Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

Батько Ескаєра, стиснувши щелепи, опускається назад у крісло, а імператор звертає свій погляд на мене.

− Сьєро Соломія, готуючись стати матір'ю куарда, перебуваючи на території імперії Занагар, ви зобов'язані підкорятися нашим законам, − він робить красномовну паузу, чекаючи моєї реакції.

− Я усвідомлюю це, ваша величносте, − відповідаю йому, схиливши голову. Розумію вже, що на мене чекає вибір без вибору.

– Закон імперії Занагар каже, що діти нашої раси мають народжуватися у союзі енергетично пов'язаних батьків. Тільки так. І з цього випливає, що ви зобов'язані вступити в такий союз.

Була у мене ідея запитати, чи маю я право відмовитись. Але слова імператора остаточно розставляють все на місця. Нема у мене такого права. Відмовлюся – порушу закон. А ще гірше – заподію шкоду своїй дитині.

− І зараз, сьєро Соломіє, у вас є вибір. Ви можете вибрати Ескаєра Лаяре і цим, по суті, дарувати йому помилування. Або можете назвати своїм обранцем адаміра Рокадо Шаєра. Ваше слово?

От і все, Солько. Недарма була ця сукня. Недарма. Отак тебе зараз і заміж віддадуть. Без почуттів та романтики. Тільки тому, що так треба.

Дивлюсь на Ескаєра. Попри все, мені його шкода. Я боюся навіть уявити, що таке для сильного куарда це запечатування. Це як птахові крила обрізати, мабуть. Але… попри жалість, я не можу навіть уявити, як буду з ним, дозволю йому знову себе торкатися. Мене пересмикує від однієї тільки думки.

Повертаю голову до Рока. Він дивиться на мене з дивним виразом обличчя. Я відчуваю його напруженість та навіть нетерпіння. Голод. І розумію, що цей голод спрямований на мене. Він не приховує цього. Більше не приховує. Щойно я дам свою згоду, між нами все зміниться. І ця думка здається мені надто вже привабливою, попри на всю складність ситуації.

Мені подобається в цьому куардові надто багато. Він мене заводить, як жоден чоловік до нього. І моя жіноча сутність просто в екстазі б'ється від того самого відчуття, коли ти за кам'яною стіною. Єдине, що мене лякає, це власна нездатність тримати свої почуття до нього під контролем. Чи вміють любити куарди, я навіть не уявляю. Але ж сподіваюся.

Рок схиляє голову набік, смикаючи куточком рота в усмішці. Гладить пальцем моє зап'ястя, посилаючи юрби мурашок по шкірі. Примружується з палкими обіцянками в очах. Він зробив усе, щоб мій вибір був очевидним. І я обіцяла довіряти йому, так.

− Я обираю бути твоєю, − вимовляю пошепки, відчуваючи тремтіння, коли його погляд переможно спалахує. Дивлюся в ці чорні очі з усією твердістю, на яку здатна. − Але спочатку я хочу почути всю правду, чому ти хочеш мене, − вперше я звертаюся до нього на ти. Наче між нами стерлася ще одна межа. Чи зникнуть інші?

Якщо я так тобі потрібна, то маю право знати навіщо. Скажи. Мені. Правду. Будь ласка.

Рок трохи хмуриться, знову зважуючи свою відповідь. Моє прохання. Свої дії.

Знову мене мучить те саме питання. Чи готова я до цього? До такої ось прагматичності та прорахованості майбутнього чоловіка? А якщо вона ще й замість будь-яких почуттів буде?

– Я все тобі поясню. Наодинці, – так само тихо обіцяє він. І знову це означає прохання довіритись.

– Сьєро Соломіє? − вривається в наш мовчазний діалог голос імператора. − Ваш вибір?

І я не витримую. Їм потрібна моя дитина. Імперії потрібна, даріату, цьому Лаяре. То невже не можна дати мені час подумати? Я хочу прийняти правильне рішення.

Підіймаюся з місця, почуваючись під прицілом.

– Ваша величносте, чи маю я право висловитися та поставити деякі запитання? Адже це не порушить закони імперії Занагар?

− Ні, звичайно, не порушить, сьєро, − смикає куточком рота правитель цієї самої імперії. – Ми усі вас уважно слухаємо.

Ага, як ще шкіра не димиться від цієї вашої уваги.

− Сьєре Ескаєр, − роблячи глибокий вдих, підіймаю я погляд на чоловіка, через якого стою зараз тут. Він здіймає здивовано брови. − Мені шкода вас, правда. Я не можу навіть уявити, що для вас означає цей вирок. І якби справа була тільки в мені та моїй свободі в обмін на ваше життя, прийняти рішення мені було б набагато складніше. Скажіть, це запечатування рівне страті?

Він спалахує. Підтискає губи. Але під зверненими на нього поглядами каже правду.

− Не зовсім, сьєро. Я лише стану... неповноцінним.

− А якби раптом я вирішила обрати вас, що буде з моєю дитиною? – він мовчить, і я знову звертаю погляд на імператора. – Наскільки я розумію, прийняти енергію іншого чоловіка мій син зміг лише через те, що був на межі смерті, чи не так?

− Так, сьєро Соломіє, − киває його величність.

− Чи зможе мій син перелаштуватися назад? Без шкоди? Без загрози для свого життя?

− Це невідомо. Ваш випадок унікальний, − в очах імператора починає з'являтися розуміння.

На мить опускаю вії. Як же тяжко! Усвідомлювати, що своїми словами виносиш комусь вирок. Але я маю це сказати. Дивлячись йому у вічі. Навіть якщо цей погляд потім переслідуватиме мене в кошмарах.

− Сьєре Ескаєр, я егоїстично не готова бути вам дружиною. Я не вірю вам. Я боюся вас. Але що ще важливіше, я не готова знову ризикувати життям своєї дитини й це для мене, як для матері, найголовніше. Якщо вибір за мною… Я не обираю вас.

− Я приймаю ваш вибір, сьєро, − криво посміхається чоловік. З гідністю. Може, він й не зовсім виродок. Тим важче цей тягар для мого сумління.

Але мені лишається зробити останній крок.

− Ваша величність, що буде, коли я назву адаміра Шаєра своїм обранцем?

– Оскільки питання вашого шлюбу є однією з двох причин цього засідання, як тільки ви озвучите свій вибір, буде проведена церемонія згоди. В еквіваленті із земними традиціями – це одруження. Після якого адамір Шаєра отримає право на обряд злиття.

Боже, як неоднозначно це звучить. А може, і не тільки звучить. Як проходить це їхнє злиття? Чи не на шлюбному ложі? Чи не до цього так ретельно готував мене Рок, делікатно зваблюючи й привчаючи до себе та своїх дотиків?