Втрачена пара - Алена Бондар

Глава 61

Не могла відірвати очей від рингу. Навколо метушня, перевертні вболівають за свого побратима. Мінари були стриманіші.

Два хижаки зійшлися в сутичці. Граційні, сильні. Шалено спокусливе видовище.

Дивлюся на Марка, його сильні руки, точні удари. Серце шалений ритм вистукує. Навколо світ втрачає свої фарби, тільки Марк залишився чітким. У такі моменти не можу думати про образу чи не чесну гру з його боку. Хочу ближче до нього. Притиснутися до сильної спини.

– Красень, -- вимовляю тихо дівчині на вухо. Вона так поглинута боєм, що не помітила моєї присутності й сіпається.

– Що? -- не зрозуміла хто до мене звернувся, повернула голову та помітила дівчину мінар. Та лукаво посміхається.

-- Ви пара? – сумнівів у мене не було, але для тактовності спитала. -- Мене, до речі, Аделія звуть, – простягла руку для рукостискання.

– Мія, – потисла її руку. – А з чого ти взяла, що ми пара? -- закусила губу. – Так помітно, що я на нього дивлюся? -- думала ніхто не зверне уваги. Усі зараз сконцентровані на поєдинку.

-- Навіть якби я була сліпа і не помітила цього, – засміялася. – У нього зараз такі думки у голові крутяться. Прям не знаю, як Кіріан все ще може битися. Мабуть, просто перестав його зчитувати, – дивлюся на свою нову знайому, а вона бентежиться.

– Які? -- дуже цікаво про що він думає під час бою. На мою думку, він сконцентрований. – Розкажеш?

-- Там така вульгарність... -- не впевнена, що ця мала захоче слухати. Дуже сором'язлива. Як вона з перевертнем могла зв'язатися? – Якщо хочеш, можу дослівно? -- підморгнула Мії.

-- Ні, дякую. Марк швидше за все мені їх сам озвучить. Трохи пізніше... – не на жарт збудилася. А попереду ще пари. Треба якось заспокоїтися.

– Я так і подумала… – цікава парочка. -- Я далі на чаклунський факультет йду. Чи не підкажеш куди мені?

-- Це чудово, я там теж навчаюсь. Дорогою все тобі покажу, -- чудова можливість.

Хочу більше дізнатись про цей народ. Бібліотека мені вчора не дуже допомогла.

– Це чудово, бо мої будуть зайняті. Знаючи їх, підуть оглядати ваш квітник, – постріляла очима. -- Ну, ти розумієш?

-- Дивіться, щоб цей самий квітник не розірвав їх. Нова кров і гора м'язів, -- розсміялась та згадала про Кріс. -- Я повинна познайомити вас з моєю подругою, вона мені не пробачить якщо така подія пройде повз неї.

-- Тільки за!

Нас перервав професор.

– Молодці достатньо, – твердо промовив Мель. – Для першого разу годиться. Ви дізнались про сильні та слабкі місця одне одного. А я зроблю так, щоб це вилилося у плідну співпрацю. Студенти, можете розходитись на пари.

Аделія підхопила мене під руку і потягла до виходу з полігону. Весела дівчина. Спілкуватися з нею дуже просто.

-- У нас є час. Хочеш до їдальні підемо?

-- Так, давай, прокинувся після цього видовища звірячий апетит, – засміялася.

Змінили напрямок і пішли до їдальні. Вже виднівся поворот, як мене хтось схопив за лікоть і я обернулася.

-- Далеко зібралася? - Марк підійшов впритул до своєї красуні, втягнув її запах. Перевів погляд на мінару. - Вона складе тобі компанію пізніше, – відтягую свою маленьку в затишний куточок.

-- Марк, відпусти! -- крикнула на нього і відштовхнула руками. Коротка в нього пам'ять. Напевно, треба для вірності ще обличчя йому подряпати. – Відпусти!

-- Багато шуму. Ти хочеш, щоб вся академія дізналася, чим ми тут займаємося? – вкрадливо поцікавився. Мія завмерла та затихла. Уважно подивилася мені у вічі.

– А чим ми тут займаємось? -- треба, якось вибратися з його обіймів.

В них так добре... Мія! Нагадую собі, що ображена. Але пам'ять підкидає картинки з стадіону. Так, що ж таке... На свій сором розумію, що відбиваюся вже не сильно, скоріше для вигляду.

– Варіантів небагато, -- підхоплюю її під стегна і притуляю до стіни. – Багато свідків, – цілую шию. Адреналін ще гуляє у крові після бійки. І єдиний спосіб привести себе у нормальний стан це відчути Мію у своїх руках.

– Марку… – голос не контролюю, думки плутаються. Ще трохи і я взагалі забуду, що ми тут на навчанні й настав час для занять. Точно! Заняття. Випливаю з порочного виру. Насилу, але в мене виходить.

-- Ти казав, що дбатимеш про мене? -- ласкаво починаю свій шлях відступу.

– Я не відмовляюсь від своїх слів, -- якось різко Мія змінила тему. – Чи є претензії?

-- Я голодна, а ти мене не пускаєш у їдальню, – обурилася.

Сподіваюся голос не сильно здригнувся. Обурююсь все-таки.

-- Дуже голодна? – закушую мочку її вуха. Знала б ти, який я голодний. З голови ніяк не виходить наше сумісне купання. -- Нагодувати?

-- Марк я про їжу зараз говорю, -- ось зараз обурююсь по-справжньому. У нього тільки секс на думці.

– І я про неї говорю. А ти про що подумала маленька провокаторка? – сміюся з неї. Вона так гарно бентежиться.

Відпускаю її до їдальні. Разом йти не варіант, можу не стриматись і наробити всякого.

Я страшенно ревную її до будь-якого хлопця, який підходить до неї.

Власник до мозку кісток.

***
 

Вирівняти дихання вдається не відразу, але я впоралась. Тремтіння досі по всьому тілу гуляє.

Який вогонь був у його очах... Здається, можу пробачити йому абсолютно все. Страшно від такого повороту. Потрібно помучити Марка трохи, щоб знав на майбутнє, що приховувати важливу інформацію від мене не можна.

Заходжу до їдальні та шукаю очима Аделію. Яким було моє здивування, коли за столом виявляю Кріс.

– Ви вже познайомились? – звертаюсь до Аделії. -- Це моя подруга.

– Так-так… – цікаві відьмочки. Мені з ними легко. – Ми тобі їжі взяли.

-- Дуже дякую. Треба швидко, а то на пару запізнимося, -- подивилася який зараз час і жахнулася.

Я то думала, що з Марком від сили 5 хвилин спілкувалася, а виявилося -- пів години. З ним час летить непомітно. А іноді складається таке відчуття, що взагалі зупиняється.