Я (не) втечу від тебе. - Марі Керімей

Ми увійшли у коридор, а потім і у вітальню. Все настільки блищало, що я ледь не зламала шию, викручуючи її у різні боки. 

— Доню, — почула я радісний голос жінки. Коли повернулась на звук, то застигла. 

Вона така ж, як я її пам'ятаю. Ані трохи не змінилась. Каштанове довге волосся, карі шоколадні очі, бліда порцелянова шкіра, ледь припухлі губи та мініатюрний ніс. Усе було таким, як кілька років тому. 

— Мамо, — заплакала та кинулась їй в обійми, які вона радо розставила для мене. 

З цієї миті, як я вдихнула рідний запах, я й зрозуміла, що все буде добре. У мене все тепер буде добре!