Житія Святих - Квітень - Данило Туптало

ловлячи. Бачила ж, як дуже рано всі спільно сходилися до церкви, йшла і я зі всіма. І прийшла з ними до притвору церковного. І коли надійшла година святого Воздвиження Чесного Хреста Господнього, я намагалася увійти в церкву з людьми, тиснулася, але мене відтиснули і відкинули. У тисняві з трудом великим і силою наблизилася до дверей церковних і я, окаянна. Коли ж на поріг дверей ступила, инші всі безборонно увійшли, а мені якась божественна сила боронила, не пускала увійти. І знову я спробувала, але відкинена була і одна в притворі відкинена стояла. Думала ж, що через жіночу неміч це трапилося, знову до инших, що заходили, приєдналася і намагалася увійти, але трудилася марно. І знову, коли нога моя грішна порогу торкнулася, церква всіх приймала, нікому не боронила, мене ж одну, окаянну, не приймала. Наче воїнів багато, на те влаштованих, щоб вхід до неї боронити, так мене раптова якась спиняла сила — і знову я опинялася в притворі. Так три і чотири рази постраждала, старалася — і нічого не досягала, знемогла і ні до кого, хто заходив, приєднатися не могла (було ж і тіло моє від сили тиску вельми стомлене). У соромі і відчаї далі відступила і стала в якомусь куті притвору церковного. І заледве тоді прийшла до тями, якою була причина, що не давала мені бачити животворного дерева Хреста Господнього. Торкнулося серця мого очима світло розуму Спасителевого, Заповідь Господня світла, яка просвітлює душевні очі, показуючи мені, що багно діл моїх не дає мені в церкву увійти. Почала тоді я плакати, і ридати, і в груди битися, зітхання з глибини серця виносячи.

Плачучи ж на місці, на якому стояла, побачила вгорі ікону Пресвятої Богородиці, що на стіні висіла, і сказала до неї, незмигно очима й умом вдивляючись: «О Діво, Владичице, що народила тілом Бога Слова! Знаю, справді знаю, що не є тобі достохвально ані приємно, щоб дивилася я, нечиста й осквернена блудниця, на чесну ікону твою Пречистої завжди Діви Марії, що маєш тіло і душу чисті й неосквернені. Справедливо було б, аби мене, блудницю, зненавиділа і гидувала мною твоя дівственна чистота. Але тому, що я чула, що задля того Бог став людиною, Його ж ти народила, щоб прикликати грішників до покаяння, поможи мені, аби не був загороджений для мене вхід до церкви, і не позбавляй мене бачити чесне дерево, на якому ж плоттю був прибитий Бог, народжений від Тебе, Він кров свою за моє визволення віддав. Звели, о Владичице, щоб і мені, недостойній, двері відчинилися до поклоніння божественному хрестові. І будь мені поручницею найдостовірнішою перед народженим від Тебе, що вже відтепер тіла свого не буду оскверняти ніякою нечистою наругою блуду, але коли дерево святе хресне Сина твого побачу, світу і всього у світі відречуся і зразу піду, куди ти сама, як поручниця мого спасення, наставиш мене». Це мовивши і наче якусь вістку прийнявши, вірою розпалена і надією на доброту Богородиці утверджена, зрушилася з того місця, на якому ж, стоячи, молилася, і пішла знову до тих, що в церкву входили, — приєдналася, і вже нікого не було, хто б від'єднував мене, і ніхто ж не боронив бути мені поблизу дверей, через які входили в церкву. Охопив мене страх і жах, і ціла тремтіла і тряслася. Тоді, досягнувши дверей, які до того часу були для мене замкнені, без труду увійшла всередину церкви, у Святая Святих, і чесного й животворного хреста дерево бачити сподобилася, і бачила Таїнства Божі, і як Він готовий приймати тих, що каються. Впавши на землю, поклонилася чесному дереву хресному і цілувала його зі страхом, і вийшла, до Поручниці своєї прийти поспішаючи. Коли ж була на тому місці, де було Поручниці моєї рукописання — ікона її свята — на коліна схилившись перед Приснодівою Богородицею, такі промовила слова: "Ти, о присноблаженна Діво, Владичице Богородице, своє на мені показуючи преблаге людинолюбство, недостойної моєї не цураєшся молитви. Бачила я славу, яку справді недостойна я, блудна, була бачити. Слава Богові, який приймає заради тебе покаяння грішних. Що ж маю більше грішне помислити чи сказати? Час вже, Владичице, виконати за дорученням твоїм, як я обіцяла. Нині, куди хочеш, настав мене, нині будь мені подальшого спасення учителькою, наставлячи на путь покаяння". Це кажучи, чула голос, який здалека промовляв: "Якщо Йордан перейдеш, добрий спокій віднайдеш". Я ж, голос той почувши і, що для мене він, повіривши, зі сльозами возвала, на ікону Богородиці дивлячись: "Владичице, Владичице Богородице, не покидай мене". І, це возвавши, вийшла з притвору церковного і швидко пішла. Коли я йшла, бачив мене хтось і дав мені три монети, мовивши: "Візьми це, о мати". Я ж, взявши, купила за них три хліби. Спитала ж продавця хліба: "Яка дорога до Йордану?" Довідавшись, що ворота градські з того боку, вийшла, ідучи і плачучи. Питала дороги в зустрічних, день той в дорозі провела, була ж третя година дня, коли чесний святий хрест Христовий бачити сподобилася. І сонце вже до заходу хилилося, коли я досягнула церкви святого Иоана Хрестителя, що була поблизу Йордану. У ній же поклонившись, зійшла на Йордан зразу і, тою святою водою руки й лице вмивши, пішла знову до церкви, причастилася в ній пречистих і животворних Христових таїнств. І після цього одної з хлібин половину з'ївши і води йорданської напившись, на землі вночі спочила. Наступного дня зранку, знайшовши там човен, перепливла на той бік Йордану і знову помолилася до наставниці своєї Богородиці, аби вказала мені, де її самої воля. Прийшла-бо я в пустелю цю і відтоді аж донині віддалялася, втікаючи, і тут оселилася, покладаючись на Бога, який рятує від знемагання душі і бурі тих, що навертаються до Нього". Зосима ж сказав до неї: "Скільки років, пані моя, відколи в цій оселилася пустелі?" Вона ж відповіла: "Сорок сім, наскільки я розумію, відколи пішла зі святого града". Сказав же Зосима: "І що знаходиш на їжу, пані моя?" Вона ж сказала: "Пів третьої хлібини я принесла, перейшовши Йордан, вона, помалу висохнувши, закам'яніла, її ж, потрохи кілька років ївши, закінчила". Сказав же Зосима: "Як же ти без перешкод перебула такий відтинок часу, за який ніяка ворожа переміна не збентежила тебе?" Відповіла вона: "Про речі, які ти спитав, авво Зосимо, боюся говорити. Якщо-бо згадаю біди, які перетерпіла, і помисли люті, які бентежили мене, боюся, щоб