Я (не) втечу від тебе. - Марі Керімей
Глава 36
— Я знаю, що ти вражена і шокована, але вона жива. Ми з нею живимо у Китаї. Не думай, що ми про тебе забули. Ні, але ми не могли зв'язатись з тобою. І до того ж... Якби ми це зробила, той чоловік, якого ти вважала своїм батьком, вбив би нас і тебе за одно. Ти думаєш, що за тобою не стежать. Навіть зараз. Кожен, твій крок відстежують. Про кожен, рух доповідають йому, — Чон говорив досить переконливо. Рівно та впевнено. Не було б сумніву у його брехні.
— Що ти таке верзеш! Я бачила на власні очі, як вони загинули, — чіплялась я за найменші деталі, аби не здуріти.
— Ти не бачила їх. Ти прийшла зі школи і тобі сказали, що вони мертві, — говорив цілковиту правду. Я й правда не бачила їх мертвими.
Обхопивши руками голову я присіла на землю. Світ котився до ніг. Було нестерпно.
— Я знаю, що нам з мамою не залатати твого серця. Не втамувати твій біль, але ми хочемо тебе вберегти, якщо захочеш я розповім тобі все. Але не тут. Скоро наглянуть люди твого батька, — знервовано промовив та присів біля мене. Провів рукою, по моєму волоссю, а я здригнулась. Підірвалась на ноги та втекла, мов боягузка. Не хотіла вірити в їхню правду. Я знала свою. Мої батьки мертві.
Кілька годин їздила кругами, по місту. Все ще обдумувала слова Чона. Якби моя мама була живою хіба б вона першим ділом не забрала мене? Звісно, що забрала. Значить Чон бреше. Я в цьому впевнена на всі сто відсотків.
Адже, яка мати може пережити розлуку з власною дитиною. Притому. якщо знає, що та в дитячому будинку. Хіба безсердечна.
Я памятаю свою сім'ю щасливою і хотіла, щоб так і було надалі. Але з кожним днем мені відкриваються нові секрети, які жахають. Сестра, мама, тато... Все це, якийсь сон. Чийсь жарт. Поганий такий жарт над моєю свідомістю.
Почула телефонний дзвінок. Поглянула. Невідомий номер. Якщо чесно не дуже хотіла брати слухавку, але чомусь підняла.
— Ну, привіт сестричко, — почула я уїдливий голос сестри.
— Чого тобі! — розізлилась я.
— Хотіла запитати тебе... Ти ще довго будеш чіплятись до мого нареченого, — шипіла вона в трубку.
— Господи! Ти подзвонила зараз у такий момент заради цього? — з гіркотою запитала та звернула на повороті.
— В мене є, до тебе розмова. Тому чекаю через десять хвилин на мосту, — ледь не зі злобою промовила та відключилась.
Певно сьогодні день відкриттів. Усі хочуть повідати мені свої секрети.
Тяжко дихаючи від наростаючої люті та паніки. Від безсилля, мало не божеволіла. Я доїхала до моста. Кілька хвилин збиралася з духом, а потім вийшла. Підійшла до перил та стала вдивлятись в краєвиди. Шукала очима відповіді на безвихідь.
— Чесно кажучи, я не думала, що ти приїдеш. Ти знову мене здивувала, сестричко, — порівнялась зі мною та дивилась прямо перед собою. Чесно кажучи, я навіть не ворухнулась.
— А я не думала, що в мене така сука сестра, — виплюнула я.
— Ооо... Ти погано мене знаєш. Я вся в нашого татка, — посміхнулась вона з єхидством.
— Він не наш, а твій, — з огидою промовила.
— То ти вже знаєш? — дивувалась вона та поглянула на мене великими очима.
— Знаю, — зітхнула. — Чого тобі?
— Залиш Олександра. Поїдь у Китай, до своїх батьків та дай нам спокій, — зі злістю промовила. Вона тримала руки в карманах. Підборіддя гордовито до верху, а очі примружені.
— Як у тебе все легко, — простогнала та схопилась двома руками за голову.
— Просто!? Він мій! — закричала вона та штовхнула мене. Я мало не впала, але вчасно схопилась руками за поручень.
— Божевільна! Він з самого початку був моїм. У нас навіть папери є. А ти дурна, бо думаєш, що весь світ повинен лежати біля твоїх ніг.
— Так і є. Весь світ буде належати мені, якщо я захочу, — посміхалась зі злістю.
— Яка ти у нас власниця, — засміялась. — Хочеш? Забирай. Тільки памятаю, що він кохає мене і так просто він мене не відпустить. Завжди в його думках, буду лише я, як і в його серці.
— Не буде, бо він кохає мене, — посміхалась вона.
— Помрій, — закотила очі та пішла до своєї машини.
Те що сталось далі, я ніяк не очікувала.
— Ах ти ж сука! — закричала вона та схопила ззаду за коси. Я впала, а вона нависла наді мною.
Я почала відбиватись, але через виснаження я не могла довго відбиватись і зрештою відчула біль, по всьому тілу. Моя власна сестра колотила мене так, наче я була для неї простою грушею, для тренування.
Отямилась я уже в лікарні. Голова страшенно боліла і поворухнутись було мукою. Я скривалась та відкрила очі. В кімнаті було досить темно. Лише одна лампа освітлювала палату, в якій, я знаходилась.
На дворі стояла ніч. Я присіла на ліжко та почала роздивлятись навколо. Біля ліжка в кріслі спав Олександр. Я прикрила очі та порахувала до десяти, аби заспокоїтись та не плакати.
Стільки всього сталось, що стриматись було важко. Я так боялась усього. За Олександра та за себе. Все стало таким ризикованим.
Підняла руку та погладила Олександра по голові. Вдихнула аромат його парфумів та задоволено прикрила очі. Він, мов моя таблетка заспокійливого. Мій коханий чоловік. Якщо потрібно буде померти за нього. Я з радістю віддам своє життя. Хочу, щоб він все своє життя був щасливий. Хочу, щоб він був коханий. Навіть, якщо мене не буде поруч.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно