Втрачена пара - Алена Бондар

Глава 59

Зайшла до кімнати у гуртожитку та кинулася в обійми подруги.

Марк щільно зайняв мої думки. Крутила всю ситуацію у своїй голові . Шалено прикро, що він промовчав...

Але зробленого вже не змінити. Чи шкодую я?

Безумовно, ні!

Як поводитися далі?

Не знаю...

-- Мія, ти мене лякаєш. Що трапилося? -- подруга залетіла до кімнати вся у сльозах. Її трясе. Що ж сталося, як до цього причетний Марк? Якщо це його рук справа...

-- Кріс, що ти знаєш про обряди у перевертнів? -- не розмикаю обіймів. Боюся втратити ту впевненість та твердість голосу. Підтримка Кріс мені зараз дуже потрібна.

-- Хм... А який тебе цікавить? Не те щоб я фахівець, але деякі знаю, -- Мія затихла, але тримається за мене міцно. Дивні питання...

– Що означає мітка для перевертня? – затримую дихання, як перед стрибком у холодну воду. – Скажи все, що знаєш. Навіть маячню.

– Ну… Тут два варіанти. Якщо вони зустрічають свою пару, то ставлять мітку приналежності. Розумієш, це як штамп у паспорті, лише на тілі. За цією міткою будь-який перевертень зрозуміє кому належить дівчина. Кажуть, раніше вистачало мітки й вони навіть не розписувалися, – хочу подивитися їй у вічі, дивні питання, але Мія вчепилася в мене намертво. -- Гаразд, якщо хочеш будемо стояти обійнявшись, – хмикнула. -- Ще кажуть, що мітку ставлять і не парі. Якщо перевертні вирішили поєднати свою долю, то обмінюються мітками. Теж своєрідне вінчання. Сонечко, а ти що конкретно хочеш дізнатися?

-- Її можна якось приховати? – голос таки підвів. Не впевнена, що хочу показувати всім мітку.

– Ну, це краще в них дізнатися. Чесно, не знаю... Може запах змінюється чи просто з вигляду розуміють, – все ж таки відсунулась від подруги й глянула в обличчя. – Що таке?

– Дивись, -- відсунула волосся і показала місце укусу. -- Цю мітку поставив мені Марк, -- схлипнула. Емоції, як на американських гірках.

– Ого! – свиснула. Не думала, що цей варвар зайде так далеко у своїх поривах. – І як це сталося? -- Мія залилася фарбою. Ну зрозуміло під час чого... -- Заспокойся, я з тобою.

Сама не розумію, від чого плачу. Сіла на ліжко і затулила обличчя руками. Кріс не чіплялася з розпитуванням, хоча знаю для неї це не просто.

-- Мила, я доки не готова ділиться всім... -- зам'ялася. Якесь сум'яття в голові. -- Але я хочу розповісти тобі розмову між мною та Хеленою.

-- А хто це? - пішли подробиці, значить не все так погано. Внутрішня цікавість підвела свою голову. Люблю оповідання, а пікантні -- ще більше. та задовольнятимусь чим є.

– Шаман у зграї Марка, – важко зітхнула. Якщо так тяжко з Кріс, що буде коли настане час розмови з Міною. - Вона сказала, що я перевертень, -- виразно подивилася на подругу.

-- Жартуєш? – засміялася. – Добре розрядила атмосферу.

-- Я серйозно, -- мені не до жартів. Моє життя вкотре увійшло у віраж. -- Духи їй розповіли, що мого звіра запечатали у дитинстві. Цим від чогось рятували, – стежу за зміною виразу на обличчі Кріс.

До неї повільно, але сягає сенс сказаної мною фрази.

-- Нічого собі... Цікаво, а Міна в курсі? -- о це новини. Та мої найцікавіші фантазії тьмяніють перед такою правдою.

-- Не знаю... Хочу поговорити з нею. Але не знаю, як розпочати, – навіть не можу спитати про таке сестру.

-- Ну, тут... Напевно, треба в лоба, на пряму. Як би ти її не підготувала, не допоможе, -- подивилася зі співчуттям на подругу. Дізнатися, що людина, яка тебе виростила -- не рідна.

Мія стрімко підвелася і відвернулася до вікна. Вдавала, що пейзаж за вікном набагато цікавіший за їхню розмову. Кріс підвелася і обняла її зі спини.

-- Хочеш я тобі останні новини розповім? А? - закинула вудку.

-- Сподіваюся не як минулого разу? – засміялася. Згадуючи, що підслухала подруга про Марка. Яка вона у мене все ж таки чудова.

– Ні! Ця крутіша, -- урочиста пауза. Мія повертається до мене. У очах інтерес. – До нас приїжджають мінари. Та дам… – розводжу руками. У Мії очі трохи на лоба не вилізли.

-- Жартуєш? -- це ж моя мрія, познайомитися з ними.

– Як я могла. Я знаю, як ти хотіла побувати у них. А зараз -- вони тут, - посміхнулася.

-- Як чудово! – з вереском кинулася в обійми такої рідної подруги.

Пам'ятаю, як у дитинстві довкола себе збирала нас Варана та розповідала про інші раси. Багато чудесних історій вона нам повідала і одна з них була про мінарів.

Зовні вони були схожі на людей, волосся у них синє. Чоловіки з розвиненою статурою. Тут можна провести паралель з перевертнями. Їхня рідна стихія вогонь. За розповідями, вони витворяють божевільні речі з ним. Можуть повністю входити до нього.

Тоді, маленькою, я дивувалася, як можна керувати такою неприборканою стихією...

Добре відчувають емоції людей та думки. Подейкують, що від них практично неможливо закритися ментально. Вміють гіпнозувати та керувати свідомістю, своєю силою волі.

Найцікавіше і, мабуть, секретне це їхня друга іпостась. Вона видозмінюється за бажанням власника. Якщо у перевертнів це звірі, і кожен з народження отримує одного та незмінного. То мінари можуть видозмінювати своїх. Вони майстри ілюзії.

Зайнялася ідеєю познайомиться з ними ще в дитинстві, слухаючи Варану. Але не сміла мріяти або побачити їх.

-- Знаєш, кажуть, що приїде четверо. Можливо, наголошую, Мія, можливо -- вони запросять до себе групу студентів.

-- Кріс, це ж моя мрія! -- почала стрибати навколо подруги, як маленька. – Так, я до бібліотеки.

– А ти вирішила серйозно підготуватись? -- сміюся по доброму. – Скласти компанію?

– Ти й бібліотека? -- сміюся у відповідь. -- Якби там тебе побачила твоя мати, у неї нервовий зрив стався б. Подруго я сама.

-- Добре, бо я вже злякалася, що потягнеш мене з собою.

– Ти не готова вдатися до таких жертв. Чи готова? - подивилася виразно.

– Ні, свята святих -- тільки тобі. Хай щастить.