Купи мене - Катерина Дако

- Прошу вас, - знову долинув голос розпорядника, - йдіть за мною.

Розплющила очі, збираючись підвестися з підлоги і вийти. Але зрозуміла...

Слова, сказані чоловіком, були адресовані не мені, а, навпаки, моєму мученикові. І він був зовсім з ними не згоден.

- Ця сучка сама не захотіла у мене відсмоктувати! - закричав він і рушив був у мій бік.

- Якщо ви зараз завдасте шкоди дичині, - механічним голосом промовив розпорядник, - вас виключать із членів клубу. Поки що ж обмежимося штрафом за заподіяння фізичного та психологічного насильства над дичиною, внаслідок якого вона змушена була натиснути тривожну кнопку.

- С-сука, - процідив крізь зуби мисливець. - Я тебе ще знайду...

- На жаль, для вас полювання на сьогодні закінчено, - так само безпристрасно повідомив адміністратор. - Прошу...

І він зробив запрошуючий жест рукою у бік виходу з кімнати.

Я дивилася в спину цього чоловіка і досі не могла повірити, що забрали його, а не мене. І що я зможу продовжити. І що все ж таки шанс отримати гонорар нікуди не подівся. І все ще може бути добре...

Опустила погляд на таймер. Залишалося понад двадцять хвилин паузи. Можна встигнути у душ. Змити з себе відчуття бруду після чужих лап. Та й зуби почистити не завадило б...

Декількома хвилинами пізніше зрозуміла, що знову намагаюся здерти з себе верхній шар шкіри. Так нікуди не годиться...

А вдома? Що буде вдома, коли я повернуся звідси, і розуміння того, що сталося, накриє важким відкатом?

Намагалася викинути ці думки з голови, розглядаючи мозаїку плитки над умивальником. Синя плиточка, потім дві блакитні, знову синя, а потім темна, глибокого кольору індиго. А у наступному ряді все починалося з блакитної...

Зуби почистила тричі. І тут спеціально не стримувала себе. Хоча нудота, що з'являлася при згадці неприємного запаху та відчуття головки члена між губ, так і залишилася.

Ні, треба викинути це з голови. Було – і пройшло.

Але гіркота, схожа на смак програшу, не давала нормально дихати, нормально мислити.

Натягла бюстгалтер. Навколо стегон обернула рушник. Може так і не можна, але мені зараз можна.
Хоч якась видимість одягу...

Вийшла до кімнати. Ліжко після полюванння на ній Вікі та мисливця була вся перевернула, що створювало атмосферу невеликого бардаку.

Дістала запасну пляшку води з-під ліжка, і випила залпом майже половину.

Ех, зараз би фрукт який. Мандаринку. Або яблуко. Щоб відчути нормальний запах ароматного плоду. А не хімічний м'ятний присмак, який все одно не допомагає нічого забути...

Цікаво, яка зараз година? Розсунула важку парт'єру. І побачила за вікном сірий похмурий дощовий ранок, що огорнув своєю тужливою мрякою галявину біля особняка і посадку тополь відразу за нею.

Що ж. Погода - і та зрадила. Так і не зрозумієш, чи то лише пізні передсвітанкові сутінки, чи то похмурий полудень. Ні, швидше за все дев'ята чи десята година ранку...

Можна все-таки спробувати роздобути щось із їжі. Але треба поспішати. Та й мисливці зараз почнуть прокидатися. А зустрічатися з кимось із них зовсім не входило в мої найближчі плани. Та, власне, і надалі також...

Вийшла зі спальні, без жалю залишивши місце своєї ночівлі та такого невдалого пробудження. Прошльопала босими ногами коридором у бік їдальні.

Зазвичай вранці я з'їдала яйце, бутерброд із сиром та якийсь фрукт. Зараз два перші пункти точно повз. Цікаво, чи там у них фрукти дають? І чи є цілі, щоб узяти із собою?

Зазирнула до їдальні через вхід із коридору. Там на кріслах біля парадного вікна снідали два мисливці. Мабуть, тільки почали, тарілки ломилися від їжі, набраної зі шведського столу.

І більше нікого.

Теоретично непогано.

Столи зі стравами на вибір мені не було видно. Але можна спробувати не нарватися.

Тихо увійшла, намагаючись злитися з інтер'єром. Чоловіки кинули на мене короткий погляд і повернулися до сніданку, перебуваючи в повній впевненості, що зараз вони перекусять і точно знайдуть собі дичину. Не мене – так іншу. І їжа зараз набагато важливіша за полювання...

Це трохи покоробило. Тим, що на мене дивляться як на порожнє місце. Як на іграшку, яку можна легко замінити на іншу, лише трохи пізніше.

Сама себе обсмикнула. Навіщо мені їхня увага зараз?..

Обернулася до фуршету, накритого в кутку кімнати. Поглядом знайшла вазу із фруктами. Так є! Яблука, апельсини, банани та персики.

Зрозуміла, що саме ось ці останні, з бархатистою шкіркою і соком, що стікає по пальцях, мені хочеться найбільше на світі. Взяла один і одразу надкусила, жадібно вгризаючись у ніжну м'якоть. І передчуття не підвело. Ароматна насолода збудила смакові рецептори до такого собі гастрономічного оргазму. Я вп'ялася в плід ще раз, і ще, не помічаючи, що рука та підборіддя вкриті липким соком. Але це було настільки нереально... так чудово і смачно...

По замовклій розмові з боку вікна зрозуміла, що мисливці таки звернули на мене свою увагу.

Чорт...

Відвернулась, потай витираючи пальці об рушник на стегнах. І знову простягаючи руку за другим фруктом.

Мовчання, що зависло в кімнаті, здавалося, огорнуло мене густою хмарою. І я ледь змогла пересунути ноги, роблячи крок у бік виходу на сходи. Але погляди, що обпалювали спину, відчувала, напевно, кожною клітиною свого тіла...

Майже... Мені залишилося зробити якихось пів кроку. І тут браслет зробив зрадницьке "піп", тим самим сповіщаючи спостерігачів, що дичина цілком доступна.

Але як? Чому я не встежила за часом? Мені здавалося, що я маю ще кілька хвилин...

Вилетіла зі їдальні і помчала сходами вгору.
Цікаво, вони наздоганятимуть?

І по звуку за спиною, дуже схожому на скрип ніжок крісла, що відсувається, зрозуміла - будуть...