Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня! - Ялинка Ясь

Святий Валентин, він же Уґнар

Люблю свою роботу!

Вона приносить мені справжнє задоволення. А коли результат перевищує очікування, моє серце, або, можливо це душа, наповнюється безмежним коханням, в якому хочеться пестити близьких, дарувати його перехожим, бо воно охоплює цілком та виплескується через край!

Як завжди, найшло зненацька.

Я поспішав додому, несучи величезний оберемок букетів і пакет із іграшками. Дівчат у мене вдома багато, треба порадувати кожну! Посміхаюся в передчутті.

Був ранок, самотні перехожі ще зустрічалися рідко і, на щастя, ніхто не помітив раптового паралічу, що накотив на мене. Тішить, квіти не впустив.

Так завжди!

Подібний стан наздоганяє раптово, у найнесподіваніший момент. Добре, якщо в цей час знаходжусь удома. Але, я не скаржусь, ні!

Цього разу відчуття було іншим. Більш сильним і двоїстим, чи що. Зазвичай, запаморочиться у голові, заніміють руки і... спалах!

Бачу образи. Чомусь, сьогодні їх дуже багато, тому не відразу вдається розібратися, що до чого. Емоції зашкалюють, передаються мені. Це важко…

Серед іншого переважає гіркота самотності. Як завжди, за рідкісним винятком. Тихенько зітхаю. Занадто знайоме почуття.

Довго стояв на тротуарі, важко дихаючи, поки плелися нитки чужої зустрічі, симпатії, потім кохання. Ось уже внутрішнім зором бачу, що треба зробити. Усміхаюся, адже цього разу все дуже просто і, навіть, забавно.

Згодом розумію, щось вислизає. На рівні інтуїції чую - ще не все. Я упустив деталь... Якусь тоненьку нитку, яка повинна вплестися в загальну, зробивши її міцною, вічною.

По спині потік піт від напруги, пощастило, що поряд була лава. Опускаюся на неї, дбайливо розміщую поряд букети та подарунки і, нарешті, повністю віддаюся справі.

Шукаю ту саму, тонку, але важливу нитку. Бачу всіх учасників, виділяю з них закоханих. Все правильно, їх четверо. Перевіряю сумісність. І тут збіг, вони світяться одним, особливо яскравим кольором.

Чоловік із каштановим волоссям світиться настільки сильно, що боляче дивитися. Це нехарактерне явище в людському світі, мені рідко зустрічаються істоти з даром Кохання. Придивляюся, зазирнувши усередину його сфери. Цей чоловік заслужив свій Дар. Зумів звернути на себе увагу Великої, я вражений!

Але закінчити не можу. Як і раніше, чогось не вистачає. Чого саме? Руки починають тремтіти, у горлі пересохло, але я не здамся, я розберуся! Шукаю, вдивляюсь у долі, характери, поведінку головних сфер та намагаюся знайти хоч якусь підказку. Розуміння приходить хвилин за п'ятнадцять -  просто ще рано. Повна картина з’явиться, коли долі цих двох пар зійдуться. Значить, я маю бути поруч, щоб встигнути завершити те, що почав.

З розумінням цього відпускає. Поспішаю додому. До вечора є час.

…О вісімнадцятій годині сорок п'ять хвилин, дуже високий, широкоплечий чоловік увійшов до однієї з хрущовок у спальному районі міста. Ніким не помічений, перевернув номерки у квартирі на другому та третьому поверсі, перетворивши квартиру номер шість – на номер дев'ять, а дев'яту квартиру – на шосту. При цьому велетень так щасливо посміхався, наче виграв у лотерею.

Спустився, сів на лавку під під'їздом і почав чекати. Першим з'явився сантехнік. Велетень простежив за ним, зазначивши, що той потрапив у потрібну квартиру та задоволено кивнув головою.

А коли до ньогу на лавочку присіла жінка в пуховику, ледь не проворонив іншого чоловіка. Того самого, з Даром Кохання у серці. Полегшено видихнув, коли той чоловік подзвонив у потрібну квартиру.

-Вечір добрий! – Ніна Петрівна, адміністратор торгового залу супермаркету «Бенкет» йшла від подруги, трохи напідпитку. Насправді, настрій був гірше нікуди, бо додому йти зовсім не хотілося. Посиденьки з подругою завершилися раніше запланованого, дійти до кондиції подруги не встигли - довелося розходитися, бо повернувся чоловік к подругу, розігнавши гуляння, влаштувавши п'яні розбірки. І принесло його раніше часу! Не дав, гад такий, «жіночий день» відзначити!

Сама Ніна Петрівна заміжньою не була, виховувала сина, який на даний момент вчився у іншому місті. І саме тому, що вдома ніхто не чекав,  було сумно. Випите біле напівсолодке у розмірі чотирьох неповних келихів довело жінку до того сльозливого стану, коли жалієш себе особливо гостро. В очах уже поскубувало, але тут вона побачила біля сусіднього будинку самотнього чоловіка. І миттєво зорієнтувавшись, підсіла поряд і привіталася.

-Добрий вечір!

-Добрий... - ввічливо відповів чоловік і ненадовго відволікся, розглядаючи красиво одягненого молодика, що увійшов у під'їзд. Потім усміхнувся і обернувся до жінки. Хотів щось сказати, потім завмер із дивним виразом обличчя. Заплющив очі, а коли розплющив, у них щось спалахнуло, - добрий вечір, Ніно! Радий вас бачити!