Господа. І залишив монахам того монастиря не написане там це про преподобну Марію слово, яке вони один одному передава ли і на спільну користь пропонували повість слухачам. Щоб записана вона була дотепер, не чутно. Я ж (говорить Софроній святий), ненаписане прийнявши, у писаній повісті відкрив. Якщо хтось инший житіє цієї преподобної написав, краще знаючи, то ще на очі мої не потрапляло. Проте і я, наскільки зміг, за силою своєю написав, нічому понад правдиву повість не надавши переваги. Бог же, предивні творячи чуда і великими винагороджуючи дарами тих, що з вірою до нього прибігають, хай віддасть винагороду тим, що знаходять користь від цієї повісті, читають її і чують і намагаються передати її написаною. І сподобить їх благої частки Марії цієї блаженної зі всіма, що богомисленням і трудами добровгодили Йому від віку. Віддаймо ж і ми славу Богові, Цареві вічному, щоб і нас сподобив милість знайти в День Судний у Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж належить всіляка слава, честь, і держава, і поклоніння з Отцем, і пресвятим, і животворним Духом нині, і присно, і навіки-віків. Амінь.

На початку цієї про святу Марію Єгипетську історії, де Зосима преподобний за богоугодне життя хвалений, згадано иншого Зосима — не православного, а єретика. Видається, що того тут Зосиму згадано, який із чернечого чину був, про нього ж у квітні в 3-ій день у Житії преподобного Микити Ісповідника написано. Він цареві Леву Вірменину-іконоборцю був однодумцем і радником у єретицтві, через якийсь час на нечистодіянні схоплений, через урізання носа постраждав і в соромі помер, погану по собі славу залишивши.

Згадує в цій історії Зосиму-єретика не сам святий Софроній, який написав Житіє Марії преподобної, а наступні переписувачі, на викриття лукавства його. Той-бо Зосима-єретик після святого Софронія багато років пізніше жив, і було ім'я його настільки встидне, що його на сміх і наругу згадували. Тому наступні переписувачі Житія Марії преподобної ім'я преподобного Зосими чесним роблять, переконуючи читачів і слухачів, аби дехто з них, почувши ім'я Зосими, не вважав того Зосиму єретиком, який у соромі помер.

У той самий день пам'ять святих мучеників Геронтія і Василида, які через меч за Христа померли. І преподобного отця нашого Макарія, ігумена Пеликитської обителі, який за царювання Лева Вірменина і після нього Михаїла Травлого за ікони святі в'язницю і муки витерпів і у вигнанні помер.

І переставлення преподобного отця нашого Євфимія, архимандрита Суздальського, чудотворця, про нього у Пролозі.

Місяця квітня на 2-й день

Пам'ять преподобного отця нашого Тита Чудотворця

Блаженний і святий отець наш Тит, з молодого віку Христа полюбивши, світ же зненавидіши, пішов у киновію. І, прийнявши на себе ангельський образ, ішов тісною і прескорбною чернечого життя дорогою, у терпінні великому Бога ради. І настільки у смирення і послух віддав себе, що не лише братію, а й усіх людей тими чеснотами перевищив. Тоді поставлений був пастирем словесних овець Христових. Таку ж лагідність, і любов, і милість до всіх мав, що в той час иншого такого ж серед мужів важко було знайти. І, чистим себе душею і тілом з молодого віку зберігши, як ангел Господній виглядав. Тому й чудотворцем став, і стовпом одушевленим і непохитним виявився для святої Церкви, яку тоді іконоборна єресь бентежила. Залишивши ж постницького свого життя учням своїм образ, до Господа відійшов.

У той самий день страждання святого мученика Амфіяна і брата його Едесія

Святі мученики Амфіян і Едесій братами по крові були, від батька одного народжені в еллінському нечесті. Батьківщиною їхньою був град Патара у Ликійському краю. Звідти батьки послали їх у Вирут на навчання зовнішньої премудрости, де вони чесно, покірно і цнотливо юні дні свої проводили, на подив усім були непорочні і своїм життям, бо властиві юним звичаї відкидали, чесним старцям уподібнювалися, сивину мали премудрости (за Писанням) і вік старости в житті чистому. Через те не втратили Божої благодати, засіяло-бо в серцях їхніх світло розуміння істини — і почали бачити блуд ідолопоклонників, пізнавати праведний шлях бла гочестя християнського і бажали досконаліше довідатися про Господа нашого Ісуса Христа, істинного Бога, і Його рабами стати. Коли повернулися з Вируту додому, побачили, що батько їхній, який старійшиною був у Патарському граді, еллінського нечестя не покидає, і всі родичі не хотіли з пітьми ідолобісся збудитися.

Не хотіли з нечестивими спілки мати і жити в грішних селах, таємно від своїх пішли, покинувши батька, і дім, і маєтки, і всі життєві насолоди Христа ради. І, Духом Божим ведені, прийшли в Кесарію, град Палестинський. Там знайшли богоугодного християнського пресвітера Памфіла святого, який пізніше став Христовим мучеником, віддалися йому на науку духовної любомудрости. І, від нього навчившись святої віри і про всі християнські довідавшись тайни, просвічені були святим хрещенням, і жили з учителем своїм Памфілом святим у славослов'ї Божому, і в читанні книжному вправлялися, і в законі Господньому навчалися вдень і вночі. У той час Максимін, другий того імени цар, прийняв Схід від Максиміяна Ґалерія, стрия (дядька) свого, і лють була