Не мій мільйонер - Ірина Романовська

- Навіщо мені ця твоя правда, Ігорю? Що мені з нею робити? Я тобі довірилася, відкрилася. Ти став моїм першим хлопцем. – Мій голос зривається на хрип від болю та образи. - А ти так просто говориш, що в той же час зустрічався та цілувався зі своєю  колишньою.

- Так ні ж. Вислухай та не перебивай мене, будь ласка. - Ігор дивиться мені прямо в очі. - Коли ми познайомилися, я був один уже досить давно. Це щира правда. Я не познайомилися не святий. Дівчата на одну ніч у моєму послужному списку завжди були. Мені так було простіше. Голий секс та жодних почуттів. Але то було до зустрічі з тобою.

Закидає голову догори та дивиться на небо. Зробивши глибокий видих, кидає сигарету прямісінько в урну.

- Коли ми були на мосту, я зрозумів, що хочу спробувати з тобою щось більше, а ніж просто секс. Я відчув, що оживаю поруч із тобою, що все ще б'ється ось тут у грудях. - вказує на своє серце, - Але трапився той чудернацький дзвінок сестри, потім твоя втеча, робочі проблеми, я поїхав до столиці. Того ж дня мені зателефонувала колишня та попросила про допомогу. Її шантажують.

Мої очі, напевно, у цей момент стають більшими, ніж тарілки до чаю. Я думала таке лише у фільмах буває.

- Ми зустрілися у ресторані обговорити подробиці. Я їй сказав, що допоможу з шантажем та все. Вона просила все повернути, почати знову наші стосунки та ми тоді поцілувалися. – Я закриваю очі та збираю пальці в кулаки. - Вислухай до кінця, Аню, - застережливо піднімає вказівний палець угору. - Я сказав їй прямо, що більше не хочу стосунків із нею. З проблемами допоможу, але більше нічого не буде. Юлі це дуже не сподобалося, тому ось таким чином вона вирішила мені помститися. Звернулась до ЗМІ та оприлюднила старі знімки, збрехала про весілля. Я насправді хотів тобі все розповісти ще тоді, але потрапив в аварію. Сів за кермо напідпитку, вчасно не зреагував і на швидкості влетів у відбійник.

- Який жах, Ігорю. - Не віриться, що все це може статися з людиною в одну мить, - А твоя колишня ...?

Не встигаю до кінця сформулювати питання, Протасов відразу з півслова розуміє мене та відповідає сам:

- Вона ховається від мене. Мої люди намагаються її знайти, але поки що без успіху. Загалом одне на інше наклалося, як снігова лавина. Опритомнів у лікарні зі струсом мозку та подумав, що певно це знак, раз не доїхав до тебе. - Ігор видає сумний смішок та підпалює наступну цигарку. – Хотів розібратися з усім сам. Залишити тебе без усієї цієї плутанини. Щоб жила нормально без мого божевілля. Тепер я бачу, що вчинив правильно. Ти живеш нормально, знайшла хлопця та ось на побачення поспішаєш.

- Та немає жодного побачення! Я розлючена на тебе. Чого тільки за ці тижні я не надумала про тебе, про себе, про нас взагалі. А ти ось так з'являєшся та кажеш, що просто так вирішив. Ти вибрав, що тобі легше, от і все. Злякався, як боягузливий хлопчик. Та взагалі, навіщо ти тоді підійшов учора до мене? Так би й робив далі вигляд, що мене не знаєш. Навіщо?

- Аню, Аню, я коли тебе побачив там. Я офігів. – Ігор однією рукою торкається моєї щоки. Гладить тремтячими, гарячими пальцями. І я тремчу разом з ним.

- Я не знав, що ти у цьому готелі працюєш. Нам надійшла вигідна пропозиція про продаж землі, де розташований цей готель, тому ми приїхали подивитись все. Побачив тебе та зрозумів, який я - телепень. Я ж нічого не дізнавався про тебе, бо знаю себе. Наплював би на все та зірвався б до тебе. Що, власне, за підсумком і сталося. 

Протасов поволі накриває своїми губами мої. Цілує обережно, я навіть би сказала, безневинно. Без тиску та напруги.

- Побачив і пропав. Треба було одразу тебе знайти та все пояснити. Разом вже б ходили на побачення та не було б цих безглуздих днів нарізно. – шепоче Ігор мені зізнання у губи. - Аню, я так у тебе закоханий. Ань, пішли зі мною на побачення?

- Як то розуміти? - Мій мозок явно перевантажений, тому відмовляється сприймати інформацію швидко.

- Я не знаю. Мені треба подумати.

– Ти подумай обов'язково. А поки давай повернемося до машини та я відвезу тебе додому. Ти змерзла.

– Він гладить мої плечі, щоб зігріти, міцно обіймає.

До його позашляховика ми повертаємось досить швидко. Тримаємось за руки.

У салоні автомобіля також не розриваємо наших рук. Мовчимо. Лише іноді обмінюємося загальними фразами, про те куди повернути чи поїде він саме до мого будинку.

Боковим зором бачу, як Ігор іноді на мене поглядає, ніби намагається щось побачити нового. Я намагаюся не піддаватися спокусі, не дивлюсь на нього. З ним важко відчувати себе спокійною. Його запах, його присутність, дотик його пальців – все це зводить мене з розуму. Я знову дуже хочу, щоб він мене поцілував.

Вже біля самого під'їзду наважуюсь повернути голову у бік Ігоря:

- Мені потрібен час про все подумати. Вибач, але шантаж, колишні, журналісти, аварії, твоє мовчання – для мене це дуже багато та від цього зовсім не собі. Я тебе наберу.

- Я чекатиму. - З цими словами Ігор цілує мою щоку та проводжає до під'їзду.

Вже зайшовши всередину та піднявшись сходами на другий поверх, наважуюся подивитися у вікно.

Джип Ігоря стоїть на тому самому місці. Поруч із автомобілем стоїть і сам власник. Знову палить, не знаю яку за рахунком цигарку.