💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Езотерика » Ілюзія Бога - Річард Докінз

Ілюзія Бога - Річард Докінз

Читаємо онлайн Ілюзія Бога - Річард Докінз
інструмент, який дозволяє поєднати багато різних оцінкових імовірностей і отримати остаточний результат, імовірність якого матиме власну кількісну оцінку. Проте, зрозуміло, якість остаточного вердикту визначається якістю початкових чисел, підставлених у формулу. Зазвичай їх отримують шляхом суб’єктивної оцінки з усіма потенційними недоліками цього методу. Тут спрацьовує принцип «що посієш, те й пожнеш», або GIGO («Garbage In, Garbage Out» — «сміття на вході, сміття на виході»), який особливо слушний (і це м’яко кажучи) для Анвінового прикладу з існуванням Бога.

Анвін займається консультуванням з управління ризиками, пропагуючи метод Баєсового висновування на противагу іншим статистичним методам. Теорему Баєса він ілюструє не прикладом убивства, а за допомогою найскладнішого з відомих випробувальних завдань — існування Бога. План автора такий: розпочати з цілковитої невизначеності, яку він кількісно інтерпретує як рівну 50-відсоткову ймовірність існування та неіснування Бога. Далі він наводить шість дотичних до цього питання фактів, яким присвоює числову вагу, вводить усі шість чисел у Баєсову формулу та дивиться, що з цього вийшло. Заковика в тому, що (повторюся) шість Анвінових коефіцієнтів утворені не в результаті вимірювання, а на основі його особистих міркувань, яким він присвоїв числові значення суто заради прикладу. Ось ці шість фактів:

1. У нас є поняття добра.

2. Люди можуть чинити зло (Гітлер, Сталін, Саддам Хусейн).

3. Природа може чинити зло (землетруси, цунамі, урагани).

4. Бувають дрібні чудеса (я загубив ключі, а потім знайшов їх).

5. Бувають великі чудеса (Ісус, можливо, постав із мертвих).

6. У людей бувають релігійні досвіди.

Хай там що все це означає (нічого, на мою думку), у кінці баєсівського штукарства Бог, який спершу був вирвався вперед, потім відстав, далі знову підтягнувся до 50-відсоткового значення, з якого починав, після чого остаточно вийшов у лідери, врешті-решт закінчив перегони з 67-відсотковою ймовірністю існування. Далі Анвіну здалося, що баєсівський 67-відсотковий вердикт якийсь замалий, тож він вирішив терміново вколоти Богові допінг «віри», який відразу підкинув його результат до 95 %. Хоч це звучить комічно, але саме таких процедур дотримується автор книги. Хотілося б розповісти, як він обґрунтовує такі дії, але, на жаль, розповідати тут нічого. Я стикався з таким безглуздям і раніше, коли просив релігійних, але безумовно розумних науковців обґрунтувати свою віру, враховуючи визнаний ними факт, що доказів для неї немає. У відповідь чув: «Визнаю, доказів немає. Ось чому це називається вірою» (остання фраза звучить категорично й без будь-якого натяку на виправдання чи примирливість).

Цікаво, що в Анвіновому списку шести фактів не знайшлося місця ані доказу про наявність задуму, ані будь-якому з п’яти «доказів» Томи Аквінського, ані якій-небудь версії онтологічного аргументу. Він повністю від них відмовляється, позаяк вони абсолютно безплідні для кількісної оцінки ймовірності існування Бога. Побіжно згадавши про них, автор як досвідчений статистик відкинув ці докази як беззмістовні, за що йому можна поаплодувати, хоч причини його відмови від доказу про наявність задуму відрізняються від моїх. Однак аргументи, які він вводить у баєсівську формулу, здаються мені не менш слабкими. Тобто я б їм присвоїв зовсім інші суб’єктивні оцінки ймовірності, хоча кого взагалі переконають суб’єктивні судження? Анвін вважає, що наявність у людей понять добра та зла помітно схиляє шальки терезів у бік існування Бога, тоді як, на мою думку, цей факт ніяк не змінює початкову рівновагу між шальками. У шостому та сьомому розділах ми переконаємося, що наші уявлення про правду й кривду не мають жодного однозначного зв’язку з існуванням надприродного божества. Як і наша здатність насолоджуватися квартетом Бетховена, уявлення про добро (але не обов’язково мотиви чинити його) було б таким самим що з Богом, що без Бога.

З іншого боку, Анвін вважає, що існування зла, зокрема природні лиха на кшталт землетрусів і цунамі, свідчить проти існування Бога. Тут його думка розходиться з моєю, але цілком суголосна позиції багатьох невгамовних богословів. «Тео­дицея» (узгодження божественного провидіння з існуванням зла) не дає спокою богословам ні вдень, ні вночі. Авторитетний «Оксфордський путівник з філософії» називає проблему зла «найсерйознішим запереченням проти традиційного теїзму». Проте це аргумент лише проти існування доброго Бога, але ж доброта не згадується в нашому формулюванні гіпотези про Бога, бо це лише бажаний, але не обов’язковий його атрибут.

Слід визнати, що люди з богословськими нахилами часто демонструють хронічну нездатність відрізнити бажане від дійсного. Проте рафіновані віряни завиграшки розв’язують проблему зла. Їм достатньо уявити злого Бога на кшталт того, про чиї діяння розповідає Старий Заповіт. А якщо така ідея не до вподоби, то просто вигадайте окремого злого бога, назвавши його Сатаною, і зваліть на нього та його космічну борню з добрим богом усі ті лиха й кривди, які кояться в світі. Ще один — вишуканіший — варіант: постулювати відстороненого Бога, який займається вищими справами, ніж земні страждання. Або доброго бога, не байдужого до людських страждань, для якого вони — це ціна, яку людям слід платити за свободу волі в підпорядкованому законам всесвіті. Можна знайти богословів, які купилися на всі ці виправдання.

Ураховуючи вищесказане, якби я повторював Анвінів аналіз, то ні проблема зла, ні моральні уявлення загалом не змусили б мене змінити початкову ймовірність нульової гіпотези (Анвінові 50 %) ні в один, ні в інший бік. Однак не хочу далі обговорювати цей підхід, позаяк я не в захваті від використання в ньому суб’єктивних оцінок, хоч би кому вони належали.

Існує значно сильніший аргумент, який не вибудовується на суб’єктивних судженнях, — доказ неймовірності. Він різко порушує початковий агностичний баланс (50 %), схиляючи його далеко в бік крайнього теїзму, на думку багатьох вірян, але на мою думку — в бік крайнього атеїзму. Головна ідея цього доказу вибудовується на питанні: «Хто створив Бога?», яке рано чи пізно постає в голові більшості мислячих людей. Богом-творцем не можливо пояснити складну організацію все­світу, позаяк Бог, здатний задумати щось настільки складне, сам повинен бути достатньо складним, що своєю чергою також вимагає пояснення. Таким чином, Богом не розв’язується проблема нескінченного ланцюжка питань. У наступному розділі я покажу, як із цього аргументу випливає те, що хоч повністю спростувати існування Бога методологічно не можливо, проте ймовірність його існування нікчемно мала.

12

Не можу не згадати незабутній виверт, до якого вдався мій шкільний друг, намагаючись розв’язати задачу з Евклідової геометрії: «Трикутник ABC виглядає, як рівнобедрений. А отже…»

13

Тут і далі всі цитати з Біблії, крім окремо зазначених випадків, наводяться за українським перекладом Івана Огієнка. — Прим. перекл.

14

Парадокс Зенона добре всім відомий, тому примітки вистачить, щоб нагадати про його суть. Ахілл бігає в десять разів швидше за черепаху, тому тварині дають 100-метрову фору. Коли Ахілл пробіг 100 метрів, до черепахи йому залишилося 10 метрів. Коли він пробіг ще 10 метрів, до черепахи залишився 1 метр. Здолав він іще 1 метр, тепер черепаха попереду на 1/10 метра… і так до нескінченності. Тож Ахілл ніколи не пережене черепаху.

15

Щось схоже в наш час відбулося з широко розтиражованою зміною поглядів філософа Ентоні Флу, котрий на старості заявив, що увірував у якесь божество (викликавши шквал публікацій в інтернеті). З іншого боку, Рассел був видатним філософом, нагородженим Нобелівською премією. Може, Флу за зміну поглядів удостоять Темплтонівської премії.

Відгуки про книгу Ілюзія Бога - Річард Докінз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: