Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    — Чому... таким тоном? — цілком резонно помітила його кепкування.

    — Тому що ця жінка — точна копія моєї колишньої, — спокійно пояснив.

    Я повернулася назад до знімка і гмикнула. Ось значить як. Теж сім'ю зруйнувала.

    — Вона красива, — помітила.

    — Ще б пак, — зі знущанням погодився Лео. — Через інших сім'ї не кидають.

    Різкий укол образи, прошив наскрізь. Дружина Євгена теж блакитноока білявка. Як все банально.

    — Значить, кидають тільки через красу? — підвівши брову, обернулася і склала руки на грудях.

    — Не лише, мон шері. Є ще один важливий аспект, — Леонард примружився і облив дрова керосином з лампи.

    Вогонь спалахнув так яскраво, що на мить я завмерла і не свідомо видала думки вголос.

    — Секс.

    М'який чоловічий сміх привів до тями. Я знайшла погляд Лео і ми завмерли разом.

    — Запитай прямо, мон шері.

    — Про що? — я зробила вигляд, що не розумію.

    Проте Леонард дійсно читав мене, якщо побачив все відразу.

    — Вона і на соту частку не була така близька мені, як ти, Катерино. Я б наплював і забув, зрадь вона з ким завгодно. Але вона заподіяла біль моєї матері. Заподіяла нестерпний біль моїй сім'ї. Зруйнувала її, будучи моєю нареченою.

    Почуте викликало лють. Дивлячись на Леонарда, я силилася заспокоїтися, але перед очима постала червона пелена. Подібному немає пробачення, немає виправдання, до такого немає жалю.

    — Все через гроші? — тихо і акуратно запитала. — Але ж ти... Ти напевно не менш багатий.

    — Був, — Лео відповів і відкрив бар.

    Діставши звідти два келихи і пляшку вина, він посміхнувся і підійшов.

    — Але ти права. Через них, мон шері. Я відмовився стати пластичним хірургом і батько позбавив мене всього. Як тільки Емілія це взнала, вона залізла в штани до нього. Дуже вдало.

    Він вправно відкоркував пляшку, а протягнувши мені келихи, наповнив їх і продовжив:

    — Тепер твоя черга.

    Я здригнулася. Дивлячись в очі Леонарда розуміла — відвертість потрібна. Вона невід'ємна частина будь-яких стосунків. Нормальних стосунків. Не таких, які знищили мою самооцінку і упевненість.

    Подивившись на келих в руках, я обійшла Лео і сіла в крісло біля вогню. Намагаючись зібратися з думками, зробила ковток. Вино виявилося терпким і міцним. Настільки, що відразу ж розслабило і дозволило почати.

    — Я знала, що він мені зраджує і півроку мовчала про це, — вимовила і втупилася у вогонь. — Відчувала її запах в нашому ліжку. Бачила, як він ховається і говорить з нею, і мовчала. Спостерігала, як приховує, що замовляв квіти не мені. Помічала, як швидко зникають його заощадження, і знову мовчала. Знала, що він її трахає, і дозволяла торкатися до мене. Ось чому я не можу тобі довіряти. Об мене витерли ноги. Тепер я боюся стосунків. Секс... Це не стосунки...

    — Зупинися!

    Я затнулася і перевела погляд на Лео.

    — Як ти... — оглянувши мене, він явно розсердився. — Ти хоч розумієш, яку нісенітницю сказала, Катерино?

    — Твоя реакція недивна, — сівши зручніше, усміхнулася. — Будь-яка нормальна людина, вирішить, що я божевільна.

    — Не треба перетворювати все на фарс, мон шері. Мені й так все ясно, — голос Леонарда став грубим.

    Зробивши ковток вина, помітила, як келих виразно тремтів в руці. Я тремтіла. Намагаючись виставити серйозну розмову, як жарт, облажалась.

    — Лео... — я почала, але він обірвав мене різким тоном:

    — Досить! Я почув, що ти до цих пір шкодуєш про такого дегенерата, але мені довіритися не хочеш.

    — З чого ти узяв? — я чесно не розуміла.

    — З твоїх слів! Ти не його виниш в зраді, а себе, Катерино. Якщо так, значить, ти досі кохаєш його. Біда в тому, що я не маю наміру ділити тебе з минулим! — авторитарно закінчивши, Леонард скривився і допив вино.

    — Що... — я розсердилася. — Про що ти? І взагалі, що це за владні фразочки, Кім-Гальяно?

    Мабуть, вино ударило не лише мені в голову.

    — Ти дійсно хочеш побачити, що таке владні фразочки, мон шері? — тембр його голосу зовсім огрубів, а за вікном гримнуло так, що скло затремтіло.

    Але я не звернула на подібне ніякої уваги. Абсолютно. Леонард жодного разу не дивився на мене таким відвертим поглядом. Сексуальним? Так. Багатообіцяючим? Двічі так. Але настільки спопеляючим жодного разу. Він немов здер з мене одяг і трахав очима. Занадто гарячі відчуття, від яких стало спекотно.

    — Навіщо ти привіз мене сюди? Щоб зрозуміти, що мене розтоптало, Кім-Гальяно? Чому я повинна довіряти тобі? Мене зрадила чи не найближча людина! Як я можу взагалі комусь вірити найближчу вічність?

    Не дивлячись на гостре бажання між нами, упертість перемогла.

    — Це питання не до мене. Ти повинна сама його задати. Собі, — його тон не став ніжніший, а навпаки образливо ужалив.

    Я поставила келих на підлогу і підвелася. Плювати! З мене вистачило подібної відвертості! Він неможливий! Проте, я не встигла піти. Леонард піднявся і схопив за руку. Грубо повернув до себе і упився в губи з такою силою, що не дозволив і вдихнути.

    — Припини тікати! — відпустивши, Лео обхопив моє обличчя і стиснув його в руках. Міцно і сильно змусив зупинитися. — Я кохаю тебе! Досить бігати від мене!

    Гарячий, злий шепіт в губи викликав справжній дисонанс в думках. Я отетеріла і завмерла. Дивилася в скажений погляд Лео і вбирала кожне слово.

    — Що тебе так лякає? Чому мені не можна довіритися? Ти іноді доводиш до сказу своєю упертістю. Я киплю від того, наскільки ти сліпа по відношенню до себе. Тому що я шалено закоханий в тебе, Катерино! Настільки, що повернув собі почуття життя, яке втратив. Так! Я далеко не ідеальний. І наше знайомство не можна назвати прикладом благочестя. Але воно справжнє! Я не збрехав тобі жодного разу, і зараз говорю правду і прошу... Перестань втікати від мене. Ти назвала вітром мене, але насправді... Це я відчуваю, ніби намагаюся утримати вітер в руках!