Втрачена пара - Алена Бондар
Глава 62
Не добре пропускати пари, але ми сказали викладачам, що я покажу академію Аделії та нас відпустили.
Не могла чекати до вечора та була велика ймовірність, що Марк завадить.
За кожним кутом шукала його, поки йшли до Аделії.
Мінара всі потрібні трави привезла з собою.
У них я поки що погано розуміюсь.
-- Є затишне місце? - нам не повинні заважати. Потрібно буде сконцентруватись. Дивлюся на Мію вичікувально.
– Під час занять можна піти до нашого лісу. Він знаходиться просто на території. Чи підійде? - дуже хвилювалась, але Аделія була спокійна. І через якийсь час цей спокій перейшов і до мене.
-- Чудово. У мене все готове. Захопимо ще плід і у дорогу.
І ми пішли. Не вірилося, що в нас все вийде з першого разу. Якось так вийшло, що я довірилася їй. Не було страху, сумнівів, ніби поруч йде моя споріднена душа.
Розташувалися, Аделія розпалила трави.
– Зараз треба заспокоїтись. Викинути з голови усі непотрібні думки.
– Добре, що мені робити? - її голос заспокоював, навіть сказала трохи гіпнотизував.
-- Ти поринаєш глибоко у себе. Наскільки це можливо. - повільний вдих і видих. Мені потрібно сконцентрувати на Міє. – Не лякайся, але мені треба буде зайти до твоїх спогадів і подивитись твою сутність. Коли відчуєш моє втручання, просто дозволь.
-- Добре. --зворотного шляху немає. Якщо ми вже тут, треба спробувати.
Сіла у позу лотоса та прикрила очі. Не відразу, але вдалося викинути всі думки з голови.
– Я направлю тебе. Дихай повільно, розмірено. - сама прикриваю очі. Вийшло налаштуватися на Мію. Поки вона не чинить опір все йтиме гладко.
Я опинилася в якійсь печері. У ній стоїть стовп вогню. Так ось, як вона представляє свій дар. Але мені не треба сюди. Іду далі. Починають миготіти останні її спогади. Так насичене життя у відьмочки.
Ось це вже цікавіше. Дар передбачення, але він не розкритий. Дивлюся ще далі. Він або не розвивається, або його щось стримує.
Мені завжди було простіше магію уявляти у вигляді ниток. Сфокусувала зір на дарунку і помітила на деяких нитках вузлики. Цікаво звідки вони. Це вже не важливо, почала їх повільно розпускати. Все...
Зараз освоювати передбачення їй буде легше.
Але ми тут не за цим.
Мені треба побачити сутність Мії. Занурююсь далі у її свідомість і мене виштовхують.
-- Мія це я, не втручайся.
Вона мовчить. Пробую ще раз заглиблюваться, але мене ще далі відкидає.
Так не піде... Я наполеглива.
Спробую ще раз і ситуація повторюється. Відчуваю, що витратила вже багато енергії, повертаюся.
– Мія плавно виходь з трансу. – промовляю мало не за складами. Нам не потрібен швидкий ривок. Все має бути плавно та розмірено. Дивлюся на Мію, вона розплющує очі.
-- Сонечко я ж просила не чинити опір?
-- Аделія я нічого не робила. - розгублено дивлюся на неї.
-- Сонечко, я спокійно переглянула твої обидва дари. Там були невеликі проблеми, але я їх усунула. Коли спробувала подивитись на твою другу сутність, мене відкинула назад.
-- Це як? - так ... все ж таки магія у нас сильно відрізняється. Принцип підходу до неї точно різний.
-- З чим би порівняти... Уяви, що ти підходиш до дверей і намагаєшся її відчинити, а замість цього тебе в прямому розумінні відкидає від неї... - порівняння примітивне, але зрозуміле. - Почуття таке собі.
-- Пробач, я не знала. - усміхнулася винно їй.
-- Ти ні до чого, я сама зголосилася. Дуже цікаво було. – голод знову нагадав про себе. - Давай так, зараз сходимо перекусимо і підемо у кімнату до Кіріана. Він мій двоюрідний брат. - закотила очі. Уявляю, як він зазнається , почувши, що в мене не вийшло. Але до інших йти не ризикну. - Старший та відповідно досвідченіший. Спробую з ним поговорити про тебе.
-- Спасибі тобі. – мене відвідав здогад. - Він приколюватиметься?
-- А ще як. Ну, нічого в мене є, що йому пригадати.
Весело сміялися по дорозі назад до корпусу. Щільно перекусили і пішли до цього Киріана.
Сподіваюся він мені допоможе чи хоч підкаже, у який напрямок думати далі.
-- Кіріане, я до тебе з гостею. – весело заспівала, щоб задобрити його одразу.
-- Аделія сестричка. - цікаво, кого вона привела. – Познайомиш?
– Це Мія. І в нас до тебе розмова. - перевела погляд на дівчину. – Ми відійдемо на хвилинку.
-- Звісно.
Вони відійшли всередину кімнати та розмовляли. Кіріан був на вигляд не дуже задоволений відкритою інформацією. Але хоч не кричав, вже добре. Зрозуміти, яке рішення він прийняв, було складно.
З одного боку його просить сестра, а з іншого він нічого мені не винен. І може легко відмовитися. Закусила губу і чекаю на вердикт.
Тут з гуркотом двері відчиняються і ми всі повертаємося на шум.
-- Марк? - ось цього я і боялася. Розпливлася у посмішці, щоб притупити його пильність.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно