цілим і пішов став на місце, де ж раніше стояв. Посланий же від царів муж, прийшовши й побачивши ідола цілим, знову до царів повернувся, не вчинивши воєводі нічого злого. Після цього прийшов від царів лист до Пелаґія, який велів Теодулію різними муками мучити, смертю погубити. Пелаґій же не лише обітниці своєї не виконав, коли християнином стати обіцяв, але і благодіяння святої Теодулії забув, знову на муки взяв її - звелів розжареними рожнами просвердлювати ноги її. І коли це було, приступив до Пелаґія один ідолопоклонник, коментарисій, говорячи: "Прошу світлість твою, пане воєводо, дай мені владу над нею, і я її вмовлю поклонитися богам. Якщо ж цього не зроблю, то голову мою відсічеш". І дав йому воєвода владу над святою. Він же, зробивши п'ять цвяхів довгих, встромив один у вухо її ліве, і пройшов цвях до вуха правого. Другий же цвях встромив у праве вухо, і пройшов кінець цвяха до вуха лівого. Третій же у чоло її встромив, і два — у груди її. Свята ж, звівши очі до Неба, помолилася Богові, щоб подав їй терпіння, і зразу допомогу Божу і зцілення прийняла: випали-бо цвяхи — і була здоровою. Коментарисій же, взявши святу в дім свій, умовляв її улесними словами, щоб поклонилася з ним богам їхнім: "Щоб і я, — казав, — прийняв шану від воєводи і ти від самих царів великої слави сподобилася". Свята ж мовила до нього: "Переконуйся ти сам і стань християнином, щоб не короткочасної, але вічної чести сподобитися в Царстві Господа нашого Ісуса Христа, Який має судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його". Коментарисій же сказав: "Скажи мені всю правду, рабине Христова, розгорілося серце моє в мені від слів твоїх". Мовила ж йому Теодулія: "Світ цей, і багатства його, і вся слава — скоро мимо ідуть, майбутній же вік — безконечний, і якщо хто творитиме добро тут, прийме в тому віці добру винагороду. Ті, що чинять зло у світі цьому, мучені будуть там навіки, а найбільше ті, що поклоняються ідолам, як же і ви, нескінченним підпадуть мукам". Тими й більшими словами свята Теодулія привела коментарисія до пізнання істини, і, розчулившися серцем, сказав він: "Прошу тебе, пані Теодуліє, не пам'ятай зла, яке я зробив тобі, але моли за мене Бога свого, щоб і я християнином став". Коли ж ранок настав, став перед воєводою коментарисій зі святою Теодулією і сказав йому: "Не зміг рабу істинного Бога відвернути з праведного і блаженного шляху, більше ж — вона і мене на путь праведну наставила, вибавивши мене від пітьми небачення і привівши до Христа, істинного Бога, у Нього ж безсумнівно вірю, й ісповідую всесвяте Ім'я Його, і поклоняюся Йому всім серцем". Ті його слова чувши, воєвода звелів зразу мечем відсікти йому голову, а тіло його вкинути в море — і так сповнилися муки його у двадцять четвертий день січня-місяця. Святу ж Теодулію вкинули в піч, розжарену вельми, і перебувала в ній неушкоджена. Після цього віддали її під владу якогось Елладія, помічника воєводи, щоб до поклоніння богам переконував її, але й він, як же і коментарисій, богонатхненними святої Теодулії словами до Христа був приведений і, ставши перед воєводою, християнином себе ісповідав, і мечем посічений був. Блаженній же Теодулії сковороду кат розжарив, простягнув її на сковороді тій і вилив на неї киплячу смолу, і віск, і оливу. Розсілася ж сковорода від вогню, що ним її розпалювалися, і, випустивши великі іскри й вогненне полум'я, попалила багато люду, що там стояло, і до самого воєводи вогонь сягнув і, пошкодивши, гіркій передав смерті. А свята Теодулія перебувала без шкоди. Те чудо бачило багато людей — увірували у Христа, серед них же був і Макарій з Євагрієм, чесні громадяни. Потім же невірні знову піч розпалили, вкинули в неї святу Теодулію, а з нею і Макарія, і Євагрія, і багатьох тих, що повірили у Христа, у ту ж піч вкинули. І тут усі, помолившися, кінець прийняли і перейшли до нескінченного життя. У ньому ж вінцем перемоги вінчаються і торжествують зі всіма святими, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.
Місяця лютого в 6-й день
Пам'ять святителя Христового Вукола, єпископа Смирнського
Угодник Божий Вукол з дитинства свого незлобливості й цнотливості віддався і був Святого Духа домом найкращим. Його ж всехвальний і улюблений Христовий учень і наперсник святий Йоан Богослов, побачивши досвідченим і достойним, поставив єпископом гідним і пастирем корисним для Смирнської Церкви. Він же, Святим Духом просвітлений і, як світильник на свічаді поставлений, тих, що сиділи в пітьмі блуду й омані ідольській, Небесним світлом і хрещенням святим просвітив, сонце дня показав і від незчисленних, невидимих диких і невгамовних звірів, які шукали, кого проковтнути, їх урятував. Перед переставленням своїм блаженному Полікарпові словесні вівці свої доручив, від тимчасового до вічного життя перейшов. Коли тіло ж його святе в землі поховане було, звелів Бог вирости на гробі його миртові, що подавав зцілення хворим.
У той самий день страждання святої мучениці Фавсти-дівиці і тих, що з нею, Євласія і Максима
Кизицький град мав дівчину юну на ім'я Фавста в часи нечестивого царя Максиміяна. Вона — від багатих і вірних батьків народжена, ними в християнських догмах вихована — осиротіла в тринадцять років віку свого, коли відійшли до Господа батьки її. Вдосконалювалася в пості і молитвах, у читанні книг божественних і берегла себе в дівстві нерозтлінному, зневажаючи всі приваби світу цього, багатство, і насолоди, і догоджання тілу, тісний же і скорботний суворого життя шлях проходила, через що відома і славна була серед усіх: не може-бо така утаїтися чеснота, за словом Господнім: "Не може град сховатися, що на верху гори стоїть". Але дійшла чутка про неї і до самого царя Максиміяна. Він же зразу із царських своїх палат найпершого жерця на ім'я Євіласій у град Кизицький послав шукати і знайти невісту Христову Фавсту, так наказуючи: "Якщо зможеш її переконати принести богам жертви, добро їй буде. Якщо ж ні, то вкинь її в безодню водну". Євіласій же, у Кизик прийшовши, знайшов її, літами молоду, вірою ж і розумом вельми стару, і, привівши її на суд свій, перековував принести жертви суєтним богам. Свята ж йому відповідала: "Я не принесу жертви богам тим, які є глухими, і сліпими,
